На генетичному рівні

На початку року до України навідався канадський бандурист японського походження Сакума Сюіці. Колоритний самурай з вусами так зворушливо притискав до себе наш народний інструмент, розповідаючи, що, хоч і працює простим електриком, бандурою захоплюється давно і без неї свого життя уже не уявляє. Слухаючи цього щирого шанувальника бандури, мене не полишали думки про те, що й українка з бандурою скоро виглядатиме так само екзотично, як цей «козарлюга». Інструмент, який раніше був візиткою країни на найпрестижніших міжнародних акціях, сьогодні наче перебуває десь у підпіллі. Держава про престиж народної музики не дбає, а почути його можуть лише дійсно дуже наполегливі люди, які не пошкодують часу на пошук диска із записами бандуристів і сили «видлубати» його з багатомільйонного мотлоху попси.

У народної артистки України Тетяни Маломуж пошана до бандури — на генетичному рівні. Закохавшись у цей інструмент ще в дитинстві, у 2004 році вона створила «бойовий загін» на підтримку іміджу бандури. Спочатку основним напрямом творчої діяльності тріо бандуристок (Тетяна Маломуж, Катерина Коврик, Ольга Черній) були записи для Фонду Українського радіо. Але згодом артистки почали працювати і над іншими проектами, записувати диски, концертувати. За цей час колектив брав участь у міжнародних конкурсах  і фестивалях в  Україні, Росії, Польщі, Франції та інших країнах.

«Фішка» — сучасний супровід

— Пані Тетяно, чому і як виникло ваше тріо бандуристок?

— Моя мрія була співати в тріо. І вона не виникла якось спонтанно, а супроводжувала мене протягом усього творчого життя. Коли бандуристи ще навчаються у музичних школах — вони обов’язково грають в ансамблях. Тому що ансамблевий спів під бандуру — це дуже цікаве явище. І звучання української пісні пов’язане саме з гуртовим співом. А коли я вступила до музичного училища, то грала й у квартетах бандуристів, і в ансамблі, і в оркестрі. Але надзвичайним явищем для мене залишалося тріо бандуристок. Моїми кумирами були сестри Байко, тріо Третьякової, Павленко, Москвіної, наше тріо Національної радіокомпанії — Алла Шутько, Світлана Петрова, Антоніна Мамченко... Прийшовши працювати в оркестр, я не полишала мрію співати в тріо. А для того, щоб такий колектив утворився, треба, щоб підібралися голоси: цікавий альт, друге сопрано та надзвичайно ніжне й соковите перше сопрано. Тоді й отримаємо той вокальний ансамбль, звучання якого органічно підтримає бандура. Це тріо ми почали створювати в оркестрі народної та популярної музики Національної радіокомпанії України. У складі оркестру ми проіснували п’ять років. За цей час видали два диски, записали декілька десятків творів до Фонду Національної радіокомпанії, стали лауреатами Міжнародного конкурсу виконавців на багатострунних музичних народних інструментах імені Віри Городовської у Москві. Саме після цієї перемоги ми набули впевненості в собі як виконавці, нас почали запрошувати на фестивалі...

— Працюючи над своїм репертуаром, ви прагнули, щоб він відрізнявся від репертуарів інших тріо бандуристок?

— Так, ми хотіли, щоб наш супровід був більш сучасним, більш насиченим. Ми виконували обробки пісень, які для нас спеціально писали композитори. Цим вирізняється наше тріо і цього принципу ми дотримуємося послідовно і ставимося до цього питання дуже серйозно. Ми співпрацюємо з композиторами Мирославом Скориком, Віктором Степурком, Іваном Тараненком, Андрієм Бондаренком, Ганною Гаврилець. Самі ці імена говорять про те, що до нашого принципу виконувати якісні сучасні обробки ми ставимося дуже відповідально.

— Пані Тетяно, бандура асоціюється з народними піснями або їх обробками. А чи є у вашому репертуарі оригінальні твори?

— Так, днями ми репетирували твір Юрія Алжнєва, композитора з Харкова. Це «Весняночка–паняночка», яка уже майже готова до запису. Автор сам приїздив до Києва, щоб пропрацювати з нами деякі нюанси. Фантазії на популярні теми «Мамо» для нас написав молодий композитор Андрій Бондаренко... Сьогодні ми вже працюємо окремо від оркестру, але не полишаємо з ним зв’язок, записуємо у його супроводі колядки, щедрівки... Нещодавно записали серйозні класичні твори на слова Кос–Анатольського «Ніч над Карпатами» та «Зоряна ніч». Також готуємо до запису третій диск.

Незалежність підштовхнула до бандури

— Як часто вам доводиться бувати на фестивалях, конкурсах за кордоном? Адже сьогодні важлива умова для таких поїздок — це спонсорська підтримка.

— Зараз ми готуємося до фольклорного фестивалю Євромовної спілки, який відбудеться у Хорватії. Наша Національна радіокомпанія є членом цієї спілки і ось надала нам таке відрядження й оплачує дорогу (перебування на конкурсі — за рахунок оргкомітету). Цей фестиваль проводиться щорічно, організовує його Швейцарія. Країна, що прийматиме форум, визначається на засіданні оргкомітету в Цюріху. Для нас було б цікаво, щоб ця подія колись відбулася і в Україні — вона збирає кращих із кращих: колективи народні, інструментальні чи вокальні з кількох десятків держав, відтак можна собі скласти уявлення про рівень та стилі обробок народної музики в різних країнах. Для цього потрібно лише бажання... Деякі країни цей фестиваль проводили неодноразово, декілька разів він проходив у Молдові, Білорусі, Росії... Але поки що тішимося й із того, що можна долучитися до нього за кордоном. На фестивалі, що пройде з 9 по 14 червня в місті Опатія, у нас буде два концерти. Обробки народних пісень, які ми виконаємо у Хорватії, для нас пишуть Іван Тараненко, Андрій Бондаренко... Ці концерти транслюватимуться наживо у всіх країнах, які є членами цієї Євромовної спілки.

— На яких інструментах ви граєте і чи маєте можливість оновлювати їх, коли вони вже виходять із ладу?

— Нашим інструментам уже багато років. Ми слідкуємо за ними, ремонтуємо — інструмент, який повинен гарно звучати, потребує багато уваги і поваги. Якщо ти маєш сьогодні бандуру, то це не означає, що за півроку вона залишиться у такому ж стані... Зараз фабрика музичних інструментів у Чернігові не працює, але цехи начебто не зупинені. Звичайно, цю проблему треба якнайшвидше вирішувати, бо за кілька років з музичними інструментами буде катастрофа...

— Пані Тетяно, ви цікавитеся тим, хто підхопить вашу естафету? Класи бандури в музичних школах сьогодні користуються популярністю?

— Так, зацікавленість є. І це при тому, що бандуру як музичний інструмент пропагують дуже мало. По телебаченню, неприклад, ви швидше побачите концерт піаніста чи скрипаля, але не бандуристів. До речі, великий наплив до класу бандури ми спостерігали після проголошення Незалежності, після Помаранчевої революції також було багато бажаючих вчитися грати на цьому інструменті. Тобто бандуру популяризують і такі патріотичні події... Хоча тут знову доводиться говорити про проблему з музичними інструментами, які в школах не оновлювались дуже давно. І дітям, щоб учитися, не треба аж якихось суперінструментів із суперзвучанням. Їм потрібні звичайні майстрові бандури.

— Де і коли вас можна почути найближчим часом?

— Готуємося до творчого вечора московського композитора Володимира Бєляєва, який відбудеться 26 квітня. Він сам родом із Дніпропетровська, ми з ним познайомилися під час наших гастролей у Москві. Володимир Бєляєв — автор багатьох творів для тріо бандуристів на вірші українських поетів. Нас запросила також до свого концерту «Піккардійська терція»...

ПРЯМА МОВА

Роман Гриньків, музикант,
композитор:

Бандура — інструмент чесний. Він служив тільки тим подіям, які заслуговували на увагу. Порівняти той самий час, ту добу князівства в Україні, становлення держави, ті твори, які писалися, літописи... Вони прикрашали трохи події або навпаки — мали релігійні канони, які примушували тільки в такому ракурсі все розуміти.

Якщо подивитися на епос, на думи не тільки через призму «подобається–не подобається», а вникнути в сюжетність того, як воно було подано, то вже відразу можна сказати, що не було ніякого прилизування подій. Тому, дійсно, інструмент серйозний тим, що має глибоку історію.

За радянських часів були створені бандурні школи, ансамблеві форми (передусім тріо), але владою відфільтровувався репертуар, у якому національне нівелювалося до рівня соціалістичної ідеології. Це стримувало великою мірою і розвиток самої бандури. Прийшли інші часи, а нічого не змінилося на краще. Нині ніде бандури не вдосконалюють, а тільки говорять про вдосконалення.