Лівія розбрату

«На вулицях лежать десятки тіл — не лише дорослих, а й дітей. Лікарню розбомбили, моїм вдалося лише повідомити, що вони сидять удома й бояться вийти на вулицю». «У моєї мами, яка працює в госпіталі у Мізді, все нормально — військових дій там немає». «Врятуйте — допоможіть зв’язатися з дочкою! З неділі не можу до неї додзвонитися — очевидно, авіація розбомбила антени мобільного зв’язку, інтернету теж немає...»

Такими розпачливими повідомленнями обмінюються на форумах в інтернеті родичі українських медиків, які працюють у буремній Лівії. Після початку воєнної операції «Світанок Одіссея» зв’язок із нашими співвітчизниками в Тріполі, Місураті, Збеї, Мізді й тим паче опозиційному Бенгазі фактично урвався. Україна вживає заходів для їх евакуації, проте організувати її нелегко, адже багато хто не має можливості навіть повідомити про місце свого перебування.

Бомби в Лівії коштували США вже 80 мільйонів

А тим часом бойові дії під егідою ООН, спрямовані на «захист мирного населення Лівії», тривають. Учора до коаліції країн (Франції, Великої Британії, Італії, США та Канади), яка атакує вотчину полковника Каддафі, приєдналися Бельгія та Катар. Міністр закордонних справ Франції Ален Жюппе не виключив, що після того, як Сполучені Штати відійдуть від керівництва операцією (номінально її координує саме Вашингтон), провідну роль перебере на себе НАТО. Хоча наразі Північноатлантичний Альянс стоїть осторонь — скажімо, Туреччина, яка є членом НАТО, виступає категорично проти застосування зброї щодо Лівії.

Очільник міністерства оборони США Роберт Гейтс спрогнозував, що незабаром активну фазу воєнних дій у Лівії буде згорнуто. Перебуваючи з візитом у Росії, глава Пентагону наголосив, що майбутнє Лівії залежить винятково від самого лівійського народу. А війська коаліції, мовляв, «зроблять усе можливе, щоб уникнути жертв серед мирного населення».

За оцінками міжнародних оглядачів, Сполучені Штати прагнуть якомога швидше здихатися керівництва лівійською операцією, щоб не бути втягнутими в затяжну громадянську війну за сценарієм Іраку та Афганістану. Хоча в листі на адресу Конгресу президент США Барак Обама запевнив, що бомбардування Лівії відбувається в повній відповідності до резолюції Ради Безпеки ООН. Напередодні кілька сенаторів висловили невдоволення тим, що Обама навіть не попередив парламент про намір задіяти збройні сили в операції проти Лівії (хоча американське законодавство дозволяє президенту самостійно ухвалювати такі рішення). А кожна ракета «Томагавк», між іншим, обходиться американським платникам податків майже у 600 тисяч доларів. Тобто лише за два дні бойових дій iз бюджету США «вилетіло» близько 80 мільйонів доларів.

Між загарбниками й бандитами

Попри всі запевнення в бажанні допомогти лівійському народу скинути диктатора, не випадає сумніватися в тому, що операцію в Джамахірії міжнародна коаліція починала ще й для того, аби якомога швидше «примусити до миру» одного з провідних світових постачальників нафти. Проте з кожним днем бомбардувань надія на швидку розв’язку тьмяніє. Удари по військових колонах вірних Муаммару Каддафі зброй­них сил, установках ППО та інших стратегічно важливих об’єктах справді змусили «каддафівців» відступити. Але повстанці, які сподівалися за підтримки союзників з повітря швиденько провернути «повалення режиму», із цим завданням не впоралися. Надто вже вони неорганізовані й непрофесійні, до того ж не мають підтримки цивільного населення. Втім, цивільне населення зараз узагалі розгублене й уже не знає, кого підтримувати: і опозиція, й прихильники Каддафі в очах «пересічних лівійців» виглядають бандитами й убивцями. А «рятівники» з міжнародної коаліції — загарбниками.

Мешканці міст Місурата і Зінтан, які нібито перебувають під контролем повстанців, стверджують, що вчора їх атакували сили Каддафі — це після того, як сам він заявив про повне припинення вогню.

Сварки навколо війни

Події в Лівії розсварили не лише цілі держави (скажімо, доти найтісніші друзі по Євросоюзу Німеччина та Франція розійшлися в позиціях щодо того, чи треба бомбити Лівію: Париж першим відправив туди свої бомбардувальники, а Берлін заявив, що військове втручання у справи суверенної держави недоцільне). Побили глеки й представники влади в межах конкретних держав. Так, прем’єр–міністр Великої Британії Девід Камерон не зміг досягти згоди з начальником генштабу Девідом Річардсом, чи треба домагатися фізичного усунення Муаммара Каддафі. Глава уряду наполягає на тому, що варто завдати точкового удару конкретно по Каддафі, якщо це не завдасть шкоди мирному населенню. Річардс не згоден і наполягає на тому, що ліквідація диктатора не передбачена резолюцією Радбезу ООН. Учора більшість депутатів нижньої палати британського парламенту — Палати громад — проголосували за використання збройних сил Об’єднаного Королівства для проведення операції в Лівії.

Проте ще більший скандал виник у Росії, де чи не вперше з часу перебування при владі президента Дмитра Медведєва він прилюдно полаявся з прем’єр–міністром Володимиром Путіним. Пояснюючи позицію Росії щодо операції в Лівії, Медведєв іще раніше заявив, що Москва «виступає категорично проти диктатури» (і байдуже, що в самій Росії будь–які протести опозиції розганяє ОМОН). Тому, мовляв, Росія й не застосувала права вето під час голосування за резолюцію Ради Безпеки — треба ж скинути диктатора Каддафі й звільнити від нього лівійський народ.

Натомість Путін позавчора несподівано «під корінь» розкритикував і цю резолюцію, й позицію по ній Росії, назвавши операцію міжнародної коаліції в Лівії «середньовічним закликом до хрестового походу».

Медведєв на це відповів заявою про «необхідність бути максимально акуратними у заявах, які характеризують події у Лівії». «У жодному разі недопустимо вживати вислови, які по суті ведуть до зіткнення цивілізацій. Типу «хрестових походів» і так далі. Це неприйнятно. В іншому випадку все може закінчитися набагато гірше, ніж навіть відбувається. Про це повинні пам’ятати всі», — не називаючи конкретних імен, наголосив президент.

Втім експерти вважають, що «лівійське питання» не розколе кремлівський тандем. Адже Медведєву з Путіним ось–ось визначатися, хто з них піде на президентські вибори. І той варіант, у якому на номінально головне крісло в державі претендуватимуть обидва, у випадку Росії видається більш ніж недолугим. Зате про людське око «в демократію» погралися...