Інтерактивний сувенір

Поки наші урядові та футбольні бонзи будують і приводять до ладу дороги, аеропорти, стадіони й інші важливі об’єкти майбутнього Чемпіонату Європи з футболу, Театр оперети до Євро–2012 уже підготувався. Останню прем’єру театру — романтичний мюзикл «Welcome to Ukraine, або Подорож у кохання», витриману у презентаційному стилі, так і хочеться назвати інтерактивним сувеніром для іноземців. Його, на жаль, не можна забрати з собою додому. Водночас цей сувенір не припадатиме пилом у когось удома, а враження не мають строку давності. Художній керівник Оперети Богдан Струтинський, представляючи проект, намагався оминати цей момент — мовляв, новою виставою, у першу чергу, прагнули відкрити Україну для українців, та ми будемо дуже раді, коли зайдуть до нас іноземці... Та хто ж йому після перегляду «Welcome to Ukraine, або Подорож у кохання» повірить?..

Ідея мюзиклу — показати Україну сучасну, але через фольклор, народні обрядові традиції та самобутні подробиці побуту. У лібрето, яке написав сам режисер–постановник Богдан Струтинський, «уплетені» свято Купала і колядки, жнива і перкусія на косах, пасхальні «картинки»... Хоча починається спектакль дуже навіть сучасно: на сцені — молодь за ноутбуками в інтернет–клубі. Головний герой, українець, пише листа дівчині з Парижа, з якою познайомився через iнтернет, а їхнє листування проектується на «задник». (Такий розподіл, коли він — українець, вона — іноземка, а не навпаки, пояснив Богдан Струтинський, не випадковий: була ідея зламати стереотип про те, що наша країна славиться лише гарними дівчатами — хлопці у нас також хоч куди). Він запрошує її в гості, вона приїжджає, і між ними, як неважко здогадатися, виникають почуття. Подорожуючи Україною, молоді люди з волі режисера побували у найцікавіших її куточках: тут вам і Карпати, і широкі вулиці Києва, і традиційне село з піччю–рушниками... Об’єднати минуле і сучасне, так, щоб це виглядало органічно і переконливо — таке завдання режисер окреслив перед постановочною групою. Музичну партитуру писали з народних пісень, вплітаючи твори Ігоря Поклада, Євгена Станковича, Ігоря Шамо, Левка Колодуба, у виставі звучать і сучасні композиції, як–то «Місяць» Наталки Могилевської. Хореограф–постановник Вадим Прокопенко, залучивши до цієї постановки весь балет театру, продемонстрував, що народні танці цілком піддаються осучасненню, а між ними нормально виглядають модні зараз стилі аж до репу. А художники Павло Межирівський, Світлана Павліченко та Ірина Давиденко шукали компроміс між минулим і сучасним у костюмах і декораціях. І якщо вишиті джинси можна було спрогнозувати ще до початку вистави, то тому, хто вигадав Софію, яка приречено визирає з–за хмарочоса, варто висловити найщиріше захоплення — сучасна Україна, на жаль, втрачає свою красу й органічність, запроектовану предками. Хоча ця обставина у виставі аж ніяк не завадила двом люблячим серцям стати на весільний рушник. n