Вода завжди велику силу мала,
А навеснi безмежна сила ця —
Луги й низи вона позаливала,
Й ставочки повнi нею, й озерця.
І греблю он у двох мiсцях прорвала
Та й кинулась в тi дiрки стрiмголов,
А гребля на очах у нiй зникала —
Вiд видива того холола кров.
Стихiї не зупиниш дику силу
Й тим паче — не посадиш її в клiть,
Хiба втечеш, коли є в тебе крила,
А ось гора — з гранiту вся — стоїть.
Як аналогiя чiтка народу,
Що поєднавсь в могутнiсть кам’яну,
Його нi влада, анi ворог зроду
Не пхнуть в бездонну глибину страшну.
А ось у нас з єднанням є проблеми.
Стосовно до сьогоднiшнiх подiй —
Ми за одне змагаємось окремо,
Тому i маєм результат гiркий.
Йде штурм на все, що українським звати, —
На школу й рiч, на пiсню чарiвну.
Чому ж ви, браття, браття–демократи,
Плечем в плече не станете в стiну?
Або ж в гору гранiтну кам’яную,
Що шлях стихiї дикiй перетне,
Чом мовчите? Я вас давно не чую,
Бiда сама собою не мине.
Павло БОЙКО
Київщина