Позавчора ввечері у київському музеї Михайла Булгакова побувала Маргарита. Але не та. Солістка Віденської опери Вікторія Лук’янець виконала партію Фаустової Маргарити. Це була власна ініціатива зірки, каже директор музею Людмила Губіанурі. Вікна «будинку Турбіних» були відчинені, та й завдяки посилювальній техніці музичний спектакль «Фауст. Відображення», створений за мотивами опери Бойто «Мефістофель», слухав майже весь Андріївський узвіз. У 20–х роках минулого століття мешканці цього дому (і реальні, і книжкові) кохалися на опері (а режисер радянської кіноверсії «Білої гвардії» («Дні Турбіних») Володимир Басов нагородив поручика Мишлаєвського навіть комічно–надмірним захопленням оперним співом).
Музична вечірка була закритою, зате майже весь день 15 травня музей був відчиненим і безкоштовним для «простих» відвідувачів — подарунок шанувальникам творчості Булгакова до його 120–річчя. «Маленькі радості» до «круглої дати» теж, слава Богу, були. Будиночок Булгакових збагатився кількома новими надбаннями. Насамперед — це унікальна сторінка з текстом фінальної частини роману «Біла гвардія», яку передав незмінний дарувальник музею, колекціонер і булгаковолюб Сергій Бобров. У «білій експозиції» на другому поверсі, а саме в «кімнаті Єлени Турбіної», обновили капор (його виготовила майстриня Алла Жмайло). А ще до колекції булгаковських романів іншими мовами, загалом їх 35, додався нарешті й «український» — перекладений Юрієм Некрутенком «Майстер та Маргарита». Минулого року пана перекладача не стало. («Люди смертні. Але це ще півбіди. На жаль, вони раптово смертні», — як казав Воланд). Тому позавчора на маленькому майданчику поруч iз музеєм, де «сидить» бронзовий Михайло Опанасович і де щотравня проводять читання Булгакова різними мовами, уривок з «українського» «Майстра» зачитала сестра пана Некрутенка — Олена Павлівна.
Це єдиний переклад Булгакова нашою мовою, який побачив світ кілька років тому (видавництво «Кальварія»). Утім відсутність «конкуренції» у даному разі не важить і грама, адже роман так тонко і красиво звучить українською, начебто нею... писаний. Текст роману Юрій Некрутенко супроводив детальними коментарями, які займають ледь не чверть обсягу книжки. За право видрукувати «Майстра», який «заговорив українською», полювало ще одне видавництво — харківське «Фоліо», проте Некрутенко відмовив (бо «Фоліо» видало книгу українофоба Дмитра Табачника). Сам перекладач, учений–ентомолог, знавець багатьох європейських мов, який україністику вважав своїм найбільшим захопленням, значну частину життя прожив «поруч iз Булгаковим» — у дідівському домі на Андріївському узвозі, 3. Він, як казав у одному з останніх інтерв’ю у травні минулого року, «майже на 80 відсотків» переклав і «Білу гвардію».
Дивно і прикро, що український переклад найвідомішого роману Михайла Булгакова з’явився лише недавно. Адже є в колекції музею навіть книга–переклад вигаданою мовою есперанто! (Ще цікавіше: є люди, які тямлять цією мовою, як, наприклад, пані Ольга Ковальчук, котра продекламувала Булгакова на есперанто). Українські переклади віддавна «беруть участь» у подібних акціях–читаннях культових авторів іншими мовами. Так, в Іспанії щорік проводять сервантесiвські читання. «І там завжди звучить «Дон Кіхот», зокрема й українською, в перекладі Лукаша», — коментує вчений–фізик, письменник та перекладач Максим Стріха. — У нас же, на жаль, багато хто сьогодні вважає, що українці мають дві рідні мови, тому з російської перекладати зовсім не треба».
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
