У неділю, 8 травня, відзначаємо День матері. Для багатьох iз нас це привід, струхнувши з плечей вал буденних проблем, згадати про найближчу людину у світі (любов матері, як відомо, безумовна й безмежна). Для відділу культури «УМ» свято стало приводом дізнатися, як народження дитини вплинуло на роботу мам творчих професій.
Олена Цибульська,
учасниця гурту «ДахаБраха».
Донька Марія, 1 місяць
— Із народженням Марії життя повністю змінилося: абсолютно інше бачення, інший ритм. Як її поява вплине на мою творчість — не знаю, бо ще не виходила на сцену, але найближчим часом планую відновити творче життя. Сподіваюся, що дитинка мені в цьому буде допомагати. Адже під час вагітності я працювала, навіть на дев’ятому місяці була на репетиціях спільного проекту з гуртом Peace And Love Дмитра Хусточки. Пригадую, сиділа біля ударної установки і думала, що треба відійти, бо дитинці може бути не дуже комфортно.
Зараз я повністю віддаюся дитині. Мрію хоч трішечки поспати, бо нічні годування вимотують. Але Марійка починає набирати вагу, а це значно важливіше за те, що мама трохи недоспала.
Ірина Семененко,
солiстка Нацiональної опери України (сопрано), заслужена артистка України.
Дочка Лiлiя, 25 років
— Дiти — це щастя i моє життя пiсля народження доньки Лiлiї суттєво змiнилося. Я усвiдомила, що вiднинi живу не для себе, не для мистецтва, а для неї. Коли перший раз спiвала на сценi театру — за вiсiм мiсяцiв пiсля того, як стала мамою, все думала про доньку. Тепер вона доросла, закiнчила Економiчний унiверситет i працює PR–менеджером у престижнiй фiрмi. Хоча має гарнi вокальнi данi й могла б теж стати оперною спiвачкою, однак це був її власний вибiр. У нас цiлковите взаєморозуміння i гармонiйнi стосунки. Чудово усвiдомлювати, що ти комусь потрiбен, а пiсля того, як полишу сцену, не залишусь сама — буду доглядати онукiв.
Що стосується мого голосу, то пiсля появи донечки на свiт, вiн почав звучати бiльш яскраво, глибоко i збагатився новими тембральними нюансами, тобто сталося так, як i казала мiй педагог пiд час навчання в Київськiй консерваторiї.
Ірена Карпа,
письменниця і співачка.
Донька Корена–Джіа, 8 місяців.
Зараз чекає на другу дитину
— Народження дитини фактично не вплинуло на творчість: як займалася активною діяльністю, так і займаюся. Вважаю, найстрашніше — коли людина думає, що все треба віддавати дитині й більше нічого не робити. Водночас розумію, як важко поєднувати роботу й виховання, адже дитина — це також творчість, важливий енергетичний елемент, який забирає чимало сил. Тому такі приклади, як із Джоан Ролінг, яка писала у кафе із дитиною на руках, дуже похвальні. Мені пощастило, що я маю підмогу. Крім того, моя дочка дуже класна поціновувачка музики: слухає, що ми робимо, на репетиціях сидить тихенько — й цим тільки додає натхнення.
Кажуть, що поки дитина знаходиться ще в животі, це додає матері більше енергії. Ти працюєш за двох. Оце правда! Зараз я почала вивчати іспанську і бачу, що мозок і пам’ять працюють значно краще, ніж до вагітності.
Світлана Поваляєва,
письменниця.
Сини Василь, 15 років, і Роман, 13 років
— Як на мене, діти і творчість не мають жодного зв’язку і взаємовпливу. Мої хлопці, приміром, нормально ставляться до моєї творчості, я це навіть назвала б снобізмом: старший Василь зараз у музичній тусовці, й коли хтось із старших пацанів читає мої твори, то Василь одразу випинає груди.
Мені створили образ такої «тусовочної» мами. Звичайно, з дітьми мені простіше спілкуватися, ніж із їхніми батьками (піти у школу на батьківські збори для мене — як піти отримати стусана за двійку: пригнічення, жах і кошмар). Але я не «тусовниця»: на літературні вечірки приходжу на точний час свого виступу. Однолітки моїх хлопців ідеалістично ставляться до мене: заздрять малим, звертаються до мене на «ти». А я їм відповідаю: «Ви ж не жили зі мною». Я дуже часто помиляюся, коли вважаю, що мій 15–річний бугай уже дорослий і розумний, але інфантильність нікуди ж не дівається. Це починаєш розуміти, коли тобі вже сіли на голову, тоді доводиться гаркати й ставати в позу. Тому коли, скажімо, мама і донька — подружечки, то це все психологічна гра. А дитині часто потрібна саме мама.
Ірина Каленик,
художниця.
Син Тарас, 10 років
— Коли Тарас народився, то ми особливо не фанатіли — з ранку до ночі його портретів не малювали. Але оскільки дитина постійно перебуває у творчій обстановці, то, звичайно, це справляє вплив. У той час як я працювала, Тарас часто сідав поруч і малював свої дитячі штучки. Зараз він — хороший помічник і мені, й чоловікові (художнику Анатолію Федірку. — Ред.).
Тарас дуже полюбляє усілякі імпрези, художні виставки. У сім років я обережно намагалася відмовити його від походу в PinchukArtCentre — там була виставка Деміана Хьорста «Реквієм». Але марно — ми були там двічі, й експонат із підвішеною коровою Тарасові сподобався найбільше. Він представляє зовсім інше покоління, йому часто подобаються несподівані, неочікувані для мене речі. Інше його улюблене місце в Києві — Музей «Чорнобиль». Цьогоріч він навіть брав участь у проекті «Захисні квіти». Тарас дуже активний у мистецькому плані: у 12 років планує піти до художньої школи. Я вважаю, що так чи інакше ми на нього впливаємо, але розвиток іде поки органічно, можливо, колись станеться вибух.
Ганна Дорош,
солiстка Нацiональної опери України (балерина), народна артистка України.
Дочки — Юля, 13 років, та Поліна, 5 років.
— Коли вперше дiзналася, що у мене буде дитина, то дуже розхвилювалася, адже для артистки балету народження дитини — нелегке випробовування: є чимало прикладiв, коли пiсля цього доводилося залишати сцену. Саме тому ранiше чимало балерин свiдомо вiдмовлялися вiд материнства.
Коли новонароджену доньку вперше принесли у палату, я зрозумiла, що готова на все, аби її захистити. На щастя, менi вдалося швидко вiдновити форму пiсля народження Юлi. Мене пiдтримали мiй чоловiк (вiн теж артист балету, солiст Нацiональної опери Максим Чечiн) i моя мама. Уже за мiсяць пiсля того, як я стала мамою, почала виступати на сценi. Досi пам’ятаю, як пiд час антракту у виставi «Дон Кiхот» я поспiшала до артистичної, де в цей час перебувала моя мати з Юлею — щоб погодувати немовля.
Колеги й шанувальники казали менi, що пiсля народження доньки мої сценiчнi образи стали бiльш жiночними i виразнiшими, а в технiчному планi я нiчого не втратила. Тому звістку про другу вагітність я сприйняла спокійно. Зараз моїй старшiй дочцi 13 рокiв, i вона вчиться у Київському хореографiчному училищi (це був її власний вибiр). Юля дає менi професiйнi поради i коментарi й водночас допомагає доглядати за п’ятирiчною Полiною, яка дуже рухлива i жвава.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
