Наприкінці минулого року, через 65 років після закінчення ВВв, ні з того ні з сього виникла дискусія про участь України у перемозі СРСР над гітлерівською Німеччиною. «Хмизу у вогонь» додала заява прем’єр–міністра Російської Федерації Володимира Путіна: «Ми б перемогли і без України». Більшість українців відреагувала на ці слова інертно, а політичне керівництво країни взагалі проiгнорувало сказане. Утім чимало людей сприйняли цю сентенцiю з подивом, а багато–хто відчув образу у словах Путіна і, як свідчать історичні факти, небезпідставно.
Після війни, віддаючи данину всім народам СРСР, Йосип Сталін відзначив неабиякий внесок російського народу в перемогу над ворогом, але не розділяв республіки за розмірами внеску. На відміну від висловлювань Сталіна, твердження Володимира Путіна «... ми б перемогли і без України» потребує конкретних доказів. Провівши аналіз історичних подій воєнного періоду, використовуючи розсекречені за останні 20 років архівні документи і публікації відомих учених–істориків, можна зробити деякi висновки.
Довго вважали, що два договори й секретні протоколи, підписані у серпні 1939 року керiвництвом СРСР у Німеччині, дозволили Гітлеру напасти на Польщу і розпочати Другу світову війну. Насправді ж дружні відносини СРСР і Німеччини були оформлені договором ще за рік до того. Йдеться про «Генеральну угоду про співпрацю, взаємодопомогу, спільну діяльність НКВС і гестапо», підписану в Москві 11 листопада 1938 року Мюллером iз німецької сторони і Берією з радянської. 20 листопада 1938 року «Генеральну угоду» затвердило Політбюро ЦК КПРС за спиною як самого Центрального комітету, так і Верховної Ради СРСР.
У березні 1939 року Сталін на XVIII з’їзді партії заявив: «Післявоєнна система мирних договорів зазнала повного краху. Почалась нова імперіалістична війна». Малося на увазі захоплення Німеччиною Рейнської області, Австрії, Судетської області і всієї Чехословаччини. 19 серпня 1939 року Сталін на закритому засіданні Політбюро виклав свій план використання імперіалістичної війни для розгрому фашистської Німеччини і створення в Європі умов для початку світової пролетарської революції, водночас обґрунтувавши доцільність укладання з німцями договору на державному рівні й ратифікації його Верховною Радою СРСР. Через кілька днів договір у Москві підписали Молотов і Ріббентроп, майже одразу документ ратифікували.
Гітлер вирішив спростувати сталінський план «довгої затяжної війни» i вимагав від свого Генштабу планувати тільки бліцоперації із захопленням різних країн. І рушив Європою: Польщу захоплено за 27 днів, Данію — за 24 години, Норвегію — за 23 дні, Голландію — за 5, Бельгію — за 18 днів, Францію — за 39, Югославію — за 12, Грецію — за 21, Крит — за 11 днів. План «Барбаросса» передбачав перемогу над СРСР за 177 днів, з виходом вермахту на лінію Волга — Північна Двіна — Архангельськ. Іншими словами, Гітлер планував закінчити війну в Європі за один (!) календарний рік бойових дій. Війна ж насправді тривала більш як шiсть років і завершилася повним крахом Рейху, вермахту і самого фюрера.
А все починалось зі... співпраці. З середини 1939 року і до 22 червня 1941 року дві великі держави у злагоді вели спільну торгівлю, обмінювалися досвідом, шпигували за третіми державами, успішно збільшували свої території, захоплюючи землi сусідів і... готувалися до війни між собою: Гітлер — до бліцкригу, а Сталін — до затяжної війни.
У 1940 році на території Росії дислокується 88 дивізій Червоної Армії, України — 67 дивізій, Білорусії — 30, Прибалтики — 21, на Кавказі — 18, Середньої Азії — 5. Усього 229 дивізій (без танкових). 7 лютого 1940 року Військова рада КОВО (Київський особливий військовий округ) отримує директиву наркому оборони СРСР Ворошилова, в якiй дається вказiвка збільшити кількiсть усіх частин за рахунок місцевих (УРСР) призовників.
На початку 1941 року з території Росії в Україну було передислоковано 43 дивізії і створено в КОВО армії: у Білій Церкві, Черкасах, Конотопі, Чернігові й Одесі. До початку війни всі вони були силами КОВО доукомплектовані, одягнені, взуті, нагодовані та озброєні. На 22 червня 1941 року в Україні було в першому ешелоні шість армій, у другому — ще чотири. Всього — 110 дивізій, а це майже половина дивізій Червоної Армії. Сталін був упевнений, що Червона Армія не допустить німецького бліцкригу.
В Україні війська Південно–Західного фронту зустріли агресора у повному озброєнні. У перші десять днів німці не змогли розвинути наступ по всьому фронту Київського напрямку. Інша ситуація склалася на Західному фронті (Московський напрямок). Три армії були розгромлені в перші ж години, а ще одна оточена і повністю знищена авіацією та артилерією ворога. 23 червня 1941 року командуючі чотирьох армій отримали наказ iз Москви перервати ходу на Захід і терміново передислокуватися на Західний фронт. Вiдтак в Україні залишилося 49 дивізій, а в Росії стало 101. Передислокація з України чотирьох армій вичерпала резерв призовників, а втома частин Червоної Армії, що залишилися, дозволила німцям окупувати практично всю Україну до жовтня 1941 року.
Ціна зусиль Червоної Армії у 1941 році виявилася величезною. На Нюрнберзькому процесі над головними військовими злочинцями радянська сторона надала документ, у якому зазначалося, що 3,9 мільйона радянських військових було взято в полон на початку війни. З них до лютого 1942 року залишилися серед живих усього 1,1 мільйона осіб. Решта загинули від холоду, голоду, хвороб. Є дані про те, що СРСР втратив у 1941 році два (!) склади кадрової Червоної Армії. На цьому можна було б поставити крапку. Зрозуміло, якби не було України, план «Барбаросса» був би виконаний у встановлений Гітлером термін. Але Україна була, і плани фюрера провалилися. Ось тільки Україна, зазнавши величезних втрат збройних сил, опинилася в німецькій окупації.
Захоплення агресорами українських і російських областей–годувальниць загрожувало голодною смертю десяткам мільйонів громадян СРСР, що опинилися в окупації від Білого до Чорного моря, садило на голодний пайок Червону Армію і жителів міст і робочих поселень всієї країни.
У лютому 1942 року Сталін наказав голові НКВС Лаврентію Берії зв’язатися з німцями по своїх каналах і розпочати переговори про перемир’я. Переговори відбулися. «...Германське командування не виконало наші вимоги. Нашій стороні було запропоновано покинути до кінця 1942 року кордони по лінії фронту, припинивши бойові дії. Влада СРСР повинна негайно покiнчити з єврейством. Для цього належало б спочатку відселити всіх євреїв у район далекої пiвночi, ізолювати, а згодом повністю знищити... Якщо керівництво СРСР прийме вимоги німецької сторони, Німеччина посуне свої кордони на схід на користь СРСР. «Основний розрахунок полягає в тому, що, на їхню думку, Росія, втративши сили та ресурси у війні, повинна буде повернутись до переговорів про перемир’я, але на більш жорстких умовах через 2–3 роки...» — йдеться у рапорті першого заступника наркома НКВС Всеволода Меркулова вiд 27 лютого 1942 року.
Як бачимо, в лютому 1942 року німці забули про бліцкриг. Подальшi подiї свiдчать, що загроза масового голоду змусила учасників переговорів піти на деякі компроміси щодо використання України як постачальника продовольства для обох воюючих сторін. Проведені відділом заготівель і сільського господарства рейхскомісаріату України заходи принесли результати. Вдалося забезпечити потреби на зерно та сільгосппродукцію фронтових частин південної групи майже винятково за рахунок України й відвантажити велику кількість зерна в рейх. До того ж видiлили необхiдну кiлькiсть зерна для працюючого мiсцевого населення» , — iдеться у звіті Зернового відділу Генерального комісаріату України за 1941/1942 сільськогосподарський рік.
Згідно зі звітом рейхсміністра східних окупованих областей, Товариство сільськогосподарського управління України станом на 30 червня 1943 року налічувало 4500 німців і голландців та 50 тисяч кваліфікованих українців. Загальний обiг Товариства з часу його існування до 31 березня 1944 року складав 5,5 мільйона марок. За цей період Товариство з його відділеннями заготовило понад 9 мільйонів тонн зерна, 622 тисяч тонн м’яса і м’ясної продукції, 950 тисяч тонн олії, 400 тисяч тонн цукру, понад 3 мільйони тонн картоплі та інших продуктів. Існують й інші цікаві факти у німецьких звітах.
Близько половини сільгосппродукції з України постачали Вермахту. З областей «Центру» (Росiї) в рейх надходило 0,3 відсотка сільськогосподарських продуктів, із «Остланду» (Прибалтика, Бiлорусiя) — лише 7%. Постачання великої рогатої худоби розподілялось так: з України вивозили 70,3 %, з «Центру» — 10 %, з «Остланду» — 19,7%. Постачання птиці з України становило 81% (870 750 мільйонів штук), олії — 96,2% (587 817 тонн), а цукру — 74% (244 тисячi тонн).
Виникає запитання: яким чином окупанти змогли організувати виробництво такої кількості різної сільгосппродукції в умовах війни? Згідно з офіційними даними, окупація України тривала з 22 червня 1941 року по 27 липня 1942 року, а процес звільнення території — з 16 січня 1943–го по 28 жовтня 1944 року. Перерва між цими процесами становила лише 5,5 місяця, з яких півтора місяця зими 1942—1943 року.
Зрив термінів просування німецьких військ на початку війни дозволив окупантам провести сiвбу озимих культур тільки в 19 областях України з 26. Згодом відбувся весняний наступ на території Луганської, Донецької та Харківської областей. Таким чином були створені умови для роботи колгоспів, окремих господарств, а також німецьких сільськогосподарських фірм на всій території України. Всього за рік німці заготовили 4 714 333 тонн зерна.
«Потреби вiйськ Вермахту на пiвденному фронтi (кордони України) бiльш нiж покривав урожай України. За рахунок надлишкiв зерна в Українi забезпечували областi «Центр» i «Остланд».
Цiкава ситуацiя. «України немає», а продовольство з України надходить до росiйських мiст i сил, рятуючи вiд голоду мiльйони мирних жителiв. Крiм Ленiнграда, де вiд голоду загинули сотнi тисяч ленiнградцiв. Якби продовольство, i в першу чергу — зерно, не надiйшло вчасно у нехлiбнi областi, ми мали б ситуацiю вселенських масштабiв. Але слава Богу, що була на землi Україна.
До кінця 1942 року загарбники окупували не тільки всю Україну, а й хлібні області Росії, що дуже загострило ситуацію. Усі людські резерви було кинуто на захист Сталiнграда...
Восени 1943 року склалася ситуація, при якій одночасно в окремих областях вели сільгоспроботи німецькі та радянські колгоспи. Наприкінці 1943 року низка східних областей уже виконала обов’язкові поставки зернових, м’яса, молока та інших сільгосппродуктів у Фонд Червоної Армії. Тоді як колгоспи решти областей виконували план поставок Розенберга. Якщо відкинути політичні мотиви, то перед нами постає безпрецедентна «продовольча» операція німецької та радянської сторін, яка не має аналогів у історії воєн.
Починаючи з березня 1944 року, в більшості областей України весняні роботи на полях виконували радянські колгоспи.
До повного звiльнення України було ще далеко, коли в Москві вийшла постанова Ради народних комісарів СРСР і ЦК ВКП (б), в якій було встановлено порядок проведення заготівель у районах, звільнених від німецької окупації. Секретар Вінницького обкому ВКП (б), він же командир Вінницького партизанського загону, Дмитро Бурченко у мемуарах згадує: «Уже в перші тижні після звільнення колгоспники–вінничани внесли у фонд Червоної Армії мільйони пудів хліба (64 тисячі тонн), понад 47 тисяч центнерів м’яса, багато інших продуктів...»
На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>
У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>
Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>
«...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>
Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>
