Нічний пікет біля Шевченківського райвідділу міліції в Києві, де загинув Ігор Індило. (Фото Рейтер.)
Під час акції пам’яті Ігоря Індила, яка тривала під Шевченківським РУВС із вечора вівторка до вчорашнього ранку, речник київської міліції Володимир Поліщук розповідав про міліцейське трактування справи про вбивство студента й водив пікетників у райвідділ — демонструвати нову систему відеоспостереження.
Рівно рік тому — в ніч із 17–го на 18 травня — студент Київського педагогічного коледжу ім. Макаренка Ігор Індило загинув тут, у стінах Шевченківського РУВС, не доживши кілька годин до свого 21–річчя. Активісти, що зібралися на меморіальний пікет, прослухали лекцію, як поводитися при затриманні міліціянтами, після чого з громадськістю зажадав поспілкуватися пан Поліщук.
«Прокуратурою, показами свідків, даними службової перевірки однозначно встановлено, що ніяких катувань не було, — переконував він. — Ігор, на жаль, дійсно спричинив собі травму, упавши спочатку в кімнаті складання протоколів, а потім у камері».
Тобто речник міліції наполягає на старій версії, яка так обурила громадськість рік тому і спричинила хвилю маніфестацій проти міліцейського безміру. Пікетники засипали Поліщука запитаннями та саркастичними коментарями, і пан Володимир застосував «вбивчий» аргумент для переконання: «Я навіть коли своїй дружині розказав, то вона спершу не повірила. Але ж я бачив на власні очі відеозапис. Він (Індило) сам падав. А ще звернув увагу на дещо містичний момент: частина відеозапису є затемненою. Слідчі кажуть, що то муха, але мені це видається містичним — оця темна тінь, що виникла тоді, коли Ігор уже лежав на підлозі...»
Останнє одкровення прозвучало вже у приміщенні РУВС, куди Поліщук повів пікетників показувати удосконалену систему відеоспостереження, яку вирішили вдосконалити після загибелі Індила. Утім екскурсія не переконала активістів: є відеокамери на вході, і ще де–не–де в кімнатах для затриманих. «Ніби не можна вивести затриманого в іншу кімнату, де відеонагляду немає — наприклад, до заґратованого заднього двору, і там собі катувати», — реагує один з активістів.
Камери ж, відомі постійним перенаселенням «мавп’ятників», учора були порожні. Не полишало відчуття постановочності усього, що відбувається.
Активісти цікавляться прокурорськими кімнатами у відділі: чи їхнє розміщення не сприяє корупції, приховуванню та круговій поруці? Володимир Поліщук показує свій телефон: «Ось. Коли є мобільний телефон, необов’язково працювати в одному будинку, щоб виник корупційний зв’язок».
Уже на вулиці молодь запитує про долю дільничного Приходька, котрий забрав Індила напідпитку з гуртожитку й проводив «розмову». Виявляється, Приходько не звільнений. «Але він не виконує обов’язки дільничного. Його відсторонено від цієї роботи. Ну, може, якісь такі зовсім дрібні речі... Так, зарплатню отримує», — свідчить Володимир Поліщук.
Наостанок речник міліції нагадує, що у «справі Індила» йдеться про перевищення службових повноважень міліціонерами, а не про звинувачення в убивстві. Порушення, уточнює речник, полягає в тому, що дільничний привіз у відділ «дрібного правопорушника» замість оформити протокол на місці. Вбивства, наголошує Поліщук, не було.
Пригадуємо цю платівку: «сам тричі впав із висоти свого зросту», ага.
Ольга ХУДЕЦЬКА
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
