Перезасновуй і володарюй?

21 лютого Президент Віктор Янукович видав указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної асамблеї», почавши чергову конституційну реформу. Таке рішення Януковича було очікуваним, адже на відкритті сесії Верховної Ради 1 лютого Президент заявив: «Поступово від реформи влади ми перейдемо до реформ усієї політичної системи, застосувавши механізм Конституційної асамблеї. Але всьому свій час». І «цей час» настав дуже швидко.

Президентський указ — документ iз багатьма невідомими. Він не дає відповіді на найголовніші питання: про масштаби конституційної реформи, мету та способи її проведення. Ані «ініціатор» створення Конституційної асамблеї Леонід Кравчук, ані Віктор Янукович не поінформували суспільство про те, що саме не задовольняє їх у чинній Конституції, які положення потрібно змінити. «Гра втемну» створює як дуже широкі рамки для обговорення конституційної реформи, так і безмежний простір для здогадок та спекуляцій.

Їхній план — перезаснування держави

Насамперед постає питання: для чого створюється Конституційна асамблея (КА)? В першому пункті указу зазначено: «для підготовки змін до Конституції України». Але у своїх виступах Президент Янукович формулює цілком інше завдавання для КА. На першому засіданні науково–експертної групи з її створення Президент зазначав: «процес роботи над новою Конституцією треба відновити», «нова редакція Конституції — це нагальна потреба, апогей цієї роботи». Виходить, справжній намір Януковича і Ко — нова Конституція.

Для тих, хто знається на конституціоналізмі, є очевидним, що для реформування влади, навіть «усієї політичної системи», не потрібно нової Конституції. Досить точкових змін до чинної. То для чого ж тоді «нова Конституція»? Для перезаснування держави.

Нова Конституція потрібна правлячому режиму, щоб відійти від нинішніх засад українського державотворення. І перейти до цілком інших — не пов’язаних з українською національною традицією.

Важливо зазначити, що теперішня Українська держава твориться в річищі європейської традиції як держава національного типу. Такими державами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща і багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний устрій загалом у сучасній незалежній Україні базуються саме на традиції та звичаях української нації. При, звісно ж, забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія українського державотворення зафіксована в чинній Конституції, визначена Декларацією про державний суверенітет і Актом проголошення незалежності України та освячена народом на референдумі 1 грудня 1991 року.

У першому розділі Декларації 1990 р. — «Самовизначення української нації» — говориться, що Україна «як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення», що Україна «здійснює захист і охорону національної державності українського народу».

Ініціатори ж прийняття нової Конституції прагнуть ревізувати європейський вибір українського народу і запровадити інший тип державності — який ґрунтувався б на комуно–радянській ментальності та реалізовував російську політичну традицію і державну модель.

Що вони переписують

Ключовими елементами цього підступного антиукраїнського задуму є запровадження другої державної мови (російської) через внесення змін в 10–ту статтю Конституції; перегляд положень статті 20 про державні символи; закріплення на конституційному рівні так званого позаблокового статусу України.

Передбачається також зміна статті 2 для перетворення України з унітарної держави на федеративну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства.

Очевидно, серйозної трансформації зазнає стаття 11 Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні позиції, позиції основного державоутворюючого етносу та основної культури суспільства.

Суттєвій переробці може підлягати стаття 17, яка нині не допускає розташування іноземних військових баз на території України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян.

Досягти таких фундаментальних цілей окремими змінами до чинної Конституції досить важко. Бо, згідно з чинною конституційною процедурою, зміни до названих статей Основного закону мають ініціюватися «Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради». На підготовлений законопроект слід одержати позитивний висновок Конституційного Суду. Законопроект має прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і затверджуватися всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але конституційний, шлях, Президент Янукович і Ко придумали прийняття нової Конституції. Її основні параметри, безумовно, виписуватимуться (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля та його п’ятої колони в Україні.

Хотіли й раніше, хочуть тепер

Однак запровадження нового Основного закону (який для маскування справжніх намірів називають «новою редакцією», «новим текстом Конституції») буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це режим усвідомлює. Тому свої дії він спробує прикрити «волею народу». Неважко передбачити, що нова Конституція «прийматиметься» чи «затверджуватиметься» всеукраїнським референдумом.

Це, однак, ініціаторів процесу не рятує, бо чинна Конституція не передбачає прийняття нової на референдумі, як і перезаснування держави. Розробники нинішнього Основного закону (до складу яких входив і я) ще тоді, 1996 року, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність через прийняття нової Конституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість.

Заради справедливості зазначу: ця ідея і раніше гріла серце багатьом лідерам політичних сил, особливо очільникам партій вождистського типу. На суд громадськості подавали свої проекти нової Конституції комуністи та «свободівці». Про потребу нової Конституції неодноразово заявляли лідери БЮТ та Партії регіонів. А в 2008 році ця ідея ледь не реалізувалась у парламенті спільними зусиллями «регіоналів» та БЮТівців. Створення Верховною Радою Конституційної асамблеї для написання нового Основного закону ініціював лідер «Фронту змін». Не чужою ця ідея була і для Президента 2005—2010 рр. Але, слава Богу, тоді вистачило державницького розуму відмовитися від небезпечної затії.

А зараз, на жаль, існує значно менше стримуючих факторів для втілення ідеї нової Конституції. Передусім із боку правлячого режиму. І саме такі ідеї суголосні його природі.

В інтересах Росії?

Ядро теперішньої влади становлять колишня комуністична та комсомольська номенклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу. За 20 років української державності жодна інша влада так не толерувала комуністів та дискредитовані практикою тоталітарні радянські методи вирішення багатьох суспільних проблем, як це робить теперішня. Переважна більшість представників влади ментально орієнтована на російську імперську політичну й культурну традиції. Вони не послуговуються українською мовою і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП (б). Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками чужинців, у чиїх розрахунках існування незалежної України не передбачене.

Справжня демократія, права людини, які гарантує національний тип української державності, чужі нинішній владі. Відсутність елементарної політичної культури та моральної відповідальності спонукають очільників правлячого режиму до підгонки держави під їхнє вкрай обмежене індивідуальне та корпоративне розуміння.

Таким чином, курс на нову Конституцію обумовлений як прагненням провідників режиму підготувати умови для поглинання України Росією, так і низькою якістю нової влади та значної частини «політичної еліти» загалом.

Перезаснування України з держави національного типу на державу громадян із мультикультурною, багатонаціональною природою, а насправді — на державу, наповнену переважно російською політичною та культурною традицією, — і є домінуючим інтересом залаштункових ініціаторів прийняття нової Конституції. Українська нація з цим ніколи не погодиться. Крім того, державна мультикультурність зазнала очевидного краху в Європі і визнана лідерами провідних європейських країн як безперспективна.

Це очевидно: Україна може лишатися суверенною тільки як держава національного типу, з українською політичною та культурною наповненістю. Деукраїнізована, зрусифікована Україна — прямий шлях до перетворення її в колонію Росії.

На користь «домінуючого гравця» — Януковича

Друга потенційна загроза, пов’язана з появою указу від 21 лютого та ідеєю нової Конституції, стосується організації влади, зокрема форми державного правління. Ані Президент Янукович, ані «ініціатор» створення Конституційної асамблеї екс–Президент Кравчук навіть не натякнули на те, що вони розуміють під реформуванням влади. Проте є безліч ознак того, що «януковичі» цілеспрямовано вибудовують політичний режим із «домінуючим гравцем». Деякі політики називають цим терміном режими з так званою «керованою демократією», які на пострадянському просторі досить швидко мімікрують в авторитаризм. І таким «домінуючим гравцем» в Україні має стати Віктор Янукович.

Значний відрізок шляху в цьому напрямі вже пройдено. Здійснено повернення до президентсько–парламентської форми державного правління, з подальшим рухом до президентської республіки. Поступово нівелюється і вихолощується демократичний принцип розподілу влад.

Із прийняттям закону про центральні органи виконавчої влади та внесенням запропонованих Януковичем змін до Закону «Про Кабінет Міністрів України» повноваження Президента, зокрема у сфері кадрових призначень, остаточно виходять за рамки розумних балансів. Уже нині більшість органів виконавчої влади, а також суди, перебувають під ручним управлінням Президента та його адміністрації.

Парламент втратив частину повноважень і суттєво зменшив самостійність. Структурованість та представницька функція Верховної Ради вже не базуються на мандаті, делегованому народом на виборах 2007 року. Із відмовою від парламентських інститутів коаліції та опозиції Рада по суті перетворилася у філію Банкової. Нова редакція Регламенту ВР спростила до примітивізму парламентську законотворчість. Встановлено тотальну практику скороченого режиму підготовки, розгляду та ухвалення законів. Переважна більшість законів ухвалюється без глибокого їх обговорення і за відсутності діалогу з опозицією. Яскравим підтвердженням підпорядкованості парламенту Банковій є відсутність прикладів подолання парламентом вето Президента Януковича, що відбувалося при всіх попередніх главах держави.

Кабінет Міністрів так само втратив автономію і статус вищого органу виконавчої влади. Уряд «коаліції тушок» був на ходу трансформований у структуру, підлеглу Президентові та його канцелярії. Кабмін у кадровому відношенні став однією з ланок так званої «президентської владної вертикалі». Такого безправного, приниженого уряду не було за всі роки незалежності.

В Україні фактично ліквідовано інститут незалежного конституційного судочинства. Конституційний Суд не здатний протистояти антиконституційним забаганкам правлячого режиму. Його призначення зведено, по суті, до публічного озвучення рішень, спущених з адміністрації Президента.

Штучно пофрагментована судова система з деградованою роллю Верховного Суду перетворила судочинство на слухняний інструмент Президента і Партії регіонів.

У таких умовах не варто говорити навіть про мінімально ефективну систему стримувань і противаг між органами різних гілок влади. Владу концентрує «домінуючий гравець» — пан Янукович.

При цьому треба наголосити, що утвердження теперішнього політичного режиму, зокрема нової ролі Президента, забезпечувалося в неконституційний спосіб. Спочатку з порушенням норм Основного закону створили парламентську коаліцію — так звану «коаліцію тушок», що сформувала уряд. Потім був поспішно переформатований КС, який своїм неправовим рішенням незаконно змінив Конституцію. Україна повернулася до Конституції зразка 1996 року. А нещодавно Верховна Рада незаконно наділила Президента України додатковими повноваженнями, зокрема у сфері кадрової політики, які вже жодним чином не вкладаються у конституційне поле.

Ще одна мета — третій і четвертий термін Януковича?

Низька легітимність правлячого режиму стала його ахіллесовою п’ятою з огляду на незначний рівень соціальної підтримки «домінуючого гравця». В такій ситуації саме через нову Конституцію можна найлегше «легітимізувати» цю владу та її очільника. Новий Основний закон буде виписаний так, щоб антиконституційні положення багатьох новоприйнятих законів перетворилися на конституційні норми.

Ефективною політтехнологією розбудови політичного режиму з «домінуючим гравцем» є невизначеність у питанні про кількість можливих каденцій Президента Януковича. Поява нової Конституції з огляду на практику Конституційного Суду часів Кучми створить «правові підстави» для Януковича обиратися на пост Президента три або й чотири рази поспіль. І така невизначеність є дієвим інструментом розширення впливу на політичних партнерів та бізнес. Бажання створити конституційні підстави для третього терміну повноважень Януковича, безумовно, є окремим інтересом апологетів нової Конституції.

Вони спроможні і на задній кульбіт

Хоча максимальна концентрація влади в руках Президента відбуватиметься найближчим часом у рамках президентсько–парламентської республіки, питання про остаточну форму політичного режиму залишається відкритим. Система з «домінуючим гравцем» у рамках президентсько–парламентської форми правління може виявитися проміжною. Вирішивши поточні завдання, пов’язані з політикою реваншу, перезаснуванням держави та переділом власності в Україні, включно із сільськогосподарськими землями, нова влада надалі може вдатися до чергового кульбіту назад — у напрямі парламентсько–президентської форми правління. До олігархічної парламентської республіки, олігархічного парламентаризму.

Такий крутий розворот може виявитися потрібним олігархії для того, щоб уникнути персональної відповідальності за стан справ у державі і втриматися при владі на якомога довший час. У 2008 році, коли Партія регіонів і Блок Тимошенко «пошлюбилися» на засадах ідеї переділу владних повноважень, передбачався саме такий сценарій.

Проте ідеалам національної демократії не відповідає ні політичний режим із «домінуючим гравцем», ні автократичний режим, ні олігархічний парламентаризм. Україна повинна йти дорогою європейської демократії.

Загроза обмеження соціальних прав

Без високого суспільного рейтингу Президенту Януковичу буде надзвичайно важко довго утримуватися в ролі «домінуючого гравця». Отже, доведеться компенсувати низьку підтримку режиму посиленням авторитарних тенденцій. Уже нині спостерігається різке звуження соціальних прав громадян — наприклад, на освіту, медицину, працю, житло, пенсійне забезпечення тощо. Задекларований у нинішній Конституції обсяг соціальних прав громадян заважає провладним олігархічним кланам реалізувати своє прагнення до безмежного збагачення. Безправними людьми легше керувати і тримати їх у покорі.

Тож ще одна потенційна загроза конституційної реформи полягає в можливому обмеженні прав громадян, зокрема соціальних.

Решта загроз реформи Конституції від Януковича — тема для наступних статей.

Іван ЗАЄЦЬ,
народний депутат України (фракція «НУНС»)

ЇХНІ НАПРЯМКИ

Конституційна асамблея: концепцій багато

В адміністрації Президента наприкінці квітня провели закрите засідання з питань підготовки Конституційної асамблеї. Як інформує сайт «Главком», це було спільне зібрання комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права на чолі з нардепом–«регіоналом» Сергієм Головатим, науково–експертної групи з підготовки КА (голова — Леонід Кравчук), а також за участю Марини Ставнійчук. Вирішили створити нову структуру — редакційний комітет з 11 осіб. Там працюватимуть, зокрема, Головатий, Кравчук, Ставнійчук, відомі юристи Микола Козюбра, Юрій Шемшученко та Василь Тацій.

Завданнями нового органу буде пошук компромісного варіанта концепції Конституційної асамблеї. А концепцій уже багато — і від комісії Головатого, і від групи Кравчука, і від Інституту держави та права ім. Корецького, і з Харківської юридичної академії. Про це «Главкому» розповів сам Леонід Кравчук.

Перший Президент розраховує, що концепція КА буде остаточно готова у липні. За словами Кравчука, зміни до Конституції вноситиме тільки Верховна Рада.