Минулої суботи ходила на концерт «Машини часу». Вже багато років я намагаюся не пропускати візити Макаревича до Києва. За студентських часів відмовляла собі у найнеобхіднішому, викроюючи гроші не лише на квиток, а й на букет артистам. І, мліючи від задоволення, вручала свою «флору» комусь із музикантів. (До речі, квіти передарувала чи не всім «машиністам» різних складів, у тому числі одіозному скандалісту Петру Подгородецькому).
Востаннє моє рандеву з Андрієм Макаревичем відбулося два роки тому, під час ювілейного туру команди на честь 40–річчя гурту. Тоді в Палаці спорту мене «терзали смутные сомненья» з приводу того, що програму Макаревич склав у жанрі «попит народжує пропозицію». Де «попит» — це побажання «найпопсовіших» шанувальників гурту, які з сотень пісень «Машини» першими назвуть «Поворот» та «Свічу». Але тоді такий принцип підбору пісень мав пояснення: за ту чи іншу композицію, яка була включена до програми, голосували фанати на сайті групи, тож від «масової думки» іншого годі було чекати. Цього разу на концерті — принаймні саме так анонсували організатори — мали прозвучати хіти, які не ввійшли до ювілейної програми.
Але мої передчуття фантастичного суботнього вечора так і не збулися. Концерт почався з 15–хвилинним запізненням, «машиністи» виконували нові пісні, чергуючи їх iз прогнозованими хітами, скупо привіталися (взагалі цього разу спілкування обмежили до мінімуму, не було навіть традиційної прес–конференції), близько дев’ятої почали збиратися, і «Свічу» та ще пару своїх багаторічних бестселерів заспівали вже наче на біс, зробивши таким чином послугу всім присутнім. Андрій Макаревич був у строкатій сорочці, з вусиками «а–ля Сальвадор Далі»... Аби розважити публіку, Андрій Держвін надягнув на свою лисину бубон... Якийсь персоніфікований фан упродовж концерту волав на всю «Україну»: «Маргулис, ты зачем усы сбрил?»... А під час «Свічі» дружно напружилася охорона, вишукуючи тих, хто у залі додумався чиркнути запальничкою — зараз ці прояви солідарності, як відомо, можливі лише через мобільні телефони... Оце і всі подробиці з концерту.
Несправедливо було б звинувачувати «машиністів» у тому, що цього разу вони виступили «впівноги» — наживо звучала високоякісна музика, а деякі відомі композиції музиканти зіграли у новій обробці. Але принцип найменшого спротиву, продемонстрований «машиністами» — який, до речі, суперечить філософії їхньої творчості, — так і не дозволив фанатам Макаревича з багаторічним стажем отримати від концерту максимальне задоволення. Особисто я, повернувшись додому, допізна слухала його «Варьете», «Давайте делать паузы в словах», «Место, где свет»... Я дуже сподіваюся на те, що хоча б на власній кухні, хоча б іноді Андрій Макаревич бере до рук гітару і...:
«Я смысл этой жизни вижу в том,
Чтоб, не жалея ни души, ни тела,
Идти вперед, любить и делать дело,
Себя не оставляя на потом...»
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
