Що тобі сниться, крейсере «Україна»?

У засіках Батьківщини «мертвим вантажем» завалялося близько двох мільярдів доларів — така орієнтовна вартість недобудованого ракетного крейсера «Україна». Утримання судна, що дісталося нам у спадок від колишнього СРСР, щорічно обходиться Україні майже в 2 мільйони гривень. Наші чиновники вже понад десять років мріють про його продаж: міняються президенти, час біжить уперед, а крейсер тим часом повільно, але впевнено перетворюється на купу металобрухту...

Коли закінчується казка

Для початку — трохи історії: ракетний крейсер «Україна» — близнюк флагмана Чорноморського флоту «Москва», — корабля, який називають «убивцею авіаносців». Технічний проект корабля був затверджений ще в 1974 році. Будівництво ракетного крейсера «Україна», який до 1993 року мав назву «Адмірал флоту Лобов», почалося влітку 1984 року в Миколаєві, на суднобудівному заводі імені 61 комунара. Крейсер був спущений на воду 11 серпня 1990 року. А після проголошення незалежності України, 1 жовтня 1993 року, за 75–відсоткової готовності крейсер вивели зі складу ВМФ Російської Федерації, відтак він перейшов у власність України. Роком пізніше для корабля навіть сформували екіпаж, але через відсутність фінансування добудову крейсера припинили. 17 лютого 1998 Президент України прийняв рішення про добудову крейсера. У результаті крейсер добудували вже на 95 відсотків і вдруге сформували команду. Але знову не судилося!

З’ясувалося, що Україна не може оснастити цей крейсер необхідним штатним озброєнням через підписання міжнародних угод. Адже за правилами РКРТ (режим контролю за ракетними технологіями), Україна не може мати ракети великої дальності на своєму озброєнні. Отже, й добудовувати крейсер у нашій країні просто немає сенсу! Залишається єдиний вихід — продати його тій країні, яка має потребу у крейсері такого класу. Наприклад, Росії, яка має вихід до океану. Саме тому влітку минулого року наші народні депутати тихцем прийняли рішення про позбавлення ракетного крейсера гордої назви «Україна». Як пояснив Прем’єр–міністр Микола Азаров, це зроблено задля того, щоб ні в кого не виникло небажаних асоціацій під час продажу крейсера, який став тягарем для нашої країни. На зустрічі президентів України і Росії 17 травня 2010 року в Києві глави дер­жав домовилися про добудову крейсера за допомогою російської сторони. А вже 26 червня 2010 командування Військово–Морського флоту Росії заявило про купівлю крейсера для потреб ВМФ Росії. Тривалий процес торгів почався...

Почім колишня «Україна» для народу?

Коли в 2008 році тодішній Прем’єр–міністр Юрій Єхануров спробував домовитися з Росією про продаж крейсера, то виходили з вартості трохи більшої за один мільярд доларів. Та російська сторона назвала ціну «захмарною». Чи так воно насправді? Адже було зрозуміло, що Росії є сенс торгуватися: для самої України така спадщина не по кишені, а от продати такий специфічний товар — справа непроста. Адже крейсери такого класу в історії ще жодного разу ніхто нікому не продавав. Просто не було такого прецедента. Але так чи інакше, будь–яка матеріальна річ має свою цілком реальну ціну. За підрахунками спеціалістів українського журналу Defense Express, ціна недобудованого крейсера може варіюватися в межах від 1 до 4 мільярдів доларів. Визначити ціну ракетного крейсера непросто. Якщо рахувати за ціною металобрухту, то вартість крейсера може коливатися у межах 2,5 мільярда доларів — з урахуванням вартості корабельної військової сталі, мідних кабелів, трубопроводів, металоплатинової групи, рідкоземельних і лужних металів. За іншим варіантом оцінки, беруть середньосвітові вартісні показники у будівництві бойових кораблів. Для ВМС вони становлять 50—200 доларів за кілограм, для суден цивільного флоту — 0,7—3 долара. У такому разі, ціна крейсера масою 10 мільйонів кілограмiв може варіюватися від 0,5 до 2 мільярдів доларів. З урахуванням того, що ці оцінки враховують вартість кораблів 1–2–го рангів, можна сміливо брати середній показник на рівні 100 доларів за кілограм. Тобто вартість ракетного крейсера «Україна» становить саме один мільярд доларів.

Якщо ж говорити про кошти, які необхідні для добудови корабля, то Росії знадобиться приблизно 472 мільйони доларів. У випадку ж проведення глибокої модернізації ця сума виросте у декілька разів.

А може, віддати його задарма?

На думку першого віце–президента Асоціації суднобудівників України «Укрсудпром» Віктора Лисицького, крейсер можна просто подарувати Росії, на знак дружби.

— Продати цей ракетний крейсер ми не можемо, — скільки років ці спроби закінчуються повним провалом. Думаю, єдиний вихід — перейменувати крейсер у «Санкт–Петербург» і просто подарувати його Росії, — вважає Віктор Лисицький.

На його думку, це сприятиме зміцненню дружніх зв’язків між Україною та Росією. Однак його пропозиція викликала хвилю обурення. Наприклад, радник міністра оборони України, екс–командувач ВМС України віце–адмірал Володимир Безкоровайний, вважає, що дарувати корабель, «щоб нас полюбили», — це просто дурні фантазії.

— Після закінчення «холодної війни» залишилося багато досить потужних, але не зовсім сучасних кораблів, які як для НАТО, так і для Росії в новій геостратегічної ситуації втратили свою актуальність, — розповів «УМ» Володимир Безкоровайний. — Різати такі кораблі ще 15—20 років тому було недозволеною розкішшю. Тому їх продавали. Вони були затребувані в Китаї та Індії.

— З таким же успіхом крейсер можна, наприклад, перейменувати на «Делі» і подарувати Індії, — додає президент Атлантичної ради України генерал–майор Вадим Гречанінов. — З іншого боку, може бути, що раціональне зерно у пропозиції передати корабель Росії і є, але ніяк не у вигляді подарунка! Так, Україні не потрібний ракетний крейсер. Україні взагалі не потрібні кораблі такого класу. Я б запропонував рівноцінний обмін зацікавленій дер­жаві. Нам зараз потрібні кораблі класу фрегат або корвет, оскільки наразі ми готуємося до участі у міжнародних антитерористичних операціях. У будь–якому випадку, слід шукати свою вигоду, а потім уже ухвалювати рішення.

Корабели — біля розбитого корита?

У будь–якому випадку, доля ракетного крейсера «Україна» — привід для нашої влади задуматися про подальше життя українського флоту в цілому. Адже суднобудівний комплекс України на даний час пребуває в глибокій кризі, і вона поглиблювається. Якщо ще сім років тому у галузі кораблебудування було зайнято 130—150 тисяч фахівців, то зараз — не більше 30 тисяч. А ще через 5—10 років в Україні у найкращому разі залишиться тільки 2—3 підприємства з кількома тисячами працівників. Але ж на початку 90–х років — саме суднобудування визначало високий соціально–економічний статус низки міст Півдня України (Миколаїв, Херсон, Керч, Севастополь, Феодосія тощо).

Скорочення чисельності корабелів відбувається головним чином за рахунок основних виробничих робітників — безпосередніх творців кораблів і суден. На думку експертів, зупинити агонію українського суднобудування можна тільки на основі негайного відновлення спеціальних регуляторних правил, які діяли упродовж 2000—2004 років. Ці правила базувалися на світовому досвіді управління суднобудуванням. А скасував їх Кабмін Юлії Тимошенко у березні 2005 року. Вiдтодi корабели в Україні виявилися тягарем для «нових українців». Цілком очевидним є факт, що саме співпраця між Україною і Росією допоможе повернути нашому кораблебудування колишню славу. Головне, щоб у нас бачили стратегічного партнера, а не країну, де багато всякого мотлоху, який можна забрати задарма.