Хто винен у тому, що на останнiх президентських виборах спiймали облизня, гадати не будемо. Воно й так зрозумiло! А ось чому бiльшiсть нашого суспiльства несамовито благоговiла перед степовичкою–мольфаркою чи кумиром донецьких пацанiв — задуматися варто.
Як таки влучно пiдмiтив росiйський поет Станiслав Куняєв: «Власть грешит, а каяться народу!». Якби ж то тiльки каятися, а ще й розплачуватися доводиться. Вiйнами, неволею, злиднями...
Чи хтось осмiлиться заїкнутися про шляхетнiсть у полiтицi? Навряд. Всюди ворохобнiсть, гризня за владу, ошуканство. Внаслiдок чого — суспiльна зневiра, розчарування. Примiром, не встигли отямитися, як стали винуватцями власного безпутства. Хiба ж не закидали камiнням лицарiв нацiонального вiдродження Чорновола та Ющенка? І вже дихає в потилицю тиранiя. Пiд гаслом наведення порядку згортається демократiя. Що, вже приборкали злочиннiсть, принишкли хабарники чи схопили за чуприну котрогось iз корупцiонерiв? Чи, може, покаранi винуватцi загибелi Михайла Бойчишина, В’ячеслава Чорновола, Вадима Гетьмана? А скiльки зволiкали зi справою Георгiя Гонгадзе. Поставлено крапку в розслiдуваннi замаху на ще кандидата у президенти Вiктора Ющенка? Так нi. Тодi навiщо нарощують м’язи силових структур? Щоб нас захищати? Сумнiвно.
Якщо ж прискiпливо провести рекогносцировку, на полiтичнiй шахiвницi пiдноситься олiгархо–бюрократичний спрут — чи не найсерйознiший наш противник. Разом зi згаданими опричниками. Ця полiтична сила не стане дуже церемонитися. Їй начхати на нашу цивiлiзованiсть. Вона вже диктує свої правила гри — правовий радикалiзм. Видно, збирається те закрiпити конституцiйно. Аби, як сябри i товарiщi, поменше пащекували.
Але найперше, заходилися паралiзувати нашу волю до боротьби. Викорчовують духовнi коренi українства, iсторичну пам’ять. Закривають школи, душать народну пiсню. Про українську книжку годi й говорити. З телеекранiв не чути бiльше колискової чи дитячої казки. Натомiсть нав’язують жорстокiсть, насильство, розпусту. Втовкмачують, як уже добре нам живеться. Нардепи, обiбравши народ до нитки, тiшаться глумливою благодiйнiстю. Поплавський «миється з кумасею у баньцi». Ми вдовольняємося його еротичними мареннями, шоу–видовищами. По–московськи комизиться Потап. Ще, кажуть, якийсь забiяка–публiцист Бузина без обинякiв топчеться по наших нацiональних святинях. Так i хочеться дошкулити йому колоритним дотепом: «Ти воєннаво артикула не знаєш i усьо здор пореш»! Навiть Лiна Костенко здригнулася пiд натиском невiгластва й брутальностi. Нiчого дивного: роль культурного iстеблiшменту перебрали на себе бенкендорфи, табачники, суркiси.
Якщо навiть духовна стагнацiя зашкалює, ще не все втрачено. Можна ще навернути пересiчного українця до нацiональних цiнностей. Треба тiльки, як свiдчить легенда, дати йому понюхати чарiвного євшан–зiлля, запаху волi його рiдного краю. Звiсно, про заклики до силового протистояння немає мови. Не божевiльнi ж! А ось до рiшучостi та стiйкостi — так!
Та щоб зберегти силу духу, необхiдне змiстовне iдейне пiдґрунтя. Консолiдувати нацiонально–демократичнi сили в нинiшнiй обстановцi може хiба що Всеукраїнське об’єднання (в iсторiї ж були братства), бо таки на партiї в народi алергiя. І стратегiю треба мiняти на наступальну. Вийдемо ж на поєдинок за зганьблену честь українця, за право бути господарем на своїй землi, за свободу i демократiю! Далебi, ми заслуговуємо на кращу владу. Тiльки б її вiдстояти. Із нами Правда, Бог i Україна.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
