Нейтральна «бронза»

Зазвичай зміна поколінь — доволі болісний процес, від якого страждають усі учасники пертурбації, особливо коли справа не клеїться. На плечі «озимого» покоління тисне тягар відповідальності за результат, якого немає; тренерський штаб проводить безсонні ночі в пошуках оптимальних рішень для повернення на попередні позиції; а вболівальники ностальгують за минулими зірками. Власне, з такими неприємностями в 2010 році зіштовхнулася оновлена вітчизняна збірна з художньої гімнастики. Без підтримки багаторічного лідера — Ганни Безсонової, котра завершила кар’єру, — Україна залишилася без нагород чемпіонату світу, вперше з 1992 року. І ось — нове випробування. Другий млинець виявився вже не глевким.

Вільне плавання

Для юних вихованок тренерського тандему Дерюгіних нинішній сезон — перший самостійний політ, адже в минулому році своє плече наймолодшим підставляла досвідчена Ірина Годунко. А минулого тижня в Мінську, де проходив чемпіонат Європи, тест на лідерство складали вже суто нові обличчя української художньої гімнастики — Аліна Максименко та Ганна Різатдінова.

У непростий для Білорусі час — як відомо, наших північних сусідів накрила хвиля економічно–фінансової кризи — Мінськ гостинно приймав «художниць» із 35 країн Старого світу, які боролися за нагороди в командному заліку та окремих видах.

«Чудовий зал, хороші умови, — так прокоментувала організацію турніру державний тренер Світлана Євенко. — Ті, хто приїздять у Білорусь на короткий час, ніяких економічних проблем не відчувають». І справді, у розпорядженні двохсот грацій був красень–палац «Мінськ–арена», десять килимів для тренувань та змагань.

Попри чудову гостинність та організацію, ЧЄ–2011, за словами пані Євенко, насамперед запам’ятається жахливим суддівством, принаймні в першій його частині. «За підсумками кваліфікації ми розраховували побачити наших співвітчизниць у чотирьох фіналах в окремих видах, однак через необ’єктивне суддівство Аліна Максименко потрапила лише до двох. Цікаво, що навіть польська делегація дивувалася перебуванню своїх гімнасток у числі фіналісток», — обурюється суддівському свавіллю український держтренер.

Хай там як, а й упереджений арбітраж у кваліфікації (за її підсумками визначають учасниць «малих» фіналів і переможців у командних змаганнях) не завадив українському дуетові Максименко—Різатдінова слідом за росіянками (Канаєва, Кондакова, Дмитрієва) та білорусками (Черкашина, Рябцова, Станюта) зійти на п’єдестал пошани в командних змаганнях.

Попередньо президент Федерації художньої гімнастики України Альбіна Дерюгіна планувала заявити в командний турнір максимально дозволене число учасниць — чотири (Максименко, Різатдінова, Вікторія Мазур та Вікторія Шинкаренко). Проте Альбіна Миколаївна вирішила не випробувати долю. «Ризикувати третім місцем ми не могли, тому й виставили найсильніших на даний момент гімнасток», — розповіла Світлана Євенко про стратегію Ірини й Альбіни Дерюгіних.

Виховна робота

Довго дивитися на суддівське свавілля не змогли й перші особи Європейської гімнастичної спілки, тому посеред турніру влаштували навчальний семінар для представників Феміди. А головне — повністю змінили суддівську колегію. «Перед початком фіналів в індивідуальних видах було призначено нейтральних суддів — представників тих країн, чиї спортсмени не вели боротьбу за медалі», — пояснила пані Євенко. І саме «об’єктивізація» суддівського корпусу допомогла українській збірній здобути ще одну континентальну «бронзу». Якщо в перші дні турніру технічні промахи головної фаворитки змагань — росіянки Євгенії Канаєвої — судді просто не помічали, то у фінальному виступі з булавами втрату предметів їй, як і росіянці Кондаковій, арбітри не пробачили. Тож чемпіонкою у вправах з булавами стала білоруска Черкашина, другою — Нета Рівкін з Ізраїлю, третьою — наша Аліна Максименко.

Незважаючи на провал у «булавному» фіналі, росіянки таки виграли медальний залік (4 «золота», 4 «срібла», 1 «бронза»). Господарки посіли другу позицію (3—2—1), представниці Ізраїлю — третю (0—1—1), українки — четверту.