У західних сусідів України розпочався перепис населення, який цього разу відбуватиметься за оригінальною методикою. Головне статистичне управління Польщі не ставить на меті зайти в кожне помешкання й переписати всіх громадян. Спеціальні інтерв’юери опитають лише 20 відсотків мешканців. Решта поляків можуть добровільно «самопереписатися» через інтернет. Офіційно перепис стартував 1 квітня з відкриття інтернет–сторінки, на якій розміщено віртуальну анкету. Опитування триватиме до 30 червня.
Точну кількість населення буде визначено завдяки державним базам даних: міністерства юстиції, поліції, системи медичного страхування тощо. Вважається, що й таке вибіркове опитування допоможе скласти чітке уявлення про соціальний, віковий, релігійний та національний склад населення Польщі. Інше питання — наскільки ця картина буде адекватною.
«Вибірка працює проти українців»
«Цей перепис є загрозою насамперед для національних меншин, адже може не виявити їх реальну чисельність, — зазначив у коментарі «УМ» голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима. — Вибірка працює проти нас».
Дев’ять років тому, під час перепису–2002, українську національність вказало 30 957 осіб (крім того, 5 863 мешканці Польщі зарахували себе до лемківської етнічної групи). Ці результати неприємно вразили національно свідомих українців. Адже в 50–х роках минулого століття під час операції «Вісла» зі східних кордонів Польщі було виселено 150 тисяч осіб українського походження. Їх вивезли переважно на північ і на захід, причому свідомо намагалися розпорошити громаду. За 50 років асиміляційні процеси «проковтнули» значну частину української меншини: українців поменшало у п’ять разів. Проте в 2011 році дані можуть стати іще неприємнішими, ніж у 2002–му... Не лише через асиміляцію, а й із огляду на технологію перепису.
Зокрема, Петро Тима зазначає, що значна частина українців не зможе взяти участь у переписі через всесвітнє павутиння (це при тому, що більшість поляків скористаються якраз веб–анкетами). «Я знаю соціальний склад українців і знаю, де вони проживають. У тих місцевостях інтернет не є розповсюдженим. Крім того, ті, хто декларував належність до української меншини, — це переважно люди старшого віку. Натомість інтернет більш популярний серед молодих», — звертає увагу Тима.
Позитивно, що статистичне управління вирішило більш ретельно поставитися до гмін (найменших адміністративних одиниць у Польщі), де компактно мешкають національні меншини. Так, громади тих населених пунктів, де проживає понад 10 відсотків меншин, пройдуть повний перепис. «Але таких гмін, де українці становлять понад 10 відсотків, у Польщі лише дев’ять. Цього недостатньо, щоб відобразити повну картину», — зауважує пан Петро.
Від чисельності громадян певної національності залежатиме рівень державної уваги до цієї меншини. «Цей фактор матиме вплив на всі сфери життя національних меншин: престиж, державні видатки на культурні заходи, функціонування шкіл. Зараз місцеве самоврядування бере участь у виділенні коштів на шкільництво. Школи для меншин — дорожчі, ніж звичайні. Якщо у певній місцевості виявиться менше представників цієї національності, постане питання: навіщо утримувати школу?»
«Люди звикли ототожнювати себе з «успішним» народом»
Об’єднання українців Польщі проводить просвітницьку кампанію, щоб «наш брат» брав активну участь у переписі. У мас–медіа з’являються агітаційні матеріали. У приміщенні церков, де відбуваються богослужіння українською мовою, розміщено оголошення. Владики Української греко–католицької церкви — митрополит Перемишльсько–Варшавський Іван Мартиняк і єпарх Вроцлавсько–Гданський Володимир Ющак — виступили із закликом узяти активну участь у переписі й виявити національну свідомість.
«Ми апелюємо до кожного українця, щоб він зареєструвався через інтернет», — каже Петро Тима. Окрім того, українська громада вирішила організувати волонтерські групи, які відвідають місця компактного проживання українців і допоможуть людям, у яких нема доступу до всесвітньої мережі. «Ми оснащуємо волонтерів ноутбуками, модемами, щоб вони могли поїхати в село й запропонувати людям поміч у переписі, — пояснює Тима. — Щоправда, всіх не охопимо, особливо малі групи. Дається взнаки розпорошеність українців...»
Однак «технічний» момент — лише один бік проблеми. Прикріша тенденція — коли людина цурається власного коріння. Петро Тима каже, що з роками кількість таких осіб зростає. «Головна причина — асиміляційні проблеми, які характерні не лише для нашої, а й для всіх національних меншин. Окрім того, останніми роками в Польщі побільшало негативної інформації про Україну. Натомість люди звикли ототожнювати себе з «успішним», «виграшним» народом». До того ж, за словами Тими, іще живі в народній пам’яті події повоєнного періоду, коли тільки за те, що ти — українець, можна було стати об’єктом пильної уваги спецслужб.
Ті, хто сумнівається, яку національність вказати в переписному листі, мають змогу віднести себе одразу до кількох (у пункті 14–а респондент має зазначити свою національність, а в 14–б — відповісти на запитання, чи відчуває він приналежність до іншої національності або етнічної групи). «У співпраці з іншими організаціями меншин нам вдалося домогтися декларування подвійної тотожності, — каже Петро Тима. — Людина може зазначити, що є поляком, але якщо вона відчуває духовний зв’язок із українцями — скажімо, хтось із батьків був українцем, — задекларувати й приналежність до української меншини. Або написати, що є українцем, але відчуває приналежність до лемків. Ми сподіваємось, що така постановка питань дасть повнішу етнічну картину польського
суспільства».