«За спробу захиститися від міліцейського кийка можна сісти на кілька років»

Минулого тижня в Білорусі затримали російського правозахисника Андрія Юрова. Провівши ніч у райвідділку міліції, Андрій отримав на руки припис із наказом упродовж 24 годин залишити територію країни, в’їзд до якої йому тепер заборонено щонайменше до 2013 року. Юров очолював місію Комітету міжнародного контролю за ситуацією щодо прав людини в Білорусі — єдину наразі міжнародну структуру, яка «на місці» стежить за переслідуваннями опозиції владою Олександра Лукашенка. Прізвище росіянина Мінськ вніс до переліку персон, чиє перебування на території Білорусі «недоцільне».

Не виключено, що в переліку «небажаних» може з’явитися й прізвище українця Антона Голобородька. У міжнародній місії в Білорусі він представляв Фундацію регіональних ініціатив — одну з най­впливовіших молодіжних організацій нашої держави. Днями Антон повернувся в Україну й поділився з «УМ» враженнями про роботу міжнародних спостерігачів. Сповнений емоціями і враженнями, хлопець багато розповідав, проте певну інформацію все ж просив не афішувати, аби не зашкодити білоруським друзям.

«У присутності міжнародних спостерігачів кадебісти поводяться дуже цивілізовано»

— Антоне, як виникла ідея створення такої місії і в чому полягає її діяльність?

— Після подій 19 грудня (тоді по завершенні голосування на виборах президента Білорусі опозиціонери вийшли на мітинг у центрі Мінська, протестуючи проти фальсифікацій на користь глави держави Олександра Лукашенка. — Ред.) у правозахисних колах країн СНД виникла паніка. У Білорусі затримували багатьох правозахисників і громадських діячів, і ніхто не знав, що з цим робити. Тоді й народилася ідея створити міжнародний правозахисний орган, який моніторив би ситуацію. Так 27 грудня постав Комітет міжнародного контролю за ситуацією щодо прав людини в Білорусі — об’єднання громадських організацій, серед яких, якщо не помиляюся, сім українських. Окрім спостережної місії, що діє в Мінську, було створено інформаційні центри в Києві, Харкові й Москві для поширення інформації в ОБСЄ та в країнах СНД.

Оскільки місію ОБСЄ в Білорусі після виборів закрили, єдиним міжнародним органом, що перебував на території держави, залишилася наша місія. Планувалося, що головним її завданням буде допомога білоруським правозахисникам. Але виходить так, що нерідко доводиться захищати їх самих.

Ми виїздили, коли білоруси повідомляли про обшуки в оселях інакодумців, стежили за судовими процесами, збирали інформацію про дотримання прав журналістів, адвокатів, правозахисників. На її основі випустили аналітичні довідки для цих трьох груп. Одразу, коли приїхали, зв’язалися з усіма організаціями, яким могла бути корисною наша допомога. Тому люди, до яких приходило з обшуком КДБ, знали, що одразу треба повідомити нас — і ми приїдемо на допомогу.

— І в чому конкретно полягала ця допомога людині, до якої прийшли з обшуком?

— Передусім, якщо під час обшуку присутній хтось зі спостерігачів, то кадебісти поводяться дуже цивілізовано й чемно.

«Захищався від міліції? Значить — нападав!»

— Як відбуваються судові процеси над затриманими на мітингу 19 грудня?

— Затримані «за Площу» проходять по кримінальних статтях, формулювання приблизно таке: «участие в массовых беспорядках в составе бесчинствующей толпы, вооруженное сопротивление при аресте, нанесение повреждений сотрудникам милиции, поджоги, погромы». Самі суди є цікавим видовищем: є підсудний і є нібито постраждалі від його дій співробітники спецназу чи міліції, жоден із яких конкретно свого «кривдника» в очі не бачив. Тобто одна людина, по суті, відповідає за дії всього натовпу. На речових доказах, знайдених на місці подій, немає відбитків пальців. Свідки також не бачили самого підсудного під час дій, які можна класифікувати в наведеному формулюванні.

Конкретний приклад: свідок розповідає, що підсудний був на площі і «поводився агресивно». На запитання, в чому це проявлялося, пояснює: підсудний викрикував антидержавні гасла на зразок «Живе Білорусь!». У чому агресія? А вигукував агресивно.

На відео, яке продемонстрували як речовий доказ, видно, як протягом п’яти секунд підсудний захищав голову рукою, коли міліція почала розганяти натовп. Якщо виходити з версії обвинувачення, — то демонстрант лупцював гумовий кийок як частину співробітника міліції. І за все це прокурор просить чотири роки посиленого режиму. Днями в іншому схожому судовому процесі троє людей отримали 3, три з половиною і 4 роки. Хоча за участь у несанкціонованому мітингу їм мало б «світити» хіба що 15 діб адміністративного арешту.

«Перепон нам не ставили — просто не сприймали»

— У якому статусі ваша місія працювала у Білорусі і як на вашу там присутність реагував офіційний Мінськ?

— У Білорусі є стаття кримінального кодексу за діяльність незареєстрованих організацій — до п’яти років ув’язнення. Тому правозахисна місія працює як орган Комітету, який, у свою чергу, є об’єднанням громадських організацій.

Реакції на нашу діяльність iз боку влади фактично не було, як і перепон — нас просто не сприймали. Хоча, скажімо, представника Фундації регіональних ініціатив Максима Кицюка, який виїхав iз Білорусі в Україну, а потім хотів повернутися, білоруські прикордонники туди вже не пустили — як нев’їзного. Не виключено, що не пустять і мене: кажуть, що випускатимуть усіх, а назад пускатимуть одиниці.

Насправді комітет, який би сформував місію в окремій країні для спостереження за дотриманням прав людини, — це прецедент, схожих я не знаю. Такий досвід за потреби варто використовувати і в подальшому. Адже Білорусь не єдина країна, в якій можливе таке безправ’я. І якщо схожа ситуація, не дай Боже, складеться в Україні, до нас теж приїдуть правозахисники, активісти з інших країн і допомагатимуть змінити ситуацію.