Вікторія Семеренко: Найбільша перепона в боротьбі за медалі — я сама

«Спортсменки, медалістки і просто красуні» — таке визначення найбільше підходить сестрам Віті й Валі Семеренко, нинішнім лідеркам і надії української жіночої біатлонної збірної. Здається, ще зовсім недавно вони починали виступи на найбільших міжнародних змаганнях під синьо­жовтим прапором, а нині вже — серед лідерів світового біатлону.

Попри те, що надворі майже літо, для старшої з них, Вікторії, змагання закінчилися лише наприкінці квітня. Після напруженого офіційного календаря навесні Віта виступила на кількох комерційних стартах, зокрема здобула перемогу на традиційному турнірі пам’яті Фатьянова, який російська біатлонна федерація проводить на Камчатці. Днями переможниця завітала до Києва, аби отримати ще один приз у цьому сезоні: після успішних виступів на березневому чемпіонаті світу експерти НОК визнали Віту найкращою спортсменкою місяця в Україні. А оскільки змагальний графік у Семеренко був надто насичений, то нагороду вона отримала лише зараз.

«Не люблю пасивного відпочинку»

— Вікторіє, кому хочете подякувати в першу чергу за ті приємні моменти, які були у вас упродовж сезону?

— Я вдячна усім тренерам і колегам по збірній, але найбільше мене підтримував мій чоловік, особливо на початку сезону, коли не все виходило. Пригадую, він тоді сказав, що наш час ще прийде, до березня ще багато стартів. Чоловік узагалі дуже мене підтримує — навіть каже, що на великі змагання, як­то чемпіонат світу чи Олімпійські ігри, готовий їздити зі мною навіть власним коштом.

— Звання найкращого спортсмена України за березень стало для вас несподіванкою?

— Коли на чемпіонаті світу в ХантиМансійську я здобула бронзову нагороду в індивідуальній гонці, то одразу подумала, що матиму таку відзнаку. Ще ж отримала срібну медаль за естафету, тому сподівання мали підґрунтя (сміється).

Кожен спортсмен радий, якщо відзначають його здобутки, й мені особливо приємно, що отримую таку статуетку вже втретє.

Для медалей та статуеток, які дають найкращим спортсменам місяця, у мене вже є спеціальна полиця дома (посміхається).

— Тож сезоном 2010/11 ви, певно, задоволені? Попри деякі невдачі, дві нагороди чемпіонату світу — ніби непоганий результат.

— Якби не ті невдачі на самому старті, була б задоволена повністю. А дві медалі світової першості справді компенсували промахи напочатку. Сподіваюся, що в наступному розіграші Кубку світу не буде таких неприємностей.

— Чи змогли ви після змагань на Камчатці нарешті полегшено видихнути і на деякий час забути про турніри?

— Щось таке є. Зараз проводжу час із родиною на Сумщині. Також думали із чоловіком з’їздити хоча б на тиждень кудись за кордон. Навряд чи це буде лише пасивний відпочинок — я просто не витримаю цілий тиждень лежати на пляжі.

Перед новим сезоном треба набратися сил, а головне — терпіння, адже покладаю багато сподівань на майбутні змагання.

«Заради перемог можу пожертвувати багато чим»

— Володимир Бринзак, президент Федерації біатлону, пообіцяв надалі внести зміни в підготовку збірної на період новорічних свят, які ви звично проводите в Україні, і тренуватися за кордоном. Мовляв, спортсмени відволікаються на рідних, а це впливає на результати. Мабуть, неприємна новина?

— З одного боку, прикро це чути, адже на свята приємно побути з рідними. Особливо якщо врахувати, що ми постійно перебуваємо у роз’їздах і бачимо їх дуже мало часу. З іншого боку, спортивний вік — короткий, і щоб досягнути поставлених завдань, потрібно чимось жертвувати. Зокрема, це може бути, хай і на деякий час, обмежене спілкування з рідними.

— Із тих новорічних двох тижнів, що збірники проводили в Україні, скільки часу виділялося на перебування вдома?

— Зазвичай це днів чотирип’ять, які я проводила в Краснопіллі з батьками. Окрім того, мій чоловік живе зі мною на базі в Тисовці, коли ми там тренуємось.

— А якщо разом скласти дні, які ви проводите вдома впродовж змагального сезону, скільки вийде?

— Дуже мало! Думаю, не більше, ніж один місяць.

«Камчадали кажуть, що в них найкрасивіша природа на землі»

— Сезон ви закінчили змаганнями на Камчатці. Які у вас враження від цієї частини Росії, що для нас є справжнім краєм світу?

— Там дуже красиво, природа дуже гарна. Місцеві мешканці, камчадали, переконували нас, що в серпні, коли там починається осінь, це найкрасивіше місце на землі. Дуже разючий контраст, коли залишаєш місто, в якому нічого такого особливого немає, і бачиш дику природу. Місцеві жителі нам показали чимало цікавих місць. Мені на Камчатці дуже сподобалось.

— Пригадую, що коли збірна летіла на американські етапи Кубка світу, було багато нарікань на важкі перельоти, а потім — переїзди автобусом. Навіть Володимир Бринзак визнав, що краще було не відправляти спортсменів так далеко. Як вам було добиратися до Камчатки?

— Задоволення від перельо­тів та переїздів до Америки мала моя сестра, я ж пропустила ці етапи. Стосовно Камчатки, то перед нею ми з Валею змагалися на турнірі в Москві. А вже звідти вилетіли чартерним рейсом до ПетропавловськаКамчатського. Якихось особливих незручностей не відчула.

— Як ви проводите вільний час між змаганнями, коли він є? Віддаєте перевагу перегляду фільмів чи, може, книжки читаєте?

— Намагаюся усе поєднувати, аби щось одне не набридало.

«Рівнялася на старших збірниць»

— Своїм дітям побажали б спортивного життя?

— Якщо таким буде їхній вибір і бажання, то чому б і ні? Головне, щоб була добра воля. Я прихильниця такої точки зору, що треба займатися саме тим, що тобі подобається.

— У вашому житті спорт з’явився так само добровільно?

— Я б сказала, що він мав неминуче з’явитися. У нашому Краснопіллі не було великого вибору секцій, у яких можна було б займатися. Якби тоді була можливість піти на художню гімнастику, наприклад, — то пішла б саме на неї. А так — альтернативи лижам не було.

— Зараз згадаєте, на кого з відомих біатлоністів рівнялися у молоді роки?

— Можна назвати чимало імен, але постійно перед очима були наші: Олена Петрова, Оксана Хвостенко, Олена Зубрилова. Ми з сестрою слідкували за ними, вирізняли якісь корисні моменти, аби потім використати для себе.

«Усі проблеми — в психології»

— За час виступів у збірній України ви здобули багато корисного досвіду. А в цьому сезоні було чимало моментів, коли медалі «втікали» практично з­під носа через невдалу стрільбу на останньому рубежі. Що заважає стабільним успішним виступам?

— Я сама довго думала над цим, аналізувала виступи. Дійшла до того, що найбільше заважаю я собі сама. Чим сильніше бажання зійти на п’єдестал та отримати медаль, тим гірше можу виступити. Як тільки я це все зрозуміла, одразу пішли хороші результати. Уся справа в психології.

— Свого часу і чоловіча, і жіноча збірні України зробили великий крок уперед, ми тепер звично перебуваємо серед фаворитів. Як ви гадаєте, яка ще країна може зараз піднятися так, аби на рівних змагатися з тими ж німкенями, норвежками?

— Та будьхто може додати. Інша справа, що боротися з Німеччиною чи Норвегією дуже важко, адже вони є давніми лідерами і свої позиції віддавати не будуть. Принаймні в наступному сезоні цього не станеться.

— Вас із сестрою в офіційній статистиці міжнародних турнірів записують просто — Валя і Віта. Сьогодні, коли ви вже серед лідерів світового біатлону, чи є бажання, аби вас називали Вікторією, а не просто Вітою?

— Для мене, та й для моєї сестри, як мені здається, немає жодної різниці. Здобувати нагороди — ось головне!

ДОСЬЄ «УМ»

Вікторія Семеренко

Заслужений майстер спорту з біатлону.

Народилася 18 січня 1986 р. у смт Краснопілля Сумської області.

У біатлоні з 2001 р.

Володарка срібної медалі чемпіонату світу 2011 р. (естафета), бронзових нагород чемпіонатів світу 2011 р. (індивідуальна гонка) та 2008 рр. (естафета).

Золота призерка чемпіонатів Європи 2008—2011 рр., срібна — 2007, 20092010 рр., бронзова — 2005, 2007 та 2010 рр.

На етапах Кубка світу здобувала одну золоту нагороду в 2009 р., три срібні (2008 та 2010 рр.), бронзову в 2009 р.

Закінчила Сумський державний педагогічний університет ім. Макаренка (спеціальність — спортсмен­ін­структор). Студентка Сумської академії банківської справи.

Тренер — Григорій Шамрай.

Зріст — 160 см, вага — 55 кг.

Одружена.

ДУМКА ФАХІВЦЯ

— — Найкращий результат у цьому сезоні Віта продемонструвала на Камчатці, коли впевнено виграла ходом в усіх суперниць і показала чудову стрільбу. А все тому, що з нею був її чоловік, підтримував її. Мабуть, ми й надалі будемо впроваджувати таку практику — брати на змагання близьких людей наших спортсменів.