Було поле, стала «Сахара»...

Зібрати пристойний урожай сільськогосподарських культур у теперішніх погодних умовах непросто: традиційні сорти рослин не встигають адаптуватися до спекотного літа. Утiм це, виявляється, можливо, навіть якщо на впровадження новітніх технологій у господарників бракує коштів. Кілька актуальних порад iз цього приводу читачам «УМ» дав директор Харківського інституту імені В. Я. Юр’єва, доктор сільськогосподарських наук, академік Національної академії аграрних наук України (НААНУ) Віктор Кириченко.

«Місяць тому ми продали останній кілограм насіння гречки»

— Вікторе Васильовичу, хотілося б одразу розпитати у вас про найбільш обговорювану проблему цієї весни — ажіотаж навколо круп’яних культур, зокрема гречки. Як наука пояснює той факт, що в Україні вперше за багато років виник півзабутий дефіцит? Це штучно створена проблема чи, можливо, і справді нова тенденція на вітчизняному аграрному ринку?

— Цього року справді виник дуже великий ажіотаж навколо круп’яних культур. Це пов’язано із серйозною проблемою. Скажімо, нашій державі потрібно щорічно заготовляти близько 170 тисяч тонн гречки. Але за останні роки через низькі закупівельні ціни і сильну посуху, що тепер постійно триває у період цвітіння і наливу цих культур, ми маємо недобір, прямо скажемо, на половину. Наприклад, гречка повинна давати нам 17–18 центнерів з гектара, але її реальна врожайність зараз становить усього вiсiм центнерів. Тобто наполовину менше від потенційних можливостей. У результаті сільгоспвиробнику просто не вигідно братися за нерентабельну справу.

Вихід тут має бути такий: збільшити площі посівів і відкоригувати ціни як на насіннєвий матеріал, так і на товарну гречку. Аграрії вже відреагували на цю проблему. Я це відчуваю по нашому інститутові. Місяць тому ми продали останній кілограм насіння. Такого у нас ніколи не було. Як правило запаси вирощеного посівного матеріалу повністю розкуповуються лише на третій рік. А ми вже продали усе і тепер направляємо покупців до інших наукових центрів, де є круп’яні культури.

— Через жахливу літню спеку, що, на жаль, стала вже незмінною реальністю, напевно не варто розраховувати і на великі урожаї овочів?

— Розвивати овочівництво практично неможливо без зрошування. І капуста, і перець, і помідори, і картопля вимагають дуже багато води. На жаль, в Україні у цьому сенсі пройшли дуже великі зміни. Зрошувальні системи зносилися, їх термін використання закінчився. Багато їх зруйнували, тобто списали. І сьогодні питання номер один — треба все це повернути назад. У нас достатня кількість ставків. Є сьогодні і сучасні системи для механізації цього процесу, тому я наполегливо рекомендую якнайшвидше повертати втрачене.

А перед інститутами овочівництва стоїть завдання вирощувати різноманітнiший склад овочевих культур. Їх надзвичайно багато — більше 200. Треба також створити кілька господарств, що спеціалізувалися б на виробництві необхідної кількості посівного матеріалу. Наразі ця система у нас повністю зруйнована. Тобто в Україні вже побудували сучасні заводи з підготовки насіння польових культур, а овочі, навпаки, випали з поля зору і попереднього, і «допопереднього», і нинішнього керівництва держави. Тепер ставиться питання про організацію такого виробництва хоча б у трьох господарствах. Інакше овочеву галузь підняти нам не вдасться.

— Чи вплинуло сухе літо на вибір сільськогосподарських культур? Можливо, якихось iз них треба сіяти більше, а від якихсь відмовитися взагалі? Науковці вже визначилися з цього приводу?

— Я 45 років працюю в агропромисловому комплексі, стежу за температурою і мушу сказати, що зміни просто вражаючі. Наприклад, уже три роки поспіль у нас виникають дуже великі проблеми з ріпаком, тому що наприкінці вересня його треба посіяти на глибину три сантиметра, а в настільки тонкому шарі ґрунту тепер у таку пору, скажімо, на Харківщині вологи немає. Якщо ми посіємо і будемо чекати жовтня місяця, то втратимо цю культуру. Ми рекомендуємо: хочете ризикувати, ризикуйте, але в області його повинно бути не більше 10 тисяч гектарів. Це не так багато. В умовах ринкової економіки повністю заборонити усе не можна, але ми можемо рекомендувати.

Але водночас ми помітили, що протягом останніх десяти років кукурудза в Україні стає рекордсменкою по збільшенню урожайності. Раніше ніколи ми не збирали мільйон тонн цієї культури. Тепер з’явилася така можливість. По–перше, селекціонери попрацювали, вивівши продуктивніші сорти. А по–друге, культура, що раніше була більш пристосована до 48 паралелі, тепер добре «почувається» і на 50. Тому ми кажемо — збільшуйте посіви, бо наразі кліматичні умови вересня–жовтня неабияк цьому сприяють. Потихенько урожайність кукурудзи збільшується.

«Якщо через дві години не обробите, втратите все!»

— Фахівці кажуть, що теперішня літня спека неабияк посилила апетит польових шкідників. Подекуди вони миттєво знищують величезні площі сільгоспугідь. Чи відреагувала наука якимсь чином на ці виклики природи?

— У нашій екосистемі є багато комах, які справді наносять велику шкоду урожаю. Якщо з ними не боротися, товаровиробник може втратити до 100 відсотків урожаю. Тут головне запастися стійкими сортами сільськогосподарських культур, що протистоять шкідливим комахам і вчасно, повторюю, вчасно вносити на поля хімічні засоби боротьби з ними. Реакція на виклики повинна бути миттєвою. Для доказу наведу ось такий приклад із власної практики. У нас у Кегичівському районі є компанія «Сади України». Років 10–15 тому до мене зателефонував її керівник: «Соняшник гине на очах. Що робити? — чую у слухавці. — Приїдьте подивіться». Приїжджаю, а там щось неймовірне. Стою біля поля і чую, як там аж шум іде. Ніби бульби хтось пускає, і нудотний запах стоїть. Таке я бачив уперше. Виявилося, що то бактеріальна гниль. Причому завезена з Франції. Кажу господарю: «Якщо через дві години не обробите соняшник, втратити все!». А на тому ж полі мільйони доларів зариті. І що ж ви думаєте, не встиг я доїхати до Сахновщини (до неї їзди не більше, ніж півгодини), оглянувся, а над полями вже літав гелікоптер, обробляючи посіви. Оце правильний підхід до виконання технологічних операцій.

Тож, шановні сільгоспвиробники, прислуховуйтеся до порад науки і намагайтеся робити усе вчасно. Скажімо, великою небезпекою сьогодні стала опоміза. Якщо личинки цієї мухи потраплять до стебла, то його вже не буде. Шкодити вона починає при температурі 5—10 градусів вище нуля, тому обробляти посіви озимих треба ще до настання тепла. Головне не згаяти час. Зміни тут відбулися просто разючі. Ми, наприклад, ніколи раніше не бачили, щоб клоп–черепашка завдавав шкоди рослинам тоді, коли їхній колос знаходиться далеко у пазусі листа. Тепер же він спокійно просовує туди свій носик і бере цінні сполуки і ферменти. І коли аграрії кажуть: «Давайте через тиждень обробимо лише крайові», то я категорично проти. На полі щодня має бути технолог і слідкувати за цим процесом. А клопа дуже добре видно, коли він iз посадок йде. Він просто суне! І якщо раніше тільки по краю шкодив, то тепер доходить до центру поля, переходить озимі, йде на ячмінь і живиться на кукурудзі. Він пристосувався до того, щоб відбирати у нас максимальну частку врожаю. Можна вирощувати дуже високий урожай і втрачати його. Тож потратьте 175 гривень на засоби захисту, обробіть своєчасно, і ви отримаєте 1750 гривень за тонну, а не тисячу. Зараз треба все рахувати. Україна — велика держава. Вона спроможна прогодувати мільярд населення, тому гріх великий не скористатися такими можливостями.

— Вікторе Васильовичу, зараз саме завершується посівна. Чи маєте якісь нові поради для аграріїв iз цього приводу?

— Посівна була затяжною. Потепління швидкого я не очікую. І знаєте чого я боюсь? У цей період тепер часто починає дути посушливий північно–східний вітер. Він видуває все. Так от порада така: сьогодні треба серйозно подумати про котки і без перерви, як один процес, провести культивацію, посів і прикоткування. Тоді у нас буде ефект. Коток притискає верхній шар і дає можливість творити капіляри, через які піднімається волога з 30–сантиметрового шару, тому що верхній шар при такому повітрі пересихає за тиждень.

«Допоки ми ходитимемо без власних молока та м’яса?»

—  Вікторе Васильовичу, ви є активним поборником відродження тваринництва в Україні. Навіщо такий клопіт науковцю, який усе життя займається виведенням нових сортів сільськогосподарських культур?

— Протягом останніх 20 років ми рухалися до того, щоб знищити поголів’я великої рогатої худоби під гаслом, що воно економічно не вигідне, нерентабельне. І дознищувалися. Але ж ми всі чомусь забули, що корова дає не тільки молоко, шкуру та м’ясо, а й 20 тонн гною на рік. І ті господарства, де залишилося бодай невелике дійне стадо, мають певний запас органіки і вносять його, у першу чергу, під цукровий буряк, отримуючи 500—700 центнерів iз гектара. Але таких господарств iз кожним роком стає все менше. Якщо ми не підемо на різке збiльшення поголiв’я великої рогатої худоби і свиней, що дають найбільшу кількість органічних добрив, то знищимо наші ґрунти. Рілля не з пилу складається, і якщо її не підживлювати регулярно гноєм, то через десяток років отримаємо суцільний пісок. А на піску, як відомо, нічого не родить. Тільки розумне поєднання органічних та мінеральних добрив може гарантувати стабільний урожай.