Віктор Лозинський став першим народним обранцем (хоча й колишнім), якого засудили за вбивство. Позавчора пізно ввечері Дніпровський райсуд столиці визнав його винним у вбивстві селянина Валерія Олійника. Щоправда, засудив не до довічного позбавлення волі, як просив прокурор, а до п’ятнадцяти років «колючки». Навіть цей чималий термін адвокати Лозинського вважають перемогою. Зауважимо, що колишній БЮТівець не є першим нардепом, з якого за скоєний злочин знімали депутатську недоторканність. Але він є першим iз депутатської касти, кому українське правосуддя відміряло цілком реальний термін ув’язнення. Оскаржити вирок можна протягом 15 діб.
Пан Лозинський трохи нервував лише на початку оголошення вироку, але потім демонстрував спокій. Намагалися виглядати врівноваженими й інші обвинувачувані — екс–прокурор Євген Горбенко та колишній єгер Василь Перепелиця, які перебували у клітці поруч із колишнім «господарем» Голованівського району, що на Кіровоградщині. Хоча Горбенку це далося нелегко: приблизно через півтори години після початку оголошення вироку стало погано його дружині. Жінка підійшла до дверей і хотіла вийти із задушливої судової зали, але втратила свідомість і впала на руки правоохоронців. Міліція буквально винесла її на свіже повітря.
Варто зазначити, що головуюча у процесі суддя Неля Ластовка оголошувала вирок чотири з половиною години, і весь цей час судді, обвинувачувані, їхні родичі та знайомі, а також журналісти провели стоячи в судовій залі №8 зі спертим повітрям. Цікаво, що Феміда зняла арешт з усього майна Лозинського, оскільки цивільного позову про відшкодування моральних втрат родичі загиблого до нього так і не пред’явили. Журналісти нарахували щонайменше шість об’єктів нерухомості (переважно квартири у престижних районах столиці), що належать Лозинському, які наразі «звільнені» судом. Єдині грошові витрати, які понесе головний фігурант, — це 10 тисяч гривень, які Лозинський має сплатити за проведення різних експертиз.
Термін відбування покарання Віктору Лозинському зараховується з 1 березня 2010 року — відтоді, як він добровільно здався слідчим Генпрокуратури після восьми місяців розшуку. Засудивши екс–обранця до 15 років «зони», суд «урахував ступiнь тяжкості скоєного ним злочину і той факт, що він не визнав свою вину, вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння, а також вчинив злочин, який є загальнонебезпечним і скоєним з особливою жорстокістю».
Винними у вбивстві селянина Феміда визнала й колишніх керманичів прокуроратури та міліції Голованівського району — Євгена Горбенка та Михайла Ковальського. Але якщо Горбенка засуджено до дев’яти років (з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах, позбавленням майна і позбавленням чину радника юстиції), то Ковальський отримав п’ять років позбавлення волі з відстрочкою. Адже пан Ковальський активно співпрацював зі слідством, сприяв встановленню істини та щиросердно зізнався у скоєному. Тож суд прислухався до прохання прокурора і звільнив Ковальського від відбування покарання строком на три роки, якщо за цей термін він не вчинить нових злочинів і виконуватиме поставлені перед ним вимоги — не виїжджати за кордон, повідомляти правоохоронні органи про зміну місця проживання тощо. Ковальський, який єдиний з обвинувачуваних перебував не у клітці, а поруч iз пресою, і який єдиний увесь цей час помітно нервував, після оголошення свого вироку, ледве стримував задоволену посмішку.
А от єгеря Василя Перепелицю, який намагався взяти всю вину на себе, засуджено до чотирьох років «колючки». Суд встановив, що він намагався ввести в оману слідство і правосуддя. «Хотів дурник грошей заробити! Думав, що Лозинський відкупиться і йому перепаде за послуги... А воно он як вийшло!» — сказав «УМ» чолов’яга, який представився однокласником Перепелиці, але прізвища не назвав.
«Вікторе Олександровичу, яка ваша реакція на вирок?» — запитали журналісти у Лозинського, коли судді залишили залу, а конвой настирливо попросив піти геть. «Реакцію вам повідомить адвокат», — лаконічно відповів засуджений убивця. Його захисник Віктор Грицюк уже на порозі суду переконував пресу, що «в матеріалах справи немає жодної особи, жодного документа, який би підтверджував провину» його підзахисного. «Тому будемо йти і в апеляцію, і в касацію», — каже захисник. Тактика зрозуміла: злочин тяжкий, а в Апеляційному та Верховному судах є якийсь шанс хоча б трохи скостити строк.