Генерал, який не здався

21 квітня 1996 року 52–річний лідер борців за незалежність Чечні Джохар Дудаєв, пригальмувавши в полі біля селища Гехі–Чу, вийшов зі своєї «Ниви», розгорнув на капоті супутниковий телефон і набрав номер — імовірно, наближеного до Кремля російського політика Костянтина Борового. Сам Боровий підтверджує, що дійсно розмовляв із Дудаєвим о шостій вечора в день його смерті, й розмова несподівано перервалася. Соратники й охоронці першого президента Чеченської Республіки Ічкерія були неподалік, але на достатній відстані для того, щоб не чути, про що і з ким він розмовляє. Здалеку спостерігала за коханим чоловіком і дружина Дудаєва Алла. Можливо, він ще встиг їй усміхнутися, перш ніж вибуховою хвилею від прямого влучання авіабомби в президентський легковик Аллу відкинуло на дно яру, біля якого вона стояла.

Лише через деякий час, отямившись від удару, супутники Дудаєва підбігли до свого закривавленого лідера. Але допомогти йому вже нічим не змогли. Тривале полювання російських спецслужб на «вожака сєпаратістов» завершилося успішно.

До цього дня бунтівного генерала — колись єдиного генерала–чеченця в радянській армії — намагалися «ліквідувати» щонайменше тричі. Мінували його автомобіль, бомбили будинок, впроваджували в оточення російських агентів. Проте щоразу «бандиту з чуттям вовка» (так називали його в російській пресі) вдавалося уникнути смерті. Про останню, успішну, «операцію з ліквідації» Джохара Дудаєва відомо небагато — ця інформація й досі залишається суворо засекреченою. Таке–сяке уявлення про розвиток подій можна скласти хіба що зі свідчень російських спецслужбістів, які час від часу спливають у ЗМІ. Вони запевняють: убити Дудаєва вдалося завдяки великим грошам і зраді.

Газета «Комсомольська правда» наводить свідчення офіцерів ГРУ Володимира Яковлєва і Юрія Аксьонова, учасників тієї операції. За словами розвідників, у ній були задіяні чеченці. За «послуги» зрадники спершу запросили два мільйони доларів, але після тривалих торгів зійшлися на одному «лимоні». Причому його навіть не довелося брати з державного бюджету Росії — інформатори «КП» запевняють, що за все заплатили «товстосуми, які за перемогу Єльцина були готові викласти і значно більшу суму». Саме катастрофічне падіння рейтингів першого президента Росії напередодні нових виборів нібито стало однією з причин активізації зусиль Москви щодо знищення Дудаєва. Піднімати рейтинг успішними операціями із «замочення в сортирі» «бойовиків» — це в Росії вже увійшло в традицію.

Знаючи, що чеченський лідер змушений час від часу розмовляти по супутниковому телефону, російські спецслужби розробили спеціальне обладнання, здатне з великою точністю запеленгувати сигнал такої «трубки». На це було виділено (цього разу вже саме з державної скарбниці) близько мільйона доларів. У день своєї смерті Дудаєв вів телефонні перемовини дещо довше, ніж зазвичай, що й дозволило одному з бомбардувальників Су–24, які кружляли над Гехі–Чу в очікуванні сигналу, випустити ракету точнісінько в генеральську «Ниву».

Про успіх операції одразу відрапортували в Москву, і згодом Борис Єльцин закритим указом присвоїв кільком військовим льотчикам звання Героїв Росії. Але в самій Чечні багато хто ще довго не хотів вірити у загибель свого президента. Чутки про те, що Дудаєва бачили в різних країнах, іще кілька років з’являлися й в іноземній пресі. Згодом російські ЗМІ опублікували відеокадри, датовані 23 квітня 1996 року — на них Джохар у польовій військовій формі, з обмотаною закривавленими бинтами головою, ще нібито живий. Але Алла Дудаєва називає датою смерті чоловіка саме 21 квітня...

Вдова першого президента Ічкерії згодом отримала політичний притулок у Литві. День загибелі чоловіка, з яким душа в душу прожила 29 років, вона й досі називає найгіршим у своєму житті. Алла переконана, що лише Джохар міг зупинити війну в Чечні — для цього йому треба було лише зустрітися з Єльциним і переконати його припинити бойові дії. Цієї зустрічі, каже пані Дудаєва, не допустило оточення російського президента.

Із загибеллю генерала Дудаєва боротьба чеченського народу за незалежність не завершилася — після першої була друга чеченська війна, яка де–факто триває й досі. А потім, якщо треба, буде третя. Бо прагнення народу до свободи не вбити ні ракетами, ні пропагандою, ні товстими гаманцями...