«Узяти» зал і «тримати» півстоліття

Послужний список кіноактора Юрія Мажуги може посперечатися... із послужним списком театрального актора Юрія Мажуги. У кінематографі й у театрі він — близько шістдесяти років, увесь цей час його любили і кликали до своїх фільмів та вистав режисери, але народний артист СРСР Юрій Мажуга називає себе, у першу чергу, актором театральним «Я не вважаю себе кіноактором — усе життя присвятив театру. Хоча зіграв у кіно понад 30 ролей... стиль роботи в кіно — зйомки «по шматочках» — мені не дуже приємний...» — зізнається Мажуга.

Численні шанувальники його кіноакторського таланту і критики можуть посперечатися з сьогоднішнім ювіляром. Адже акторські роботи Мажуги в фільмах «Народжені революцією» Григорія Коха­на, «Штор­мове попередження» Сергія Омельчука, «Хо­мут для маркіза» Іллі Фреза, «Підпільний обком діє» Анатолія Буковського, «Там вдалині за рікою» Михайла Іллєнка, «Червоні дипкур’єри» Віллена Новака — ті обов’язкові «пазли», без яких ці картини значно втратили б в емоційності, виглядали б не так яскраво.

Його театром на все життя стала Російська драма імені Лесі Українки. Сюди він прийшов у 1953 році, відразу по закінченні Театрального інституту імені Карпенка–Карого. За цей час зіграв у понад вісімдесяти спектаклях, успішно ігноруючи поняття акторського амплуа. На сцені був коміком і трагіком, грав класику і сучасні п’єси, а серед найцікавіших своїх ролей Юрій Миколайович називає Ватутіна і Леніна, а ще Ваську Пепла у виставі Леоніда Варпаховського «На дні». «Дуже хотілося зіграти Сірано де Бержерака. Але коли я був молодий, якось не склалося, а зараз уже запізно...» — шкодує ювіляр.

Із сьогоднішнім художнім керівником Російської драми Михайлом Рєзніковичем Мажуга зробив більше п’ят­надцяти вистав. «Актор істинно психологічного театру, Мажуга дуже серйозно ставиться до тексту, — говорить про свого колегу Михайло Рєзнікович. — Він займається ним удома, у перерві між репетиціями, і осягає сам, як і належить справжньо­му артисту, його глибокий зміст і сам проживає за порогом репетиційної кімнати ті вчинки героя, про які йдеться у тексті. Не було випадку, щоб він не знав тексту в процесі підготовки спектаклю.

Масштаб обдарування актора багато в чому вимірюється тим, чи може він з такою силою виражати головні людські почуття — біль, радість, а ще — співчуття... Чи зможе він, проживаючи це все, бути переконливим, викликати загальний відгук залу, «взяти» зал». Однією з останніх прем’єр Мажуги в Театрі імені Лесі Українки була вистава про непросту долю кінозірок старшого покоління «Коли заходить сонце»...

А найближча нагода переконатися в тому, як «стара гвардія» вміє «брати зал», призначена на 20 квітня. У Театрі імені Лесі Українки — прем’єра вистави «Квартет» за п’єсою британця Харвуда, в якій разом iз ювіляром на сцену вийдуть його багаторічні колеги Микола Рушковський, Валерія Заклунна, Лариса Кадочникова, Наталя Ко­вязіна...