Вивченого пса нічим не підкупиш

За неповні десять років перебування тимчасової місії ООН в охопленому війною автономному краї Косово (з 2008–го — самостійна держава) кінологічні операції там довіряли лише українцям, хоча поліцейські підрозділи формувалися з представників різних країн. Довіряли з упевненістю, що зброя і наркотики — альфа й омега тодішнього нелегального бізнесу в Косовi — не проникнуть хоча б через пункти контролю в аеропортах, на вокзалах та автодорогах. «Коли в албанських поліцейських з’явилися свої службові собаки, керівництво місії все одно вдавалося до наших послуг, — розповідає колишній миротворець, один із найавторитетніших прикарпатських кінологів Руслан Третяк. — Представники ООН завжди повторювали: «Зараз приїде Україна і точно скаже, все тут гаразд чи ні». І не було жодного випадку, аби ми щось проґавили».

Антитерорист Фідо вдосконалює укуси

На Прикарпатті навряд чи знайдеться ще об’єкт із такою непрохідною лінією охорони, як кінологічний центр, розташований на західній околиці Івано–Франківська. Тільки–но кореспондент «УМ» наблизився до високих металевих воріт центру, як, наче з–під землі, по той бік огорожі назустріч метнулося кілька вівчарок. За їхніми службовими обов’язками, я, не залежно від намірів, був чужаком, тому мусив зважати на грізний попереджувальний гавкіт. Якби ризикнув самовільно ступити на цю територію, то, мабуть, щонайменше позбувся б штанів. І ще, не дай Боже, зустрітися там віч–на–віч із шестирічним псом–антитерористом на кличку Фідо. «Цього німецького вівчура ми купили за чималі гроші у словацьких поліцейських, — хвалиться виконувач обов’язків начальника центру Володимир Струсінський. — Дуже надійний пес. Його укуси — вище всіляких похвал. Це рідкісна нині якість, бо собаки зазвичай не сильно стискають зуби, а Фідо прокушує руку до кістки й може її зламати. Не боїться ні ножа, ні вогнепальної зброї. Його спеціалізація — самостійно знешкодити терориста, який засів у будівлі. І при потребі він це завдання виконає. Фідо вже має ліцензію на охоронну роботу при проведенні Євро–2012».

Перший пітбуль — «знавець» наркотиків

Невеликий, за українськими мірками, кінологічний центр Івано–Франківського управління МВС у багатьох видах діяльності спромігся вийти на лідируючі у відомстві позиції. Тут виховали чемпіона України серед міліцейських розшукових собак, екстра–класу шукачів вибухівки та наркотиків і вперше навчили молодого пітбультер’єра з боксерською кличкою Капа знаходити одурманюючі речовини природного та синтетичного походження. «У Луганську дорослого пітбуля застосовують у розшуковій роботі, а щоб виявляти наркотики — такого ще не було, — без надмірних емоцій розповідає кінолог Олександр Ющенко. — Капі лише десять місяців. Ми приїхали сюди з Луцька — там я купив її у знайомого, який займається розведенням цієї бійцівської породи. Вона подає великі надії і також готується до чемпіонату Європи з футболу».

Метка як блискавка Капа, виконуючи команди кінолога, безстрашно лізе на вищі за неї в декілька разів бар’єри, перестрибує з однієї майже в людський зріст тумби на іншу, зривається і знову мчить уперед. За жестом господаря вона готова — у вогонь і воду. Ніхто не вірив, що собаку з таким темпераментом можна навчити делікатно реагувати на наркотики. І вона спершу справді нестримно шматувала сумки й коробки, в яких уловлювала підозрілі запахи. Та терпіння і наполегливість Олександра окупилися сповна — Капа не тільки зрозуміла особливості пошуку наркотиків, а й навчилася працювати в групі з собаками спокійнішого норову.

Від кімнатного песика — до пса–профі

Із Руді — інша історія. Руслан Третяк готувався до планової поїздки в Косово з вівчаркою, блискуче натренованою на пошук вибухівки, та в останній момент оонівські експерти забажали собаку наркоспеціалізації. Мрія поїхати в перспективне щодо професійного зростання та фінансово привабливе закордонне відрядження для Руслана почала зникати як полуденне марево. Залишався єдиний шанс: купити молодого спанієля — найбільш тямущої в наркотиках породи — та спробувати навчити його за прискореним курсом. «Я знайшов в інтернеті оголошення і відразу поїхав в один зі спальних мікрорайонів Івано–Франківська за вказаною адресою, — пригадує Руслан. — Руді сподобався з першого погляду, хоча він тоді не мав елементарного поняття в собачій науці. Та коли я, вийнявши з кишені, підкинув м’ячик — пес миттєво зловив, а потім швидко знайшов його в чоботі, куди господар непомітно сховав на моє прохання. Не вагаючись, я заплатив 200 гривень — чималі на той час гроші, але Руді, як з’ясувалося згодом, вартував більшого. За три місяці із звичайного кімнатного песика він перетворився на справжнього профі».

У Косовi ще «необстріляний» Руді нічим не поступався своїм одноплемінникам, котрі вважалися там старожилами і вже «з’їли зуби» на пошуку наркотиків. А невдовзі і сам вибився в лідери. На його закордонному рахунку — рекордна 19–кілограмова партія амфетаміну вартістю, за цінами «чорного» ринку, понад 1,5 мільйона євро. Нині Руді вступив у пору собачої зрілості, тобто перебуває на піку форми, хоча бере участь переважно в профілактичних заходах, зокрема навідується з патрулями до івано–франківських нічних клубів та дискотек, де до музичного «кайфу» нерідко додається психотропний.

Назад, до прародичів

Зрозуміло, що кінологи зі своїм гавкаючим племенем не належать до міліцейської еліти, тому й фінансуються не в першу чергу. Скромний бюджетний пайок змушує невеличкий штат співробітників центру шукати додаткові резерви, передусім у власній, теж неглибокій, кишені. Кожен кінолог, включаючи й начальника, за свій кошт купує хоча б одного собаку, при потребі лікує його та підгодовує чимось смачнішим, ніж каша зі службового казана, приправлена м’ясом не першої свіжості — і за те «спасибі» власникам супермаркетів. Зайве говорити, що без особливої любові до своїх незрадливих чотирилапих друзів звичайній людині тут робити нічого. «Без собаки не уявляю свого життя, — зізнається, як на духу, Володимир Струсінський. — Коли помирала шестирічна вівчарка Дефа — їй не було рівних в Україні з пошуку вибухівки, — у мене вдома всі плакали. Два тижні лежала під крапельницею, та врятувати її не вдалося».

Мода на екстер’єрних собак із гарною осанкою та вишуканими відтінками шерсті, що не оминула й Україну, на жаль, призводить до втрати ними робочих якостей. Ці елегантні тварини, як подіумні кралі, більше схильні до салонного життя, ніж до щоденних виснажливих тренувань на свіжому повітрі за будь–якої погоди. Позаяк племінна база службових собак в Україні розвивається як мокре горить, то прикарпатським кінологам доводиться ще й селекцією займатися. Вони віднедавна взяли за зразок не популярних у народі кремезних вівчарок коричневого та чорного кольорів, а менших за розмірами і схожих на прародичів собак сіро–зеленого забарвлення. Вони, як і вовки, відзначаються завидною витривалістю і працездатністю.

М’ячик — вершина собачих мрій

Дресирування молодих службових собак чимось схоже на навчання малюків гомо сапієнс: і там, і тут найкращі результати забезпечують елементи гри. Собака ж не наркотичні речовини винюхує чи вибухівку, а шукає гумовий м’ячик, з яким у неї асоціюються певні запахи. Знайшовши, приміром, у тренувальній валізі пакетик з імітатором героїну, пес отримує заохочення — гумову кульку. І може з нею певний час бавитися. Так закріплюються собачі навики. Аби прискорити цей процес, майор міліції Руслан Третяк придумав спеціальну тренувальну міні–гармату — оригінальний пристрій, котрий підвищує мотивацію собак до роботи. На озброєнні в американців є подібна установка промислового зразка, та її ціна для українських кінологів кусається — близько тисячі доларів. Довелося робити і кілька разів модернізувати пристрій власної конструкції з дистанційним керуванням, який у потрібний момент вистрілює тим самим, бажаним для собак, м’ячиком. Русланова розробка сподобалася не тільки його колегам–співвітчизникам, а й словакам, котрі вже замовили собі одну гармату, майже в десять разів дешевшу від американської.

Для українців новий тренажер, який можна навіть закопувати в землю, особливо актуальний з прицілом на майбутнє Євро–2012. Півтора десятка спеціально натренованих прикарпатських псів нестимуть службу в одному з міст, що прийматиме європейський футбольний чемпіонат. Переважно вночі кінологи з собаками патрулюватимуть вулиці, перевірятимуть стадіони, автостоянки та території довкола готелів і кемпінгів. Украй відповідальне завдання співробітникам Івано–Франківського кінологічного центру та їхнім вихованцям цілком до снаги. Коли в червні 2001–го до Львова з пастирською місією приїжджав Папа Римський, право охороняти резиденцію біля собору Святого Юра, де відпочивав Іван Павло ІІ, довірили Руслану Третяку з дворічним німецьким вівчуром Айком. Вони так добре справилися з почесним обов’язком, що Руслан не тільки отримав благословення понтифіка, а й невдовзі очолив кінологічний центр, яким керував до недавнього виходу у відставку.