Пишу з Полiсся, з краю Лесi,
В нiм зачарований стою.
Гуляє сонечко на плесах,
Кують зозулi у гаю.
Озер чудових очi синi
Давно чарують дивний свiт,
Всi полiсяни iз Волинi
Полтавцям–друзям шлють привiт.
Надiли гордо вишиванку,
Та ви далекi вiд людей...
Ждете вказiвок завжди з Банку,
Нових чекаєте iдей!
Родила ж вас вкраїнська мати?
Як нi? Пробачення прошу.
Як буду рiшення приймати —
Своєю честю не згрiшу.
Для нас Вкраїна — рiдна ненька,
Для вас — то мачуха лиха...
І стогне змучене серденько,
Бiль то ятриться, то стиха!
Усi безбатченки, манкурти
(за цi слова хай Бог простить)
Десь повилазили iз юрти
Й Хреста готовi розп’ясти!
Та нi! Не вдасться, недотепи
(менi ви бачитесь в iмлi!),
Бо є Хмельницький, є Мазепа,
Герої нашої землi.
Вiн i камiнний вас лякає,
Нiкчемну душу вередить!
Нiщо безслiдно не зникає
І мертвi ставлять вам вердикт—
За грiх цей прощення немає,
Вас не сховає каламуть!
І всi цi витiвки з Мамаєм
Потомки гордi проклянуть!
Засiли «дружно» всюдисущi
Цi депутати обласнi,
На кавовiй гадають гущi,
Чи ставить пам’ятник, чи нi.
Промчать роки, сумнi столiття,
Та славу нашу не забуть...
Мине прокляте лихолiття —
Мазепi пам’ятнику буть!
* * *
Тривожить ворон мертву тишу,
Ідей закiнчилась вiйна...
Куди ж iсторiя запише
Ганебнi вашi iмена?!
На цiм бувайте здоровенькi,
Уже й закiнчувать пора.
Цвiти, Вкраїно, наша ненько,
Бажаю щастя i добра!
Іван ШВЕД
с. Гнiвне,
Камiнь–Каширський район,
Волинська область