Мазепа переможе

20.05.2011
Мазепа переможе

Бронзовий Мазепа чекає на рiшення полтавцiв.

Виготовлений на народні пожертви пам’ятник гетьману, що припадає пилом на подвір’ї київського комбінату «Художник», уже майже два роки мав би стояти на Соборному майдані в історичному центрі Полтави. При цьому українофоби всіх мастей i досі намагаються переконувати громадськість у тому, що цю «пам’ятникотворчу» ідею проштовхує жменька «національно стурбованих» політиків. Та й то, мовляв, їхній поспіх зумов­лений потребою у власному піарі перед виборами. Хоча насправді в Полтаві про майбутній пам’ятник Мазепі заговорили практично одразу після здобуття Україною незалежності.

Уперше ж на рівні конкретних пропозицій цю ідею почали обговорювати влітку 2003 року під час першого рок–фестивалю «Мазепа–фест». Згодом на його сцені навіть встановили скриньку для збору коштів на пам’ятник Мазепі в Полтаві. Ініціативу громадськості підтримала тодішня міська влада на чолі з Анатолієм Кукобою. У жовтні 2005 року було оголошено конкурс на краще ескізне вирішення пам’ятника Мазепі, в якому переміг проект київського скульптора Миколи Білика та архітектора Віктора Шевченка. Підтримуючи цю ініціативу, Президент України Віктор Ющенко 9 жовтня 2007 року видав Указ щодо відзначення подій 300–річної давнини, у якому передбачалося «спорудження пам’ятників Івану Мазепі та його соратникам у містах Києві та Полтаві». Шлях до державного фінансування цих проектів відкривало й видане у квітні 2008 року урядове доручення №567–р.

Однак наприкінці року облрада, в якій домінували БЮТівці та «регіонали», фактично відмовилася від грошей на пам’ятник гетьману з держбюджету. Тоді був кинутий клич про збір народних пожертв, на який відгукнулися тисячі українців. За лічені місяці майже всю необхідну суму зібрали, але... Наснажені «порадами» з Кремля напередодні 300–річчя Полтавської битви очільники мерії у квітні 2009 року ініціювали призупинення міською радою своїх попередніх «дозвільних» рішень на будівництво пам’ятника до 10 липня, нібито до закінчення урочистостей з нагоди ювілею баталії (мовляв, щоб «не дратувати» гостей із Росії). А потім ті ж таки посадовці–українофоби фактично «диригували» виштовхуванням із Соборної площі будівельників, які приїхали зводити паркан для проведення робіт із встановлення пам’ятника Мазепі. Тоді особливо «відзначилися» міські депутати–БЮТівці з числа найближчих соратників мера Матковського.

Останній же перед минулорічними виборами мера чи не найбільше гордився тим, що йому вдалося не допустити спорудження у місті пам’ятників «прєдатєлям» Мазепі та Петлюрі. Нинішній мер Олександр Мамай, навпаки, під час виборчої кампанії відгукувався про Івана Мазепу тільки позитивно. Та, прийшовши до влади, почав оглядатися на політкон’юнктуру й «вищестоящих». Мовляв, для встановлення пам’ятника Мазепі в Полтаві потрібне «добро» Верховної Ради та Президента. Хоча, нагадаємо, ні Указу Президента Віктора Ющенка з цього приводу, ні розпорядження Кабміну ніхто не відміняв.

 

ТОЧКА ЗОРУ

«Мазепа — то складна, але наша історія»

Минулого вівторка у Полтаві побував популярний «український письменник російського походження» (так він представився) Андрій Курков. Тож під час зустрічі з читачами в обласній бібліотеці власкор «УМ» запитав його про ставлення до постаті Івана Мазепи та «баталій» довкола встановлення йому пам’ятника.

— У мене досить складне ставлення до Мазепи, — зізнався Андрій Курков. — Бо я цікавився його біографією, знаю, що він свого часу присягав Петру І. Знаю також і про те, що Петро І та його оточення не виконували своїх обіцянок українському гетьману. Але мені здається, що сама постановка питання про те, чи маю я право осуджувати когось, неправильна, бо є реальна історія. І є історичні персонажі, знакові для країни. Врешті–решт, боротьба Мазепи може розцінюватись як боротьба проти Російської імперії. Так, він хотів залишатися на цій території гетьманом без контролю зовні. А ставити пам’ятник чи ні? Як на мене, ламати пам’ятники не можна. Ставити ж можна, звичайно. Бо в принципі ми є країною з двома різними історіями. І я думаю, що кожна частина України повинна поважати історію іншої частини. Як і її сприйняття тими чи іншими людьми. Так само вважаю, що треба поважати людей, які шанують Степана Бандеру, інших діячів. Так, це була інша країна, яка формувалася на іншому тлі й на іншому соціальному базисі. Та все це — наша історія.

 

ПОЛТАВЦІ ВВАЖАЮТЬ

Віктор Ревегук,
доцент кафедри історії України Полтавського Національного педагогічного університету, кандидат історичних наук:

— Усім, хто й досі називає Мазепу «зрадником», рекомендую заглянути у підручники з історії, за якими навчаються у школах їхні діти та внуки. І згадати про те, що вони свого часу вивчали «короткі курси» історії не України, а УРСР та СРСР. Зараз працюю над книгою про найвідоміших на Полтавщині отаманів, які на початку ХХ століття очолювали боротьбу проти більшовицьких зайд. І вкотре переконуюсь: усіх, хто чинив спротив окупантам, останні завжди називали «зрадниками», «бандитами», «ворогами народу». Тож я за те, щоб у Полтаві з’явилися пам’ятники не тільки Івану Мазепі, а й нашому землякові Симону Петлюрі та іншим достойникам.

Олександр Сакало,
мешканець села Ковалівка, що під Полтавою:

— Ми з дружиною — пенсіонери, а я ще й «дитина війни», у 4 роки залишився круглим сиротою. І хоч маємо більш ніж скромні пенсії, вже двічі «проголосували» за Мазепу своїми грошима. Раніше перерахували 100 гривень на спорудження пам’ятника гетьману в Полтаві, а нещодавно — 50 гривень на випуск присвяченого йому спецномера «України молодої». Своїм ровесникам, людям старшого покоління, раджу згадати «найближчу» історію — власну біографію. І замислитися над тим, чому на нашу долю випало стільки злигоднів, страждань. Чи не тому, що ми на багато літ «забули» Мазепу та інших українських героїв?

Олександр Саєнко,
полтавець:

— За лічені дні я особисто зібрав більше півсотні підписів земляків, які підтримують ідею встановлення в нашому місті пам’ятника Івану Мазепі. Бланки з їхніми прізвищами та «автографами» вже передав у нашу обласну «Просвіту». Серед «підписантів» — дуже різні за віком, уподобаннями, інтересами люди. Бо ж підходив до сусідів, мешканців нашого будинку, відчиняв двері деяких офісів. Звісно, були й ті, хто відмовлявся ставити підпис. При цьому жодних аргументів проти Мазепи вони, переважно ветерани, не наводили — лунали тільки ярлики з арсеналу імперської пропаганди.

Отець Олександр Дедюхін,
настоятель Свято–Миколаївської церкви УПЦ КП в Полтаві:

— Гетьман Іван Мазепа був глибоко віруючою людиною. На відміну, скажімо, від свого головного «опонента» — російського царя Петра І, котрого сучасники позаочі називали «антихристом» за створення для дискредитації релігії та церкви блюзнірського «всєшутєйшого, всєпьянєйшого і сумасброднєйшого Собора». Якраз у ті роки Мазепа став найшановнішим меценатом–будівничим багатьох українських церков. Водночас Мазепа був провідником українців до європейської культури та освіти. Усвідомлюєш це, коли слухаєш кант на його вірші у виконанні хору нашої церкви.

  • «Устина могила»

    На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>

  • Легіон січовиків

    У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>

  • Поховали Гію

    Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>

  • «Афганська» родина без Олега

    «...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>

  • Криваве Вогнехреще

    Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>