Конкурс, оголошений головою КМДА Олександром Поповим, що мав на меті «консервацію та сучасну музеєфікацію автентичних залишків та слідів церкви Богородиці (Десятинної), створення архітектурного ансамблю з інфраструктурою музейного комплексу», має всі шанси не принести жодних результатів.
Головний архітектор Києва і голова журі конкурсу Сергій Целовальник виступає проти зведення храму на місці розкопок. Такої ж думки і більшість членів журі, істориків та архітекторів. Одначе у день оголошення результатів таємного голосування за проект–переможець тендеру, члени лічильної комісії, провівши підрахунок, відмовилися назвати голосування недійсним. Професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Лариса Скорик говорить, що є зацікавлена сторона, яка виступає за зведення нового храму на місці Десятинної, і церковники втручаються у роботу комісії та телефоном видають анафеми.
Переміг «неугодний Богу» проект?
Конференц–зал главку архітектури КМДА переповнений. Обіцяна прес–конференція переноситься щонайменше на годину. Нарешті до залу заходять заявлені учасники. Головний архітектор столиці Сергій Целовальник виглядає пригніченим. Після довгого екскурсу до витоків Київської Русі та самого храму резюмує: «Є всі умови, аби подивитися на територію Десятинної церкви як на акрополь. Те, що лежить на місці церкви на глибині 2—3 метри, може внести ясність у історію розвитку культури України. Уся археологія, я маю глибоке переконання, має лишитися нашим нащадкам».
Утім охочих заробити на відбудові церкви, перебравши лаври її візантійських зодчих, більше, ніж тверезомислячих науковців. До участі у тендері було подано дев’ять проектів. «Сьогодні пройшло друге засідання журі. На перше не з’явилися кілька людей, тому все мало вирішитися сьогодні. Але і тепер із 13 членів проголосували 11 — двоє не прийшли. Утім результати нам не відомі, лічильна комісія їх не оприлюднила, там якісь непорозуміння виникли», — пояснює пан Целовальник численним журналістам
Детальніше роз’яснювати представникам ЗМІ ситуацію взялася інший член журі — Лариса Скорик. «Сталася дивна річ: двоє з трьох членів лічильної комісії відмовилися підписувати протокол iз результатами голосування. Вони поставили вимогу, аби проголосував і один із відсутніх членів. Але ж був кворум, і результати конкурсу були б легітимними! Тобто члени лічильної комісії побачили результати, які їм не сподобалися, і вирішили змінити процедуру, щоб затвердити інший проект», — розповіла пані Скорик. За її словами, до лічильної комісії увійшли архітектор Вадим Жежерін, голова Державної служби з питань національної культурної спадщини Микола Вінграновський і директор КП «Дирекція реставраційно–відновних робіт» КМДА Геннадій Гера. Останні двоє, як зазначає архітекторка, «задіяні в лобі». На переконання Лариси Скорик, вони відмовилися підписувати протоколи, побачивши «не того» переможця. «Відпочатку йшлося про два принципово різні варіанти підходу до відновлення церкви: побудувати на цьому місці новий храм у візантійському стилі і перекреслити можливість подальшого археологічно–історичного використання цього місця чи інша концепція — зберегти можливість археології та забезпечити всі умови конкурсу. Очевидно, сьогодні переміг останній», — говорить Лариса Скорик.
Лічильна комісія, каже архітектор, дала зрозуміти, що розходження варіантів — один голос. Тому і зажадали шукати одного з відсутніх членів журі. «Три години ми чекали на нього — прізвища не називатиму (за інформацією з джерел «УМ» — це перший заступник міністра культури Юрій Богуцький). Іншого — задля справедливості — вирішив видзвонити Сергій Анатолійович. Але з’ясувалося, що в 13–му «рахувальники» не зацікавлені — то поважна людина, він не голосував би за забудову території величезним храмом...».
Московський патріархат розсилає прокляття телефоном?
Далі з’ясувалося, що цим «страсті десятинні» не обмежилися. «Ми входимо в еру повного мракобісся, — продовжувала говорити пані Скорик. — Коли це все зчинилося, пан Целовальник отримав анафему телефоном. Є навіть номер, з якого дзвонили. Так і сказали: «Із року в рік прокляття на твій рід, бо не хочеш підтримати богоугодну дію». Напевно, ті, хто хоче будувати великий собор за величезні бюджетні гроші, вирішили, що це потрібно відстоювати всякими неправовими способами, з порушенням регламенту, з порушенням умов конкурсу». На запитання, хто дзвонив із прокльонами і з якого патріархату, не відповіли ні пані Скорик, ні Сергій Целовальник. Але, за джерелами «УМ», на нову будову (якщо така з’явиться) претендує найбільш підтримувана державою церква — УПЦ Московського патріархату.
Враженнями від «архітектурних виборів» поділився і голова постійної комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець, який членом журі не був, але за процесом його роботи спостерігав. «Ми повинні зрозуміти найважливіше: розгорнулася боротьба між двома типами проектів. Той тип проектів, що набрав найбільшу кількість голосів, не має великої церковної споруди, і лише капличку біля Пейзажної алеї, з іншого боку — два інші проекти з двома великими храмами. Зрозуміло, що останні варіанти неприпустимі. І мені шкода голову журі Целовальника, бо йому довелося зустрітися з відкритим хамством з боку двох членів лічильної комісії».
Як ситуація вирішуватиметься далі — питання відкрите. Головний архітектор обіцяє в п’ятницю ініціювати не таємне, а відкрите голосування. А Лариса Скорик пропонує — оскільки ситуація набула такої гостроти — провести референдум, аби питання Десятинної церкви вирішили кияни.
Церкву Богородиці на території Київського дитинця (князівської частини міста) збудували за наказом князя Володимира, хрестителя Русі, у 988—996 рр. Володимир дав на її побудову десяту частину князівських доходів (тому й Десятинна). Це був хрестово–купольний храм, перша кам’яна церква Київської Русі. Десятинну церкву оздоблювали розкішна мозаїка, фрески, а ікони та церковне начиння було привезено з Корсуня (Херсонеса). Саме в цьому храмі було поховано Володимира Великого та його дружину Анну, сюди було перевезено з Вишгорода прах княгині Ольги.
У період феодального розбрату Десятинну церкву неодноразово грабували «свої»: 1169 року — воїни Андрія Боголюбського, 1203–го — Рюрика Ростиславовича. У грудні 1240 року, під час навали монголо–татар на Київ, церква зазнала непоправних втрат. У радянській історіографії сверджувалося, що її зруйнували орди хана Батия, та ретельніші дослідники певні, що храм завалився, не витримавши тиску зсередини, від юрм руських людей, які ховалися в Десятинній від навали татар.
Розкопки храму почалися ще в XVII ст. з ініціативи митрополита Петра Могили. Саме в ту добу було знайдено саркофаги князя Володимира та Анни, їхні останки частково перенесли до Успенського собору Лаври, частково — до Святої Софії. Петро Могила прагнув відбудувати церкву і навіть заповів на цю ідею тисячу злотих.
У 1842 р. майже на місці князівської церкви побудували нову, але вона, стверджують історики, мало відповідала оригінальній. За більшовиків і цю церкву було підірвано.
Утім радянська влада санкціонувала розкопки на місці княжої церкви. Тут і досі археологи розкопують старокиївський культурний пласт, виймаючи з глибини глини і віків нові й нові знахідки. Саме тому, на думку прогресивних українських учених, це місце мусить бути вільним від будь–яких забудов.
