У календарі дуже близько розташовано дати: 26 квітня (Чорнобильська катастрофа) і 9 травня (День Перемоги). Ці дві події, хоча й різні (збройне протистояння держав і техногенна аварія), мають багато подібного, навіть спільного. Об’єктивно вони стали трагедіями, що зачепили все людство, але найбільше проявилися на нашій землі. Спільні риси обумовлено характером комуністичної системи, у часи якої події відбувалися.
За радянською традицією,обидві події розглядаються як перемоги (над фашистською Німеччиною та над мирним атомом, що вийшов з–під контролю) радянського народу, який врятував світ від коричневої чуми та атомного пекла. При цьому замовчується, що джина з пляшки в обох випадках випустив СРСР, що Сталін озброїв Гітлера, що керівництво СРСР, його технічна еліта розчахнули атомне пекло. Радянські люди ціною жертв виправляли помилки радянського керівництва.
Початок ВВв і аварію на ЧАЕС чомусь називають неочікуваними, раптовими. Про напад Гітлера попереджали розвідники, інші джерела, проте Сталін знехтував ними. Про вади конструкції РБМК було відомо до аварії, реакторники–експлуатаційники десятки листів надіслали до розробників і Держатомнагляду щодо невідповідності реактора діючим нормативним документам безпеки, на Курській АЕС виявлено 32 таких порушення. Були застереження щодо місця будівництва ЧАЕС. Керівництво СРСР цим знехтувало.
Як виявилося, СРСР не був готовий до оборонної війни у 1941–му, як і до ліквідації аварії у 1986–му. СРСР не мав стратегічного плану оборонної війни, розраховували на наступ — бити ворога на його території. Оборонні споруди на старому кордоні було демонтовано, нової лінії оборони не побудовано. Цивільне населення збиралися захищати паперовими стрічками на шибках. У 1986 році в країні не було ні інструкцій, ні обладнання для ліквідації таких аварій на АЕС. Не було не те що роботів, а спецодягу для пожежників, щоб захистити їх від радіації.
Для ВВв і для аварії на ЧАЕС характерним було приховування інформації, брехня. Наші успіхи у війні роздували, невдачі, людські втрати применшували. Масштаби та загрози Чорнобильської аварії постійно приховували. Керівництво СРСР якось по–язичницьки поклонялося датам. Щоб узяти місто до дня народження вождя чи революційного свята, клали багато невиправданих солдатських життів. Після Чорнобиля вивели людей на першотравневу демонстрацію, в тому числі школярів. Здоров’я дітей — на олтар міфічної солідарності пролетарів.
Долі ветеранів війни та ліквідаторів нині дуже схожі: їх ушановують промовами, нагороджують грамотами й значками, але матеріальна допомога мізерна; чорнобильцям не дають того, що належить за законом. Замість збільшення пенсій учасників війни вирішили «порадувати» червоним прапором.
Відзначення цих двох трагічних подій різниться. Чорнобильські дні відзначають нормально: збираються люди, згадують ті події, померлих і живих ліквідаторів, служать панахиди та молебні. День Перемоги святкують iз парадами та салютами, це не годиться для «свята зі сльозами на очах».
Комуністи нині хочуть обілити «натхненника й організатора перемог», кричать про героїзм людей, і це правда. Правдою є й те, що «керівна і спрямовуюча сила» кинула людей на амбразури. Тому замість галасу КПУ мала б як правонаступниця тієї сили вибачитися за надмірні жертви. А щодо червоного прапора, то його та портрети радянських вождів доречно вивішувати на руїнах Чорнобильської АЕС.
Ігор ДЕМ’ЯНЧУК
Київ