Забезпечення японців житлом — одна з нагальних проблем, що потребують вирішення після землетрусу та цунамі, які зруйнували десятки тисяч будинків на сході країни. Законодавчо визначено, що людям, які внаслідок стихійного лиха втратили житло, держава виплачуватиме від 500 тисяч до 3 мільйонів єн (50—300 тисяч гривень) — залежно від розміру збитків. У травні постраждалим (а це, за різними даними, до 270 тисяч осіб — стихія знищила вщент близько 46 тисяч будинків) планують виплатити по мільйону єн. Решту суми тим, кого це стосується, доплатять пізніше. Окрім того, компанія ТEPCO, яка є оператором аварійної АЕС «Фукусіма–1», компенсує по мільйону єн 80 тисячам постраждалих від витоку радіації — передусім евакуйованим із зони відселення.
У Міністерстві землі, інфраструктури та транспорту Японії за п’ять місяців планують побудувати 60 тисяч тимчасових квартир для тих, хто залишився без даху над головою. Тиждень тому в перші новобудови вже заселилися люди. Автор цих рядків на власні очі бачив, як в одному з районів двоповерховий будинок «з нуля» звели за два місяці. Побутовою технікою (телевізор, холодильник, пральна машина, мікрохвильова піч і чайник) постраждалих за рахунок пожертв забезпечує Червоний Хрест.
Узагалі проблема житла в Японії є однією з найбільш болючих. По–перше, лише 25 відсотків території країни, тобто менше 100 тисяч квадратних кілометрів, придатні для проживання. На цій невеличкій площі тісниться населення майже трьох Україн — понад 127 мільйонів людей. Не дивно, що стандартний розмір житла в Японії упродовж тривалого часу дорівнював шести татамі (солом’яний мат розмірами 1,6 на 1 метр), тобто приблизно 10 квадратних метрів. «Доброзичливі» американці колись назвали ці крихітні приміщення «заячими норами». Я сам живу в такій квартирі майже в центрі Кіото (є ще кухня на півтора метра та об’єднаний санвузол).
Більшість японців прагнуть мати «своє гніздечко», і багато з них здійснюють цю мрію в буквальному розумінні все життя. Найчастіше беруть позику в банку, якому щомісяця виплачують від 50 до 100 тисяч єн. Нерідко борг переходить у спадок нащадкам. Ця «японська мрія» про власний будинок стає об’єктом жартів і в аніме. В одному з них п’ятирічний хлопчик Шінчан, коли його тато замріюється про те, що хотів би купити, щоразу дуже розважливо нагадує: виплачувати кредит доведеться ще 27 років...
При цьому мінімальні розміри помешкань зовсім не означають їх дешевизну. За оренду своєї «заячої нори» я плачу майже 50 тисяч єн (близько 600 доларів) на місяць. І за кіотськими стандартами, це ще недорого. У Токіо ж ціни ще вищі.
Тимур САНДРОВИЧ,
спеціально для «УМ»