(з архіву Анатолія Яцика.)
Всесвітній день води, який відзначається 22 березня, — привід ще раз нагадати про проблему всепланетного масштабу, яка в найближчі десятиліття може понищити людство, — дефіцит питної води та її якість. Анатолій Яцик, директор Українського науково–дослідного інституту водогосподарсько–екологічних проблем, вважає, що проблеми якості питної води, забруднення річок, несамовитих паводків українці створили власноруч. У краплі води віддзеркалюється екологічна культура держави, вважає вчений.
— Україна, середня за водністю рік держава, має 87,7 млрд. кубометрів води. Якщо врахувати, що нас 46 мільйонів, то на одну людину припадає трошки більше тисячі метрів кубічних на рік, а за оцінками Європейської Комісії, країна вважається водозабезпеченою, якщо на одного мешканця припадає приблизно 5 тисяч кубометрів, — відразу констатує Анатолій Васильович. — На жаль, бережливості щодо використання водоресурсів Україні бракує. Завдяки неощадним чи застарілим технологіям у промисловості й сільському господарстві ми використовуємо на одиницю продукції в 4–6 разів більше води, ніж розвинені країни.
75 відсотків питного водопостачання в нашій державі зорієнтовано на поверхневі води, і вода для цього має бути І чи ІІ класу якості, натомість маємо ІІІ—V класи. Водні ресурси України давно у кризовому стані. У сільській місцевості основна маса людей користується колодязями, яких у нас понад 2 млн. і в яких, як раніше вважали, вода має бути кращою. Але ж ніхто не контролює її стан!
Хочемо ми того чи ні, але 3–4 літри води на день людині треба випити. І бажано, щоб вона була не тільки чистою, а й живою. Колись я говорив першому Президентові Леонідові Кравчуку, що якби ми забезпечили чистою здоровою питною водою наших громадян — зекономили б мільярди доларів на закупівлі ліків. Останніми роками зросла концентрація забруднюючих речовин у стічних водах. Приміром, у засобах для пральних машин використовуються такі хімічні елементи, на які немає реагентів, тому вода не може бути очищена навіть при великому бажанні. Більшість річок втратила самоочисну здатність і вже не може справлятися з потоком хімії та її концентрації. Уздовж річок можна ставити заводи і методом очистки всю таблицю Менделєєва з води отримувати! Я колись ввів такий вислів: у краплині води відображається екологія всієї держави. А найшвидше хвороби приходять до людей саме через воду. Ще у ХІХ столітті французький лікар Луї Пастер сказав, що 80 відсотків своїх хвороб людина випиває з водою.
— Тобто воду з крана не варто пити?
— Раджу воду з крана не пити. Вода у пляшках — теж не вихід, вона не надто безпечна, бо містить консерванти. Для киян бювети — хороший альтернативний варіант. До речі, це ідея нашого інституту. Після 1986 року, коли треба було вирішити проблему резервного водопостачання, ми запропонували бювети. На той час їх могли відкрити тисячу, нині їх понад 200. Перші 30 я відкривав разом із тодішнім міським головою Олександром Омельченком. Іще один, принциповий, момент — я наполягаю на тому, що за бюветну воду треба платити, хоча б символічно. Щоб людина знала ціну воді і не купала там собак, а безпритульні не влаштовували там лазні.
Ще один варіант питної води — природні джерела. Але треба бути обережними. Кияни, наприклад, беруть воду з джерел, що неподалік Байкового кладовища, а в ній може бути все: десь щось підтопило, і… Тому треба перевіряти, чи входить джерело до переліку контрольованих міською санепідемстанцією.
— В Україні не вистачає води, але не бракує закликів спустити Дніпрові водосховища? Можна це робити?
— Спускати водосховища — це все одно, що зробити другий Чорнобиль. Якщо спустити Київське водосховище, в якому лежить 90 млн. кубічних метрів радіоактивного мулу (а це, щоб ви уявили, 330 тисяч залізничних вагонів), то що з ним робити? У світі ще немає технології утилізації цих відходів. Через виступи у ЗМІ аматорів–екологів, які агітують спустити каскад дніпровських водосховищ, я підготував брошуру «До питання щодо спуску Київського водосховища», в якій охопив основні проблеми Дніпра від Геродота до наших днів. Висновок: сьогодні міняти щось неможливо, бо за роки, відколи було утворено «штучні моря», змінилася інфраструктура промисловості й аграрного сектору в басейні Дніпра. Дніпровською водою користуються понад 30 млн. чоловік! 70% промислово–аграрного сектору економіки прив’язано до дніпровського каскаду водосховищ.
— Чому Україна стала потерпати від щорічних кількаразових паводків? Раніше, здається, такого не було.
— Колись у складі Міністерства меліорації і водного господарства було спеціальне управління протипаводкового захисту. Люди не вдягали плямистих шароварів і на вертольотах не літали, просто цілий рік відповідально несли свою службу. Хто знав колись про паводки на Закарпатті, Прикарпатті, Поліссі? За часів СРСР повені прогнозували, вчасно проводили заходи для запобігання. Нинішні паводки в Карпатському регіоні — це рукотворна біда: вирізали столітній ліс, який накопичував і вбирав у себе воду, натомість засадили молодняком, що створює систему, за якою вода одразу надходить у річки, тож і утворюються паводки. Згадаймо 2008 рік: країна витратила близько 5 млрд. гривень. Я їздив дивитися, як там укріпили береги. За таке треба відбивати руки, бо це зробили, щоб показати журналістам! Потрібно цілеспрямовано, професійно діяти, а не фіксувати те, що трапилось. Ми пропонуємо зараз децентралізувати систему управління водним господарством, створити водні агентства річок, бо у державі п’ять кліматичних зон, і до кожної потрібен інакший підхід.
— Традиційна українська ідилія: «садок вишневий коло хати», поодаль — ставок. Наскільки серйозним втручанням у водну систему країни є копання ставків?
— Ми попередню соціально–економічну формацію закінчили з 28 тисячами ставків, а сьогодні їх понад 40 тисяч. Кожен, хто мав гроші, побудувався біля річки, перекрив її, щоб біля маєтку був свій ставочок. Якщо вода не має руху, не має течії — вона в застої. Це гниття органіки, накопичення забруднюючих речовин, інтенсивне споживання кисню, перетворення води на мертву. Далеко не треба ходити, візьмемо річку Рось, яка протікає територією чотирьох областей. Тільки в одному руслі Росі десять водосховищ, а в цілому басейні річки побудовано 67 водосховищ і 1865 ставків, які створюють застійні явища. Потрібен серйозний аналіз того, скільки зарегульованих водойм залишити, а скільки спустити, щоб оживити воду, створивши промивний режим.
— Анатолію Васильовичу, за вашими даними, які великі водойми в Україні на сьогодні лишаються екологічно чистими, де можна провести відпочинок і справді оздоровитися?
— Чиста вода ще не так давно була в Шацьких озерах. Але львівська навала санаторіїв, баз відпочинку, з яких не всі мають очисні системи, скидає в Шацькі озера стічні води. Там, на Волині, дуже хороше, чисте місце. Але зараз природний баланс порушено і проблема несанкціонованих скидів нечистот у Шацькі озера стоїть дуже гостро.
Якість води потрібно оцінювати за гідрохімічними, токсикологічними, бактеріологічними і радіологічними показниками. На жаль, у цьому сенсі ми ведемо сумну першість в Європі — Україна належить до територій з дуже високим ступенем забруднення довкілля. Нам потрібно зрозуміти: все, що робиться навколо, — через пару годин буде у воді. Ставлення до води є мірилом цивілізованості, культури і рівня розвитку нації. Треба людей вчити, починати із формування свідомості.
Народився 5 квітня 1948 р. у м. Гоща Рівненської області.
1973 р. — закінчив Інститут інженерів водного господарства за спеціальністю «інженер–гідротехнік», аспірантуру Українського науково–дослідного інституту гідротехніки і меліорації (1979р.), докторантуру Центрального науково–дослідного інституту комплексного використання водних ресурсів (Мінськ, 1993р.).
Інженер–гідротехнік, учений–еколог, засновник нового напряму в українській науці — водогосподарської екології. Директор Українського науково–дослідного інституту водогосподарсько–екологічних проблем, академік Української академії аграрних наук (2007), доктор технічних наук (1997), професор.
Заступник міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (1999—2000 рр.). Заслужений діяч науки і техніки України. Міжнародний експерт Всесвітньої організації охорони здоров’я з проблем екології.
Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>
Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>
У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>
Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>
Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>
