Надсилаю купон громадськiй радi iнiцiаторiв звернення, бо стояти тут осторонь не годиться, достоялися українцi — уже далi нiкуди. Оце ось прохаємо, плазуємо, щоб дозволили нам встановити пам’ятник Івановi Мазепi. У кого вимолюємо ласки? У московських i промосковських ницих, що сьогоднi крутять роги Українi? Думається, що не дозволять, бо Мазепа не їхнiй, не Полтавський герой–лицарь, ось на честь хана Петра I вони давно пам’ятник вiдсобачили...
Хто з українцiв не вiртуоз у плазуваннi, а тим паче — полтавчани.
Боже, аби здiйснилося диво i хоч на мить ожили нашi запорозькi козаки та поглянули, на що перетворилася їхня козача вольниця Запорозька Сiч! Як i всi мiста в Українi, окупанти перейменували на свiй копил, тобто як їм подобається. Отож i Запорiжжя не помилували i називають його «Запор–рожье». Живуть тут уже не правнуки козацькi, а все хворi на запор, чи на закреп рожi. Не чути давно тут української мови, а лунає одне лиш окупацiйне гавкання, так само як у Києвi.
До речi, нехай спробує хто–небудь назвати на український штиб росiйськi мiста: Москва, Тула, Суздаль, Ростов, Самара, Рязань, Кострома, Калуга, Вологда, Муром, Тверь, Льгов, Ржев, Перм, Пенза тощо. Не знаючи угрофiнської i не пнися перекласти на слов’янську — не вийде.
Анатолiй ДЯЧКО,
пенсiонер
Кам’янка–Днiпровська,
Запорiзька область