У народі це велике свято ще називають Вшестям. У цей день відбулося вознесіння Ісуса Христа на небо, через 40 днів після його мученицького розп’яття та Воскресіння. Це релігійне свято, як–то кажуть, «не тримається числа» — воно випадає в період від 30 квітня до 3 червня, але обов’язково в четвер шостого тижня по Світлій неділі. Звідти й походить народна приказка: «Не прийде у середу Вшестя».
Як зазначив у розмові з «УМ» прес–секретар Київської патріархії УПЦ КП Євстратій (Зоря), вознесінням завершився період земного служіння Ісуса, і цим святом нині закінчується цикл Пасхального святкування. «Від цього дня люди вже не вітаються «Христос воскрес!» аж до наступного Великодня. У всіх християнських церквах традиційно відбувається богослужіння ввечері напередодні свята, а вже зранку віряни приходять на божественну літургію», — каже священик.
Зi святом Вознесіння Господнього пов’язано також багато традицій. Наші предки цього дня випікали особливе печиво у формі драбинки або зображували драбину на пирогах–завиванцях — вона, за повір’ям, мала допомогти Ісусові піднятися на небо. Був звичай нести ці «драбинки» на могилки й поминати померлих родичів і близьких людей.
Також це релігійне свято знайшло відображення й у господарюванні українців. Так, селяни в цей день обходили свої посіви, бо вірили, що в доброго господаря «на Вшестя жито вже викидає колос». Вважалося, що в цю пору будь–яке зело найкраще росте, «зноситься від землі вгору». На волинському й рівненському Поліссі цього дня традиційно «заполювали льон» — щоб добре ріс, підносився вгору.