Джин із пляшки

02.06.2011
Джин із пляшки

Пляшковий арт Світлани Кельм. (Фото автора.)

Незвичайне захоплення має черкащанка Світлана Кельм — вона дарує друге життя звичайним скляним пляшкам. Близько десяти років пані Світлана, котра працює вчителем образотворчого мистецтва в Черкаській школі №10, перевтілює порожню «тару» на героїв улюблених казок та фільмів. Тож тепер усі друзі та знайомі приносять їй порожні пляшки цікавої форми.

А почалося все з того, що Світлана Вікторівна захопилася розмальовуванням звичайних кухонних дощечок, які дарувала родичам і знайомим. А потім їй до рук потрапила довга трикутна пляшка з–під вина, яку захотілося розмалювати у стилі петриківського розпису. Вийшло дуже яскраво — в жовтих, синіх та червоних тонах. Після того прийшла думка перевтілювати пляшки у казкових героїв. У своїй роботі пляшку Світлана Кельм використовує як тулуб майбутнього героя, а все інше доліплює з пластиліну й розмальовує.

«Пластилін шукаю тільки такий, який виготовляли ще в радянські часи, бо він твердий і не розпливається. Спочатку кладу його в тепле місце, щоб був масткий і добре піддавався формації. А коли виготовлена деталь задубіє, ґрунтую білою фарбою i згодом розмальовую», — ділиться таємницями свого мистецтва пані Світлана.

Окрім пластиліну, для створення своїх пляшок–ляльок майстриня використовує шматочки тканини, бісер, ґудзики, кольоровий папір, гуаш, водоемульсійну фарбу. На виготовлення однієї ляльки у неї йде, як правило, день.

Для кожного героя Світлана Вікторівна підбирає відповідної форми пляшку. Приміром, для гномів — тільки маленькі, для Білосніжки — високу, для жабки — «пузату». А от на героїв композиції «Як жінки чоловіків продавали» у пані Світлани пішли різні пляшки і за висотою, і за формою. Майстриня каже, що саме за такими параметрами парувала «сім’ї». А ще для трьох жіночок — розкішної й колоритної, худорлявої з великим вухом, котра хоче все знати, та для тієї, що любить пишні вбрання, — підбирала й відповідні образи чоловіків. Один вийшов любителем випити, інший — поїсти, а третій — до жінок ласим.

Нині Світлана Кельм працює над серією героїв із кінокартини «Шельменко–денщик». У кожного з гусарів, зазначає майстриня, — свій характер. Буде серед них і генерал. До композиції «Козацькому роду немає переводу» їй удалося знайти квадратну пляшку. Тож з неї вийшла біла хатка під соломою.

«Нині в задумці нова робота. Друзі мого брата, вони затяті рибалки, замовили композицію на цю тему», — ділиться планами пані Світлана.

Їй приємно, що учні з рідної 10–ї школи теж прагнуть навчитися мистецтву перевтілення звичайної пляшки. Тож Світлана Вікторівна до розділу «дизайн» ввела ще й такий — «декорування пляшечки».

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>