Криваве відлуння фесту

«Україна молода» ще у вересні 2010 року першою піддала сумніву офіційну версію вбивства знаного полтавського рок–музиканта, поета і художника Сергія Звенигородського, більш відомого у «неформальних» мистецьких колах як Маріо. Нагадаємо, що в обласній міліції стверджували, що 28 серпня вночі на фестивалі аматорського мистецтва «Вйо, Кобеляки!» Сергія його ж підтяжками задушила 16–річна випускниця сільської школи. Із нею 42–річний митець нібито познайомився у наметовому таборі фесту, а під час нічної прогулянки до річки нібито почав «чіплятися», домагаючись інтиму. На таке непристойне «залицяння» неповнолітня відповіла ударом палицею по голові та діями, які експерти назвуть «процесом удушення», що й спричинили смерть від механічної асфікції...

Умови для «двох років умовно»

Та чи могла так легко власноруч позбавити життя колишнього «афганця», міцної статури чоловіка у розквіті сил досить тендітна школярка? І чому налякана загрозою зґвалтування дівчина, про яку позитивно відгукуються односельці, навіть після «нейтралізації» нахаби тією ж палицею не втекла, а лишилася душити його? Та ще й використала не підходящі для цього еластичні підтяжки? Читачі «УМ», серед яких є земляки дівчини, відзначили правомірність поставлених тоді газетою «незручних» для міліції запитань.

Ні близькі родичі підозрюваної, ні її адвокат не поспішали виходити на контакти з пресою та правозахисниками. Пізніше з’ясується, що дівчина жила iз хворим батьком і мачухою (рідна мати померла, коли їй виповнилося лише три роки). Тож у пересічної сільської родини не вистачало ні сил, ні коштів для того, щоб стати повноцінною стороною у справі й, власне, захистити гарантовані законом права неповнолітньої, затримавши котру, правоохоронці одразу звинуватили у вбивстві та «відрапортували» через ЗМІ про розкриття резонансного злочину. Навіть адвоката для неї «призначила» держава... Усіх, хто мав сумніви, слідчі «добивали», здавалося б, «залізним» аргументом: підозрювана в усьому зізналася й розповіла такі деталі вбивства, які не може «домислити» непричетна до злочину людина.

Таке зізнання підозрюваної справді було. Та сенсаційно пролунали слова звинуваченої у вбивстві Сергія Звенигородського неповнолітньої мешканки села Ліщинівка Вікторії Санжарівець на першому ж засіданні Кобеляцького райсуду два місяці тому. За її словами, музиканта з Полтави вона не душила й обмовила себе під фізичним і психологічним тиском слідчих. Віка та деякі її родичі стверджують, що слідчі діяли підступно: одразу після затримання пообіцяли в обмін на «щире каяття» спочатку звільнення на підписку про невиїзд, а потім як «малолітці», котра захищалася від потенційного ґвалтівника, «два роки умовно» за вироком суду...

Категорично відкидає навішування ярликів на покійного сина, котрий мав старшу за Віку доньку–студентку, писав проникливі вірші й як справжній митець ставився до жінок винятково з пієтетом, його мати. Вона також заявила, що не вірить у спроможність цієї тендітної дівчини задушити Сергія, а справжні убивцi й досі «гуляють» на волі. Такі заяви дали підстави деяким полтавським правозахисникам і журналістам публічно й безапеляційно звинуватити міліціонерів, прокурорів, суддів у фальсифікації справи, небажанні розібратися в її реальних обставинах, виконанні чийогось «замовлення». Тож наступні засідання суду відбувалися за потужного «супроводу» ЗМІ.

Рвані «речдоки»

Останнє засідання відбулося два тижні тому й нагадувало дебати на мітингу. Із емоційною «групою підтримки» підсудної, не завжди коректними «підказками» правозахисників–аматорів, які декларували бажання «визволити» Віку тощо. Остання поводила себе стримано й знову заявила про непричетність до вбивства Сергія. Ще й назвала прізвище міліціонера, котрий нібито особливо «відзначився» у тиску на неї. Йдеться про заступника начальника облуправління карного розшуку Олександра Власенка, котрого також допитали в залі суду.

Пан Власенко заявив, що Віка зізналася у вбивстві справді при ньому, але без будь–якого тиску. Зрештою, його колишня «підопічна» нібито неодноразово змінювала свідчення та навіть обмовляла у скоєнні цього злочину чоловіка, котрий перебував тоді в... сусідній державі. Натомість Вікторія Санжарівець пригадала, як Власенко запропонував їй під час першої зустрічі з мачухою попросити, щоб та вдома розірвала блузку і спідницю падчерки, в яких дівчина була на фестивалі, а потім, уже взимку, приходив до неї у СІЗО, умовляючи не змінювати попередніх свідчень. Мачуха Віки також у суді підтвердила це, мовляв, порвала одяг, а уже наступного дня оперативники за участю понятих знайшли його у їхньому помешканні як доказ «чіпляння» до неповнолітньої нетверезого музиканта...

З іншого боку, ключовим свідком у суді на користь дівчини мав стати мешканець Кобеляк на ім’я Віталій, з яким Віка нібито перебувала в іншому місці саме в той час, коли було вбито Маріо. Та він, вочевидь, не бажає забезпечити їй алібі, бо у розмові з журналістами заперечив власну присутність «у потрібний час, у потрібному місці». Зрештою, за клопотанням сторони обвинуваченої його офіційно допитають із цього приводу на наступному засіданні суду 11 травня.

Обставини «з’ясовані», питання залишаються...

Прикметно, що саме в день судового засідання слідчі, якi розслiдували справу, та речник обласної міліції влаштували прес–конференцію, на якій категорично заперечили звинувачення у тиску на неповнолітню. Ще й додали, що «підозрювана п’ять разів змінювала свої покази», але на підтвердження її вини зібрана «достатня доказова база» і з’ясовані «всі обставини даної події». Експерти ж, мовляв, підтвердили, що підозрювана «мала достатню фізичну силу, щоб скоїти вбивство чоловіка, який перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння (в його крові медики виявили 3,8 проміле алкоголю) та не міг чинити опору». Щоправда, тоді незрозуміло, як він зміг розірвати одяг дівчини?... Відповіді журналістам слідчі так і не надали, ще й прагнули оминути інші «незручні» запитання.

Відтак у цій резонансній справі вистачає суперечливих фактів, припущень, версій з точки зору здорового глузду чи новітніх «теорій імовірності» та гучних заяв усіх зацікавлених сторін. Адже з’являються вони переважно тоді, коли не усунуті найменші протиріччя й не добуто беззаперечних доказів і свідчень. Поява їх навіть на етапі судового слідства цілком можлива. Тільки для цього однієї лише гіперактивності правозахисників–аматорів (як справді совісних, небайдужих людей, так і тих, хто використовує «гучну» справу для піару) явно замало.

Уроки мітингового аматорства

Подекуди таке аматорство тільки шкодить справі. Бо ж «вихлюпнуті» у пресу неперевірені факти чи просто вигадки профанують саму ідею правозахисту, дають підстави для розмов про тиск на суд, а надмірна публічна деталізація окремих нюансів злочину дозволяє справжнім фальсифікаторам сховати «кінці» у воду. Зокрема, «підправити» чи навіть знищити «незручні» докази, «попрацювати» зі свідками, залякуючи, «купуючи» або шантажуючи їх. Подібне на Полтавщині, зокрема й у Кобеляцькому районі, траплялося вже неодноразово. Щоб укотре не наступати на ті ж граблі, вочевидь, потрібні незаангажовані професіонали. Однак той факт, що дівчина–напівсирота, якій «світить» до 15 років позбавлення волі, досі не має найнятого за пристойну оплату адвоката й змушена послуговуватися «державним», погодьтеся, говорить багато про що. І де ті, мітингувальники, що волають на її захист?

Відстежуючи перипетії «кобеляцької» справи, певно, не зайве згадати і про наближення чергового «фестивального» літа. Сьогодні такі фести влаштовують уже навіть у селах. Їхні організатори, посилаючись на «куций» бюджет, нерідко «економлять» передовсім на освітленні та професійній охороні. Тоді імпровізовані «фан–зони» довкола, а часом і біля сцени перетворюються на місця «поголовної» пиятики з бійками, образами тощо. То чи не час закликати ініціаторів таких масових «тусовок», аби вони дбали не тільки про красиву сценічну «картинку», а й про те, щоб із кожного фестивалю поверталися живими та здоровими і діти, і дорослі?