Будинок Європарламенту в Страсбурзi.
Кількість голосів у тій чи іншій союзній інституції все-таки має значення. Принаймні — моральне. Пов'язана з розширенням ЄС революція в органах управління ЄС відбудеться у два етапи. Після піврічного перехідного періоду, який розпочався 1 травня, чергові радикальні зміни в Раді міністрів та Єврокомісії мають статися 1 листопада. 1 травня до складу Єврокомісії було введено десять нових комісарів — по одному від кожної країни. Таким чином склад ЄК тимчасово розширився з 20 до 30 комісарів. (Наразі п'ять найбільших країн ЄС — Німеччина, Франція, Іспанія, Велика Британія та Італія — представлені двома комісарами). Лише з 1 листопада кожна з 25 країн-членів буде представлена в ЄК одним комісаром, і її склад зменшиться до 25 осіб. Загалом рішення у цьому органі приймаються без голосування, але якщо виникає проблема, яку не вдається вирішити шляхом згоди, то рішення ухвалюються звичайною більшістю голосів. Лідери країн на першому робочому саміті розширеного ЄС, який відбудеться у Брюсселі 17-18 червня, повинні обрати нового голову Єврокомісії замість теперішнього Романо Проді, а він уже сформує нову Комісію з 25 комісарів, кандидатури яких подадуть національні уряди. Потому ці кандидатури повинні пройти процедуру формального затвердження Європарламентом.
До теперішнього перехідного складу Ради міністрів ЄС входять 124 особи. За діючою на цей час системою, великі країни (Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія) мають у Раді по десять голосів, Польща та Іспанія — по вісім, такі «середнячки», як Голландія та Чехія, — по п'ять, а маленькі Кіпр, Люксембург та Мальта — по два голоси. Для прийняття рішення потрібно набрати кваліфіковану більшість з 88 голосів (71 відсоток від складу Ради). З 1 липня буде запроваджена в життя інша система. А саме: склад Ради розширюється до 321 особи, згадані чотири великі країни матимуть по 29 голосів, Іспанія та Польща — по 27, а для прийняття рішення потрібно буде набрати 232 голоси (72,3 відсотка), для заблокування — щонайменше 90 голосів (або незгоду кількох країн, які представляють 38 відсотків населення ЄС). Ця система також є тимчасовою, бо з 1 листопада 2009 року буде замінена іншою: для прийняття рішення буде потрібна так звана подвійна більшість, тобто позитивне голосування мінімум 13 країн із населенням щонайменше 60 відсотків від населення ЄС. Таким чином, 13 найменших країн ЄС, сумарне населення яких становить лише 10 відсотків від загального населення ЄС, можуть заблокувати прийняття рішення, яке їм «нав'язуватимуть» великі країни. Втім на прийняття чи неприйняття рішення можна впливати також на етапах його розгляду в Єврокомісії та Європарламенті.
Комісарів затверджуватиме вже новий склад Європарламенту, депутатів якого оберуть на 5 років на виборах 10—13 червня. Склад Європарламенту зросте з теперішніх 626 до 732 депутатів. Тепер, коли триває виборча кампанія, за кожен євромандат ведеться найзапекліша боротьба, учасники якої мають найрізноманітніші мотиви та поєднання інтересів. З одного боку, кожна національна партія, політична група чи незалежний кандидат заявляють про бажання якнайкраще та найнадійніше захищати інтереси своєї країни, але, з іншого боку, кожен кандидат вирішує питання власного благополуччя. Бо мандат євродепутата можна порівняти зі щасливим лотерейним білетом.
Упродовж існування Європарламенту його депутати отримували зарплатню у власних національних парламентах за тією ж тарифною сіткою, що і депутати національного парламенту. Словом, чим багатша країна — тим більша зарплатня. У новому ж парламенті депутати від усіх 25 країн отримуватимуть рівні за розміром місячні оклади з бюджету ЄС — дев'ять тисяч євро! Неважко підрахувати, що євродепутат за п'ять років заробить як мінімум півмільйона євро. Чим не виграш у лотерею?! А при певній винахідливості та авантюризмі — і до мільйона євро. Варто додати, що особа, яка відбула євродепутатом мінімум три роки, вже має надалі гарантовану щомісячну пенсію у розмірі більше тисячі євро.
Досі існувало широке поле для зловживань, яке тепер намагаються якщо не усунути, то принаймні звузити, пише польська «Газета виборча». Досі ніхто ретельно не перевіряв, як, скажімо, євродепутати дістаються до Страсбурга чи Брюсселя, але їм справно повертали гроші за заявкою про авіаквиток у бізнес-класі чи за десятки літрів витраченого бензину при поїздці власною машиною. За словами службовців Європарламенту, це давало депутатам можливість підробити «додаткову копійчину» до своєї і так немалої зарплатні. Окрім того, кожен євродепутат під час відрядження на сесію отримує гроші на готель і добові в розмірі 262 євро. Він також щомісяця отримує 12 тис. 576 євро на оплату праці своїх помічників, на придбання обладнання для офісів та ще 3,6 тис. євро щомісяця на поточні витрати, пов'язані з утриманням власного офісу. Депутат може вимагати додаткові кошти на оплату послуг запрошених ним консультантів. Тут навіть дитина зметикує, не кажучи вже про шановних депутатів, що як «незамінних помічників» можна найняти сина і тещу, «якісні консультації» брати у коханки, а офіс організувати в конторі тестя. І, дивишся, ще якісь 15—20 тис. євро будуть щомісяця «осідати» в родині.
Звичайно, що всі ці здогадки можна було б назвати інсинуаціями, але німецький тижневик «Штерн» у середині березня розповів про фінансові афери окремих депутатів Європарламенту за вищевказаними схемами. З документів, які вдалося отримати журналістам, випливало, що великі єврокомбінатори наймали в секретарі та помічники своїх родичів, які не мали відповідної кваліфікації. «Штерн» стверджує, що депутат від британської Консервативної партії Роберт Еткінс щомісяця виплачував своїй дружині 8332 євро, стверджуючи, що вона є кваліфікованою секретаркою, а сину впродовж кількох місяців — по 3719 євро. Депутат від Північної Ірландії Ієн Пейслі наприкінці 2002 року надав високооплачувану роботу в своєму «секретаріаті» відразу трьом членам своєї родини. Але найбільш обурливим видається те, що люди, праця яких винагороджується більш ніж щедро, не бажають її виконувати. «Штерн» розкрив випадки підробки підписів, які свідчать про участь депутата у засіданні і на підставі яких йому виплачуються добові у розмірі 262 євро. До фальсифікації підписів, як стверджують окремі депутати Європарламенту, були причетні також спостерігачі від тих країн Центральної та Східної Європи, які на той час iще не були членами ЄС. Голова Європарламенту, ірландець Патрік Кокс, назвав статтю у «Штерні» «журналістськими плітками» і заявив, що не почне жодного розслідування на цю тему. Але депутат від Німеччини Хартмут Нассауер таки вимагав розслідування, принаймні розслідування того, як платіжні відомості про доплати депутатам потрапили в руки журналістів, повідомила агенція ПАП.
Наприкінці березня німецька газета «Більд» подала викривальний матеріал депутата Європарламенту від Австрії Ганса-Петера Мартіна, який з 1 лютого 2001 року робив таємні записи про махінації своїх колег. Він надав газеті прізвища 200 осіб, які підробляли підписи та отримували добові за дні, коли вони прогулювали засідання парламенту. Мартін розповів про депутатів, які їздили на сесії потягами, а вимагали повернення грошей за авіаквитки бізнес-класу, причому таких, з «проблемною поведінкою», серед 120 депутатів від Німеччини він нарахував щонайменше 57.
Окрім євродепутатів, є ще одна специфічна фахова група, яка відчутно виграла від розширення ЄС, — перекладачі. Нині в ЄС діють 20 офіційних мов (до розширення було 11), на які потрібно перекладати всі документи. Відтепер кількість стандартних сторінок перекладу формату А4 лише в рамках ЄК зростає з 1,5 млн. на рік до 2,5 млн. Тож найближчим часом кількість перекладачів офіційних документів Єврокомісії зросте на 700 осіб і становитиме загалом 2450 чоловік, а кількість перекладачів у кабінках на засіданнях Європарламенту — з 200 до 650. Ох і вимоглива ж ти, європейська демократіє! Бо в ООН, яка нараховує 190 країн-членів, працюють лише 400 перекладачів. У ЄС існує, попри це, брак перекладачів на такі рідкісні мови, як естонська, литовська чи словенська. Тому інколи доведеться вдаватися до подвійного чи потрійного перекладу, а при такому «зіпсованому телефоні» годі й говорити про чітку відповідність перекладу сказаному. Кошти на утримання перекладацького корпусу «Вавилонської вежі», як називають розширений Євросоюз, становитимуть приблизно один мільярд євро на рік. На перший погляд, це велетенська сума, але якщо розділити її на всіх мешканців розширеного ЄС, то виходить, що кожен з них платитиме на утримання «структур порозуміння» ЄС лише два євро на рік, тобто стільки, скільки коштує одна філіжанка кави в дешевій кав'ярні, зазначає інтернет-сайт Бі-Бі-Сі, який навів ці цифри.
Звичайно, можна було б прийняти положення про одну чи дві мови спілкування і змусити депутатів та персонал ЄС знати їх. Але Євросоюз — не СРСР і не СНД, тут усі держави і мови рівні, а збереження багатоманітності є гарантією демократії та неперетворення ЄС на єдину державу.
Хоча всі мови рівні, але, як завжди, серед них є «рівніші». Розширення ЄС автоматично підсилило позиції англійської, якою володіють більшість посланців нових країн-членів. Французи та німці, які віддавна ведуть війну з «мовою міжнаціонального спілкування», занепокоїлися і почали вдаватися до ще більш організованих та вишуканих форм опору. У найбільш бойовому настрої перебувають французи, які кілька місяців тому одноголосно проголосували у Національних Зборах резолюцію проти «гегемонії англійської мови». Саме французи гнівно засудили пропозицію депутата Європарламенту від Італії прийняти есперанто офіційною мовою робочих органів ЄС. Уряд у Парижі вирішив рекламувати свою «солов'їну та співучу» серед неофітів ЄС і прийняв рішення про організацію для численного табуна представників нових країн-членів ЄС безкоштовних курсів французької мови та культури в Авіньйоні. Французи справді мають підстави для занепокоєння, бо в середині 80-х років більше половини документів лише, а в 90-х роках 30 відсотків ЄС виходили французькою мовою.
«Золота жила» європарламентаризму вабить політиків (і не лише) з нових країн-членів ЄС не менше, ніж ведмедя — дикий мед. Можна зрозуміти представників тих політичних сил, які віддали стільки часу та зусиль для здійснення головної мети — вступу їхньої країни до ЄС. Але на штурм «союзної каси» пішли також як політичні партії, які виступали проти членства їхніх країн у ЄС, так і відверті шахраї та пройдисвіти. Термін реєстрації політичних партій та незалежних кандидатів минув ще 26 квітня, тому тепер, у розпал виборчої кампанії, строкатість бажаючих потрапити до Європарламенту особливо помітна. Продемонструємо це на прикладі Польщі як найбільшої з усіх нових країн-членів ЄС, де за 54 місця в Європарламенті змагаються 28 політичних партій та блоків, приблизно половину з яких можна віднести до так званої «політичної екзотики». Тут і ультранаціоналісти з Польської національної партії та Партії національного відродження Польщі. Останні проводять виборчу кампанію під гаслом: «13 червня ми йдемо знищувати Європейський Союз». Вони не приховують, що на перемогу не розраховують, а лише хочуть використати наданий їм безкоштовний ефірний час для популяризації своїх ідей.
Серед мисливців за місцем у Європарламенті ніколи не бракувало надколоритних осіб. У парламентських кулуарах до цього часу згадують про депутатку від Італії Ілону Сталлер, яку в миру, точніше в порноіндустрії, краще знали під «артистичним» псевдонімом Чичоліна. Кажуть, що явка депутатів (принаймні чоловічої частини депкорпусу) на засідання, на яких очікувався виступ Чичоліни, була майже стовідсотковою. Схоже, що у новому складі парламенту знайдуться продовжувачки традицій Чичоліни. У Чехії першим номером списку виборчого блоку «Незалежна ініціатива» значиться 34-річна Нора Баумбергер, яка тепер проводить виборчу кампанію під гаслом: «Я прославлю Чехію від Китаю до Америки», принаймні так вона заявляє у велетенському інтерв'ю газеті «Лідове новіни». Кандидатка, яка народилася у Празі як Катежіна Бохнічкова, вже й так прославила Чехію на всю Європу під артистичним псевдонімом Доллі Бастер (Доллі Грудаста). Якщо хтось не зовсім обізнаний з європейською порноіндустрією, то поясню, що для європейських порнофільмів Доллі Бастер, яка мешкає і «працює» в Німеччині, є тим, ким Катрін Деньов для звичайного європейського кіно — тобто живою легендою. За опитуваннями громадської думки, «Незалежна ініціатива» користується в Чехії підтримкою 8-10 відсотків виборців. Тобто Доллі має реальні шанси потрапити до Європарламенту.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
