Ось уже років 30 померлих киян немає де хоронити. Із 29 столичних кладовищ загальною площею 560 гектарів офіційно відкрито лише одне, поблизу Віти–Поштової — «Південне». Експерти припускають, що вільнi місця тут будуть максимум до 2013 року.
Про можливий «цвинтарний дефіцит» знали всі мери столиці. Кожен із них обіцяв вирішити це питання, кілька разів лунали заяви про відведення земель за межами міста, проте віз із місця не рушив. Чиновники з команди Попова також заговорили про відведення земель для нового кладовища. Однак через півтора місяця після гучних заяв стає зрозумілим, що питання найближчим часом не вирішиться. Принаймні у відповіді на офіційні запити КМДА зазначає, що Генпланом до 2025 року передбачено розширення меж цвинтарних площ, однак у якому році це станеться — невідомо.
Чому закрито кладовища, хто на цьому заробляє і скільки коштує місце на Байковому цвинтарі — з’ясовував кореспондент «УМ».
«На закритих кладовищах поховати можна»
Наприкінці березня чиновники міськдержадміністрації констатували факт: ще два роки, і померлих киян (а їх, до слова, — близько 30 тисяч щороку) не буде де хоронити.
Заступник голови КМДА Олександр Мазурчак заявив: «Крім єдиного відкритого цвинтаря, на всіх решта хоронять лише ветеранів війни та людей, що мають заслуги перед містом чи державою. Через нестачу землі почалося різке зростання корупції у сфері ритуальних послуг і зростання цін на ці послуги». Начальник Інституту генплану Києва Сергій Броневицький до цього додав, що КМДА веде перемовини з обладміністрацією Київщини про виділення додаткових 80 гектарів на північ від Броварів та поблизу того ж єдиного діючого «Південного» кладовища. У свою чергу, начальник Управління ритуальних послуг Борис Фролов висловив скепсис: і цих площ буде замало, потрібно додатково випросити у влади області хоча б ще одну ділянку. І така площею 20,3 гектара є поблизу селища Мостирище на Київщині.
«Проблеми, пов’язані з місцем поховань киян, існують не один десяток років, — говорить нардеп Володимир Бондаренко, який шість років пропрацював у виконкомі Ленінградського (нині Святошинського) району столиці. — Спричинено це тим, що Київ і Київська область — дві різні адміністративно–територіальні одиниці, й інтереси однієї майже завжди не збігаються з інтересами іншої. У столиці справді вже давно немає територій для облаштування нових кладовищ. За часів мера Омельченка і голови облради Засухи, які були затятими ворогами, це питання набуло певної гостроти, одначе не могло бути навіть мови про якісь переговори мiж ними».
Щоправда, «закритість» кладовищ у Києві завжди була відносною. Існує цілком реальна можливість поховання не на «Південному», а на території міста: достатньо домовитися з неофіційною «радою», що діє при кожному цвинтарі, такою собі групою мешканців–активістів, якi вирiшують — дозволити чи відмовити у наданнi місця для поховання. «У Святошинському районі є чотири цвинтарі («Святошинський», два на Петропавлівській Борщагівці та один на Біличах), усі вони закриті, — говорить Володимир Бондаренко. — Але все ж із «місцевими» можна домовитися про поховання. Вирішальну роль тут вiдiграє те, чи поховані на цвинтарі родичі небіжчика. В іншому випадку питання вирішується важче, але все ж домовитися можна».
Не «Південним» єдиним
Журналіст «УМ» відвідав кілька закритих київських кладовищ. На «Лук’янівському», до прикладу, не менше третини старих могил (на тих табличках, що збереглися, можна прочитати дати смерті — 1930, 1942, 1950...). Ними ніхто не опікується — плити похилилися, хрести поіржавіли і розпадаються. А вільних площ майже немає — у могилах уся територія, аж до цегляного паркану. Одначе поруч із давніми похованнями є і нові — тож на «Лук’янівському» таки хоронять. Дирекція поспішила запевнити «УМ»: це винятково близькі родичі тих, хто похований раніше.
А от на «Берківцях» знову можна побачити нові захоронення. І не тому, що не так давно тут відбулося «розширення» (люди розповідають, що за мера Омельченка керівник радгоспу «Пуща–Водицький» віддав під поховання частину саду — цю територію «освоїли» давно), а з тієї причини, що «оновлюються» старі могили. На підтвердження цього картина: у купі сміття, що нагортає бульдозер на кладовищі, — людські кістки. Тож можна припустити, що на «Берківцях» хоронять «по колу», у кілька рівнів. Про можливість поховань на цьому цвинтарі говорять і джерела, наближені до столичної влади. Мовляв, на «Берківцях» не так давно ховали одного з київських кримінальних авторитетів. Виникла навіть серйозна суперечка: неможливо було поховати дружину одного з заступників колишнього мера — директора цвинтаря обіцяли закопати, якщо він віддасть ділянку чиновнику, а не авторитету. Для таких людей на «Берківцях» місце завжди знайдеться.
Є охочі на «підселення»?
Костянтин, колишній працівник одного зі столичних бюро ритуальних послуг, говорячи про «закритість» кладовищ, тільки посміхається. За його словами, хоч офіційно киян хоронять тільки на «Південному», за гроші можна домовитися хоч і про «Байкове». «Така ділянка коштуватиме, як півквартири, — говорить Костянтин. — Хоронять і на «Лук’янівському», і на «Лісовому», і в «Берківцях». На «Південному» теж треба платити, тільки вже офіційно. Цілком безплатно хіба на «Північному» — там є сектор для тих, кого не впізнали в морзі... Адміністрація цвинтарiв заробляє навіть на тому, щоб установити пам’ятник. Ритуальні служби платять директорам кладовищ суму від 100 гривень за встановлення плити чи хреста — просто в кишеню, а це безкоштовно має робитися».
Директори кладовищ такі закиди спростовують. Принаймні на «Шулявському» божаться, що за останні 20 років нових ділянок нікому не відводили, а для предметнішої розмови просять звертатися в міськдержадміністрацію. «У нас можна хоронити тільки в родинні могили за наявності свідоцтва про смерть першого похороненого. Інших варіантів немає», — відрубали в дирекції «Лук’янівського».
Однак «інший варіант», найпопулярніший, ми знайшли у «всесвітньому павутинні». За «договірну ціну» на торговельних порталах пропонують ділянки — у тому числі й на «закритому» «Лук’янівському» ті, родичі яких уже давно спочивають вічним сном.
«Там уже є могила, але є і місце для нового пам’ятника. П’ять тисяч доларів хочу. Це ближче до алеї, недалеко від центрального входу», — говорить Валерій, який продає місце для поховання на тому ж «Лук’янівському». На зауваження, що адміністрація кладовища дозволяє хоронити тільки родичів померлого, запевняє: «Можна до них під’їхати і домовитися на місці. Ви будете, я і начальник їхній. Усе вирішиться». Спосіб «підселення» нової могили до вже існуючої давно й активно використовують кияни. Ще й заробляють на цьому.
Оголошення в інтернеті про ділянки для поховань нагадують продаж квартир: могила — це теж нерухомість. Так, купити «б/у» чи ділянку «на підселення» можна навіть на «Байковому» — ціни починають рости від позначки 70 тисяч гривень. Для тих, хто хоче спочивати з шиком, — VIP–місця, реклама яких говорить сама за себе: «Продам подвійне місце на «Байковому» кладовищі для поховання (недалеко могила Лесі Українки, Валерія Лобановського). Терміново! Ціна договірна!». Такі ділянки продають уже за 30—50 тисяч доларів.
Можуть «кинути» і з могилою
Подібний бізнес, породжений дефіцитом цвинтарних площ, не важко здогадатися, суперечить закону. За словами юриста Андрія Зубка із юридичної компанії «Кириченко & Партнери», пояснення просте — не можна продавати те, що не перебуває у приватній власності, і будь–яке «підселення» не правомірне.
«Може траплятися, що дирекція кладовища за певну суму закриває очі на те, що поруч із похованням на закритому цвинтарі хоронять людину, яка не є родичем уже похованого — просто не перевіряє документів, — говорить пан Андрій. — А бізнес із продажу ділянок на цвинтарі незаконний з тієї причини, що ділянка з могилою на столичному цвинтарі може перебувати тільки в комунальній власності, а не в приватній — за Законом «Про поховання та похоронну справу». Не допускається і передача в оренду таких територій».
Юрист зазначає, що, віддаючи шалені гроші за місце на «Байковому» цвинтарі родичам, які вирішили продати частину своєї ділянки, у покупця можуть забрати ділянку. До того ж, за словами Андрія Зубка, на місці поховання 75 років не можна хоронити когось іншого — тільки після закінчення цього терміну суд може дозволити проводити «перепоховання» на могилі, і то — тільки за згоди родичів померлого.
