Фемiда i вулиця

      Зима для «Сільських вістей» ознаменувалася рішенням Шевченківського місцевого суду про закриття газети. За антисемітизм і «розпалювання міжнаціональної ворожнечі», що начебто спричинили опублікування уривків із книг Василя Яременка... Навеснi на Володимирській розквітли каштани і там же «визрів» Апеляційний суд Києва, який вчора розпочав розгляд скарги «Сільських вістей» на ухвалу суду першої інстанції. Довкола суду вирував мітинг, чулося скандування гасел, з якого у приміщенні вухо чітко вихоплювало «Руки геть..!» Трійця суддів (уся колегія, у чиєму провадженні знаходиться справа «Вістей», складається з дам) розпочала слухання майже вчасно. А міліція цього разу майже нікому не забороняла зайти до залу (хіба що тим із бажаючих, хто вже фізично не міг протовпитися у переповненому залі). Словом, початок суду не надто пригнічував. Але початок — це ще не кінець.

      Напередодні вчорашнiх судових слухань у справі «Сільських вістей» я запитала у президента Єврейської общини України Вадима Рабиновича, чи свідомий він того, що в цивільному процесі не може розглядатися питання про розпалення будь-ким міжнаціональної ворожнечі, позаяк цей злочин належить до суто кримінальної сфери. «Я не обізнаний настільки з юридичними тонкощами, аби дати вам відповідь, — сказав Рабинович. — Хай це вирішує суд. Можу зазначити одне: абсолютно неправомірними є закиди щодо того, що нам влада підіграє. Нічого подібного, бо тільки протягом цього року ми програли дев’ять позовів у Печерському суді».

      Проте аргумент стосовно того, що розглядати позов Міжнародного антифашистського комітету до газети «Сільські вісті» у порядку цивільно-процесуального провадження є неприпустимим — це один з головних контрдоводів, до яких вдається сторона відповідача. Як зазначив адвокат газети Микола Полудьонний, спочатку мала б бути порушена кримінальна справа за фактом розпалювання міжнаціональної ворожнечі (з приводу чого позивачу слід було звернутись до правоохоронних органів), а вже потім у цивільному порядку вирішувалось би питання про припинення друку газети. Іншими словами, Шевченківський суд столиці, який 28 січня цього року постановив закрити «Сільські вісті» після надрукування в газеті двох статей Василя Яременка («Міф про український антисемітизм» та «Євреї сьогодні: реальність без міфів»), просто вийшов за межі своїх повноважень.

* * *

      Це — один із двох основних моментів, з яких, на мою думку, слід почати, говорячи про вчорашній розгляд справи в київському Апеляційному суді. Другий епізод стосується подій на Куренівському цвинтарі. Якщо слово «події» взагалі доречно, адже руйнування надгробків та пам’ятників (і не лише, до речі, єврейських) сталося виключно завдяки плину часу, який рано чи пізно знищує все, і кам’яні споруди в тому числі — так принаймні стверджує Центр громадських зв’язків при МВС України.

      Така позиція не збігається із баченням сторони позивача. І на прес-конференції, проведеній за день до суду, і на самому суді представники Антифашистського комітету наполягали: саме публікації на зразок тої, яку здійснили «Сільські вісті», і провокують декого на вандалізм. Адвокати позивачів намагалися вручити суду цілий стос газет вкупі з фотографіями, зробленими після того, як 23 травня на Куренівському цвинтарі знайшли повалені пам’ятники над єврейськими похованнями. Суд відхилив клопотання відносно залучення цих речей до матеріалів справи. Аргументація була наступною: суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між долею пам’ятників та статтями в «Сільських вістях». А відтак і не вважає, що надані позивачем папери мають якесь відношення до суті справи.

      Заявлення клопотань було другим етапом суду (якщо відтворювати події у зворотному хронологічному порядку). І на цьому етапі Феміда проявила відчутно більшу толерантність до заяв відповідача. «Сільським вістям» було дозволено долучити до матеріалів справи угоду між газетою та Міжрегіональною академією управління персоналом про те, що наукові праці співробітників МАУП друкуватимуться на шпальтах «СВ». (Йдеться про те, що уривки з книг Василя Яременка друкувалися «Сільськими вістями» на правах реклами). І ще одне клопотання відповідача суд задовольнив — про виклик до суду як свідка голови Харківської та Одеської єврейської громад пана Ходоса. Пояснюючи цю вимогу, відповідачі зазначили, що далеко не всі євреї сприйняли так гостро і непримиримо публікації «Сільських вістей», як це зробив Міжнародний антифашистський комітет. Це, мовляв, і може довести своїм виступом свідок відповідача.

*  *  *

      У принципі, суд (що проходив під головуванням судді Кухарчук) справляв не найгірше враження. Не зрозумілим лише був момент «акредитації» — коли пані суддя надумала з’ясовувати, хто з присутніх у залі є журналістами і які саме засоби масової інформації представлені на слуханнях. Після цієї процедури нікого, щоправда, із зали не виставили, але часу було згаяно чимало. Свою толерантність суддівська колегія простягнула так далеко, що навіть дозволила пресі «користуватися технічними засобами». Людською мовою це означає, що журналісти отримали змогу знімати процес на камеру чи записувати його на диктофон.

      А звуковим тлом для суду слугував багатолюдний мітинг на вулиці. Власне, мітингів було два — на підтримку «Сільських вістей» і той, що проводився задля зміцнення міжнаціональної дружби, як його було анонсовано. Цікаво, що буквально у переддень суду представники Антифашистського комітету, і, зокрема, його голова Олександр Шлаєн розцінили намір опозиційних сил провести акцію проти закриття «Сільських вістей» як спробу натиснути на суд. Але заявники цього не відмовились ані від власної прес-конференції, ані від «альтернативного» мітингу. На останньому, щоправда, нічого ні від кого не вимагалося, лише звучали заклики до взаєморозуміння. А масовість забезпечувала молодь явно студентської зовнішності і віку...

      Порозуміння — це, безумовно, справа добра. Проте цілком доречним вважаю і питання, поставлене Вадиму Рабиновичу: чи справді він вважає, що, добиваючись закриття «Сільських вістей», він сприятиме розвитку нормальних відносин між українським і єврейським народом. Хто цьому не сприяє — так це «Сільські вісті», відповів Рабинович. А кроки, здійснювані ним та Антифашистським комітетом, — це природна захисна реакція, вважає він.

      Що ж, «Сільські вісті» теж мають право на захист. І судовий, і захист іншого гатунку — той, готовність до якого продемонстрували сотні людей під стінами Апеляційного суду.