Банк «узув» і забув

26.05.2004
Банк «узув» і забув

Часом селяни самі защіпають хвіртку перед банкірами. (Михайлини СКОРИК.)

      Ми звикли чути від селян нарікання на поганих банкірів, які неохоче видають кредити, особливо під невисокі відсотки. Проте виявляється, що й для представників комерційних банків сільське господарство залишається тією загадкою, яку важко збагнути людині з прагматичним бізнесовим мисленням. Проте, як правило, історії про неповернення кредитів на селі кочують між банкірами як «страшилки», вражаючи уяву неймовірними подробицями, але ніколи не виносяться з вузького кола «посвячених» на широкий загал. Проте інколи чаша навіть зразкового банківського терпіння переповнюється. Особливо тоді, коли керівники господарств, звиклі до того, що держава борги їм списує, набираються нахабства і поводяться із заставленим майном, як зі своїм власним, тобто, при першій же нагоді спускають його з молотка...

 

Застава: була реальна, стала віртуальна

      У 2002 році ТОВ «Кривошиїнська спілка селян» звернулося в Укрсоцбанк і без особливих труднощів одержало кредит на суму 300 тисяч гривень. Річну позичку господарству видали на проведення весняно-польових робіт — придбання пально-мастильних та посівних матерiалiв. «На той момент це було не зовсім зразково-показове господарство, — розповідає Андрій Оністрат, керуючий Київською обласною дирекцією Укрсоцбанку. — Але його стан був більш ніж задовільним: чисті корівники, нагодована худоба, усе красиво й акуратно. 322 голови великої рогатої худоби, які ми взяли в заставу, були оцінені в 602 тисячі гривень — а цього більше, ніж досить. При видачі таких кредитів ми рідко сумніваємося, бо худоба вважається високоліквідною заставою, продати яку, як правило, не складно».

      Хотіли як краще, а вийшло, як завжди. Важко сказати, що відбулося насправді: чи то трактор не виїхав у поле, чи підвела погода, неврожай, але у визначений момент розрахунку стало остаточно зрозуміло, що підприємство не може не лише погасити позичку, а й виплачувати відсотки. Після того, як усі терміни закінчилися, позичальники прийняли вольове рішення: починати процедуру реалізації заставного майна.

      Не треба думати, що продавати майно боржника з молотка — це улюблене банківське заняття. Насправді процедура реалізації застави досить складна і потребує значних витрат, тому банкіри, у міру можливості, намагаються її уникнути, пролонговуючи позички і всіляко намагаючись врятувати ситуацію позичальника. Але в цьому випадку рятувати вже не було чого. Більш того, застава, на яку так розраховував банк, виявилася... віртуальною реальністю. У договорі «числилися» Корівка, Сонечко, Світанок і ще 319 корів, що колись існували, а в корівнику залишилася лише половина з них. Іншу директор ТОВ «Кривошиїнська спілка селян» продав, що підтверджується бухгалтерськими документами. Не важливо, на які благі цілі пішли ці гроші — виплату заробітних плат чи придбання «для себе» будинку, важливо лише те, що продавати заставне майно директор без згоди банку права не мав, про що ясно і недвозначно написано в договорі застави. У результаті кредитору таки вдалося продати решту умираючої череди, завдяки чому повернули лише 100 тисяч гривень...

І сам не гам, і банкіру корів не дам

      Сьогодні багато говорять про довіру — банкірів до аграріїв, а аграріїв — до банкірів. А що робити, якщо її немає? «Я чудово розумію, що урожай 2003 року був більш ніж незадовільним, — продовжує Андрій Оністрат. — Але все-таки досить дивно, що сусідні господарства зуміли вижити і повернути позику, а це — ні. Тим більше, що держава запропонувала досить лояльну політику щодо сільського господарства: уряд підтримує село, пропонуючи пільгове оподатковування, компенсацію процентної ставки по кредиту, субсидування озимих посівів. Окрім того, ситуацію можна було вирішити в інший спосіб. Судіть самі: при заставній вартості в 600 тисяч своєчасний продаж половини череди цілком покрив би кредитну заборгованість».

      Але горе-директор господарював на свій розсуд і вважав, що ставити банкірів до відома щодо своїх планів зовсім ні до чого. Просто кажучи, банківські гроші він нахабно вкрав, оскільки не повернув до тієї, що слід, кишені. А розплачуватися за це довелося простим людям, колишнім колгоспникам, які досі працювали на фермі, а тепер залишилися взагалі без поголів'я і без роботи. Хоча в цьому випадку селяни не ремствували і не нарікали. «Мені хотілося б подякувати простим людям, працівникам господарства за їхнє розуміння. Коли ми забирали залишки череди, на нас не кидалися з вилами і лопатами, хоча в інших ситуаціях такі випадки бували. Усі розуміли, що ми такі ж потерпілі, як і вони, що банк — це, насамперед теж люди, яким треба на щось жити, харчуватися і вдягати своїх дітей», — продовжує банкір.

      Окрім того, було зрозуміло, що, залишаючись і далі в «рідному» господарстві, тварини приречені на загибель — до того моменту, як кредитори приїхали вивозити худобу, коровам навіть не було що пити, бо на підприємстві за борги відключили водокачку і доярки носили воду на ферми з власних подвір'їв відрами... Від такого «раціону» більшість корів уже ледве трималися на ногах, навіть сторонні люди плакали, бачачи це.

      На сьогоднішній день описане підприємство перебуває в стані ліквідації. Однак проблему банку це не вирішує — фінансово-кредитній установі потрібно будь що повернути гроші. А це можна зробити лише в один спосіб — змусивши платити директора. За минулий час кредитори написали безліч листів у районну прокуратуру, щоб та порушила кримінальну справу проти керівника господарства, але й регіональні правоохоронні органи не здатні ефективно боротися зі злісними фінансовими порушниками. Принаймні в цьому випадку вже майже рік відповіді від слідчих немає, хоча, за деякою інформацією, кримінальну справу все-таки порушено. Чим закінчиться ця історія, нинi невідомо: поки що сторони шукають винних. Банкіри пояснюють ситуацію абстрактним поняттям «культура позичальника», яка на селі, мовляв, дуже низька. Не банкіри виправдовуються горезвісним «менталітетом»: позичаєш чуже, а віддавати ж треба своє, його шкода. Але так чи інакше, зрозуміло, що ні про яке партнерство тут більше не говоритимуть і не без того низьку довіру банків до сільського господарства повернути не так-то й просто. А без довіри ніколи не буде ні міцної банківської системи, ні дешевих кредитів, ні багатого села.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>