У родині Дамченків із села Маломихайлівка Криничанського району на початку 2009 року очікували поповнення. Пологи у Юлії Дамченко проходили нормально. Однак радість із приводу очікуваного поповнення у родині виявилася передчасною. За декілька днів до того, як молода жінка мала народити, вона потрапила до пологового відділення 9–ї міської лікарні, розташованого неподалік Дніпродзержинська. Плід в утробі матері знизив свою активність і нібито завмер.
Як потім повідомлять медики, дитину врятувати не вдалося, і вона народилася мертвою. Юлії Дамченко при цьому сказали, що необхідно провести дослідження (автопсію), яке триватиме два тижні. Шокована жінка вирішила залишити плід у лікарні і повернулася до рідного села.
Юлина мама Тетяна Дамченко у такому перебігу подій, як вона потім зізнається, запідозрила щось неладне від самого початку. Насамперед жінка не могла збагнути, чому вони хай і мертвонароджену дитину не можуть поховати відразу, а мусять чекати цілих два тижні. Весь свій життєвий досвід жінка прокрутила у пам’яті, але нічого подібного зі знайомими не пригадала.
Зрештою, Тетяна Іванівна не витримала і, не дочекавшися двотижневого терміну, вирушила до моргу. Там її немов обухом по голові огріли — повідомили, що останнім часом жодної мертвонародженої дитини до них... не надходило. Щоправда, працівники моргу намагалися Тетяну Іванівну заспокоїти — мовляв, таке трапляється, коли лікарі ретельно досліджують причину смерті. Отож до Маломихайлівки жінка повернулася сама не своя. І відведених медиками 14 днів у родині Дамченків очікували з особливим нетерпінням. Однак коли поїхали до лікарні, були приголомшені ще більше. Медики повідомили, що мертвонароджену дитину Юлії Дамченко вже... поховали.
— Де ж могилка? — ледь не заридала Тетяна Іванівна.
Однак медики тільки розвели руками, повідомивши, що вони цього не знають, і порадили звернутися до ритуальної служби — комунального підприємства «Дніпродзержинський спецкомбінат». Але там жінці сказали, що останнім часом ніяких поховань мертвонароджених... не здійснювали.
Після такого перебігу подій у родині Дамченків навіть стали тішити себе ілюзіями про те, що дитина жива і її могли продати. Отож Тетяна Іванівна звернулася із заявою до прокуратури Заводського району Дніпродзержинська. Але там протягом майже двох років уперто складу злочину не бачили — тричі приймали постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які тричі скасовував суд.
Зневірені Дамченки після цього звернулися до молодого депутата дніпродзержинської міської ради Віталія Купрія, який крок за кроком став докопуватися до істини. По–справжньому клубок почав розкручуватися 15 грудня 2010 року. Тоді Купрій озвучив на сесії міськради свій депутатський запит. Народні обранці підтримали його майже одностайно і схвалили пропозицію через місяць заслухати з цього питання начальника міського Управління охорони здоров’я та направити до прокуратури Дніпропетровської області звернення з приводу неналежного поховання дітей, які померли у 9–й лікарні у перинатальному періоді. Одночасно Купрій направив свої депутатські звернення куди тільки можна — і до Президента України, і до Прем’єр–міністра, і до Генпрокурора, і навіть до міжнародних організацій.
На наступній сесії міськради Віталій запропонував міському голові Дніпродзержинська Станіславу Сафронову та депутатському корпусу створити тимчасову контрольну комісію з розслідування обставин скандалу з мертвонародженими дітьми. Але цього разу народних обранців немов підмінили — вони, знову ж майже одностайно, проголосували проти такої пропозиції, яку оголосили неактуальною і нецікавою для громади міста.
Пізніше Віталій отримав відповідь і від начальника Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації Валентини Гінзбург, яка повідомила, що порушень з боку працівників лікарні щодо неналежного поховання мертвонароджених дітей не виявлено.
Та й прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України («Службова недбалість»). Всього–на–всього.
А 18 квітня нинішнього року надбанням громадськості став черговий убивчий факт. Було здійснено ексгумацію тіла мертвонародженої дитини Юлії Дамченко для передачі її батькам для належного поховання. Розкопували могилу, у якій, за свідченням працівників ритуальної служби, мав бути пакет із післяопераційними відходами, а в ньому — тіло дитини, за присутності Віталія Купрія. Отож страшну правду приховати виявилося ніяк — у вказаному місці не виявилося ані пакета, ані тіла взагалі. Купрій тепер наполягає на перекваліфікації вищезгаданої статті КК України на суворішу.
Стурбована таким перебігом подій місцева влада реагує по–своєму — Віталію, а заодно і ще двом депутатам міськради, що наважилися його підтримати, у прихильній до мерії газеті «Кстаті, Днєпродзержинск» натхненно беруться «перемивати кістки». Аргументація наводиться «залізна»: тіло померлого плоду було передане на поховання похоронній структурі і ніяких порушень ніким не виявлено. Зате Купрія у чому тільки не підозрюють — і в мріях про крісло мера Дніпродзержинська, і в планах на майбутніх виборах до Верховної Ради поборотися за депутатський мандат у місцевому мажоритарному окрузі...
Дісталося на горіхи і Тетяні Дамченко, активну діяльність якої у дотепер безрезультатних пошуках слідів свого мертвонародженого внучати названо «бабусиними казками про померлий плід». Тільки вбивчі реалії газета не помічає. Хоча принаймні те, що родина Дамченків нині має на руках чотири акти паталогоанатома, які свідчать про різні причини смерті їхньої дитини, мало б викликати підозру, що це не зовсім «бабусині казки».
Але Купрій не здається. Великою мірою завдяки його зусиллям 12 травня цього року було здійснено повторну ексгумацію двох поховань, у яких виявлено мішки з операційними відходами 9–ї міськлікарні.
— Детальне порівняння їх вмісту (вилучених органів і тканин) дозволило з абсолютною точністю ідентифікувати, що одне з поховань здійснено у січні, а друге — у лютому 2009 року, — розповідає Віталій. — Саме у цей період, згідно з документами, там мали бути поховані дитина Дамченко і ще п’ятеро інших на прізвища Мітюченко, Гупало, Харченко, Пирогов і Твердовський. Але замість шести тіл знайдено останки тільки однієї дитини. Окрім того, в результаті ексгумації у мішках з відходами виявлено не більше 10 материнських плацент. У той же час лікарняна статистика засвідчує, що за перші два місяці 2009 року у пологовому відділенні народили понад 100 жінок. Куди ж поділася плацента? Якщо брати до уваги ціни «чорного ринку», то тільки оборот від продажу плацент може сягнути 10 мільйонів доларів. Отож є підстави говорити про цілу індустрію.
Тим паче 9–та міська лікарня Дніпродзержинська перетворилася на своєрідний перевалочний пункт, куди чомусь звозили дитячі трупики не лише з міста Прометея.
— Згідно з журналом обліку померлих за 2008—2009 роки, щонайменше п’ятеро дітей потрапили до міського моргу з Верхньодніпровського району, — каже Купрій. — Навіщо це робити? Адже тіла могли поховати й на місці, де для цього є всі можливості. Чи не тому, що нинішня головлікар Дніпродзержинської міської лікарні № 9 Ніна Чумаченко ще декілька років тому працювала на аналогічній посаді у Верхньодніпровському районі?
Минулого тижня Віталій Купрій разом із Тетяною Дамченко провели прес–конференцію в обласному центрі, на якій заявили про свій рішучий намір іти у пошуках правди до кінця... Зокрема, депутат наполягатиме на зустрічі з працівниками Генпрокуратури України, де він готовий викласти аргументи щодо необхідності ґрунтовної перевірки й інших лікарень. Бо твердо переконаний, що «справа мертвих немовлят» може виходити далеко за межі Дніпродзержинська.
(зі статті 26 Закону України «Про поховання та похоронну справу»).
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
