Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Із початком весни кожен господар починає наводити лад на своїй землі. Зазвичай така робота починається зі спалювання торішнього бур’яну й листя. І господаря зрозуміти можна. Наша справа — спалювання стерні на полях і трави–сухостою на луках. Цю практику, за словами доктора сільськогосподарських наук Миколи Милосердова, почали застосовувати більше десяти років тому на полях Таврії, а згодом стали використовувати і в інших областях. «Димова хвиля» вже кілька років щовесни «зависає» і над Київщиною.
Екологи, ґрунтознавці та досвідчені аграрії намагаються переконати українців, що спалювання сухих рослин — це нищення мікрофлори, гумусу, зневоднення землі. Крім того, за випалювання стерні, луків, пасовищ, опалого листя, рослинності або її залишків передбачається штраф від 170 до 1700 гривень. Однак влада не поспішає підтримати екологів на законодавчому полі, а «народ» продовжує «готуватися до весни».
Лісники—Ходосіївка—Підгірці. Ці три села розташувалися вздовж Дніпропетровського шосе, що тягнеться від Києва в напрямку Обухова. Якщо піднятися на один із найвищих ходосіївських пагорбів — «гірку дельтапланеристів» — ніби переносишся в часи війни: наче після бомбардування, земля довкола чорніє гігантськими випаленими плямами. Місцеві мешканці розповідають, що на цих кількастах гектарах біля траси вже кілька років ніхто нічого не вирощує. Нові ж господарі та орендарі буцімто говорять, що займаються сінокосінням. Однак, за фактом, усі площі просто вкриваються бур’янами. Навесні їх палять, а до осені виростають нові.
Крім цього, багато і місцевих мешканців щовесни беруться розводити багаття чи просто спалювати цілі площі, аби позбутися торішнього бадилля. А якщо врахувати, що багато хто з них має немалі території подвір’їв та городів, то такі «контрольовані пожежі» набувають масового характеру.
Доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри ґрунтознавства і охорони ґрунтів Навчально–наукового інституту рослинництва та ґрунтознавства Анатолій Балаєв говорить, що в той час, коли основною бідою сільського господарства сьогодні є повільне відновлення гумусу в чорноземах, господарники своєю недбалістю ще більше загострюють проблему. «Мало того, що на багатьох площах нічого не вирощується, то ще сухе бадилля палять і стерню, — обурюється пан Анатолій. — І таким чином землю позбавляють гумусу, який і робить її родючою. Це обернеться катастрофічними наслідками. Раніше в землі, на яких вирощують культури, традиційно вносилося органічне добриво. Тепер же ґрунти можуть збагачуватися переважно за рахунок соломи — органічної речовини. Але «хазяї» і таку можливість виключають, коли спалюють стерню і торішні рослини! Це зухвальство можна було б зупинити, адже є відповідна постанова Кабміну, за порушення якої передбачена відповідальність. Але чомусь таких «аграріїв» ніхто не береться контролювати».
Водночас, на думку Анатолія Джаліловича, палити торішню мертву рослинність не на сільськогосподарських площах, а на природних перелогах — допустимо. «У таких ґрунтах мінералізація гумусу значно менша, ніж у ріллі. І для них є інші шляхи надходження речовин, тому коли люди спалюють торішні рослини, аби просто навести лад у подвір’ї, де нічого не вирощують, — це нормально».
Однак іншої думки із цього приводу директор Київського еколого–культурного центру Володимир Борейко. «Не важливо, що палять: стерню на полях чи бур’яни на приватних територіях, — говорить пан Володимир. — Це порушення українського законодавства і — найголовніше — шкода навколишньому середовищу. Адже уже зараз птахи повертаються з вирію, починають будувати гнізда. Горять торішні рослини — горять і гнізда. Крім того, нищиться багато видів комах, — і це теж шкода природі. Наприклад, щовесни від такого «господарювання» гинуть тисячі джмелів, хробаків, які живуть у ґрунті і теж беруть участь у збагаченні його корисними речовинами».
Працівник одного з приватних угідь села Ходосіївка щодня випалює, як сам зізнається, «невеличкі шматочки» сухостою — «наводить лад» до Великодня. Клуби диму від його праці стоять у кожному подвір’ї села. Говорити із журналістами «УМ» відмовляється, кличе для спілкування господиню.
Із двору, в якому все — від самого паркану, вуликів до немалої хатини — облаштовано в гуцульських традиціях, виходить пані. Вона щиро дивується, коли мова заходить про шкоду довкіллю від багать, які влаштовує її найманий працівник. «Я вважаю, ми добре діло робимо, — говорить господиня, перед тим про всяк випадок відмовившись представитися, — палимо не тільки на оцьому пагорбі, який є нашою приватною власністю, а й довколишні території. Тут хащі, сільська рада нічого не намагається вичистити, нам би навпаки — подякували за цю роботу. Спеціально купили бензопилку, розчистили хащі, палимо потроху. У мене на батьківщині так споконвіку роблять і вважають нормальним. Потім травичка красива поросте...»
Про те, що ця «травичка поросте» на ґрунті, в якого вкрали порцію гумусу, пані і не здогадувалася. А про те, що сухе палити заборонено і за це ще й оштрафувати можуть — тим паче. Правоохоронці в гості не приходили, хоч дивно — довкола все задимлено в радіусі кількох кілометрів.
«УМ» вирішила поцікавитися, чи проводить міліція якісь заходи проти «сезонних паліїв» і скільки штрафів уже накладено. Однак Головне управління МВС у Київській області ні статистики, ні будь–якої інформації про проведену роботу з цього приводу не надало, посилаючись на те, що цим має займатися обласне управління Міністерства надзвичайних ситуацій. В обласному МНС, у свою чергу, кивнули в бік обласної екологічної інспекції. Проте останню знайти не вдалося — в прес–службі Київської обласної держадміністрації повідомили, що інспекція переїхала в нове приміщення, однак за якою адресою і як зв’язатися з працівниками інспекції хоча б телефоном, відповісти не змогли. Тим часом, окрім біди для землі, весняне спалювання сухостою стає причиною інших небезпек. Так, в Обухівському районі Київщини торік після аналогічного «прибирання вогнем» кілька сільських родин мало не лишилися без житла — настільки близько розбурханий вогонь із сухостою на луках підібрався до крайніх хат. А дим від спалювання стерні, який погіршує видимість на дорогах, часто стає причиною аварій. Такі випадки неодноразово траплялися на трасах у степовій зоні України.
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
