Після довгої й безуспішної судової тяганини через незаконне зведення офісного центру в дворі будинку на вулиці Набережно–Хрещатицькій мешканці просять голову КМДА Олександра Попова віддати довгобуд для Музею історії Києва, який не має свого приміщення. Наразі будівництво цього 7–поверхового «монстра» (до речі, на території заповідника «Стародавній Київ») не ведеться, бо у забудовника — фірми «Ю–Ай–Пі–Лтд» — почалися фінансові проблеми. Оскільки влада вважає будівництво законним й ініціювати знесення не збирається, жителі, у дворі яких височіє споруда, пропонують передати її в комунальну власність, добудувати і використати як приміщення для «безпритульного» музею, експонати якого вже кілька років гибiють в Українському домі.
А віз і досі... в суді
Ділянку під зведення офісного центру на вулиці Андріївській, 10 (у дворі Набережно–Хрещатицької, 11) Київрада передала ще за мера Олександра Омельченка. А вже за головування його наступника Черновецького у подвір’ї будинку, на місці, де раніше були гаражі, з’явився будівельний паркан. Як розповідають мешканці, забудовник — фірма «Ю–Ай–Пі–Лтд» — намагався показати прозорість і чесність будівництва: і рішення, і проект були затверджені, необхідні дозволи отриманi. Навіть громадські слухання провели. Формальні, щоправда. Бо на збори запросили не тих киян, у дворі яких мав з’явитися центр, а їхніх сусідів через кілька кварталів. Тi факти, що «одоробло» мало постати за 20 метрів перед вікнами людей, обмежити їм природне освітлення, i те, що територію заповідника, за законом, передавати пiд будiвництво не можна, традиційно не врахували. Спротив мешканців вихлюпнувся на вулиці. Дерев’яний паркан кияни зламали, але забудовник замінив його на бетонний, який стоїть і досі. Тоді місцеві мешканці зібрали підписи й пішли скаржитися до мера Леоніда Черновецького. Але той тільки плечима знизав: мовляв, звертайтеся до прокуратури, якщо вважаєте за потрібне.
«У нас із прокуратури є кілька відписок, де зазначається, що будівництво законне, — говорить пенсіонер Микола Павлович Вовкотруб, мешканець будинку №11 на Набережно–Хрещатицькій. — Зрозуміло, чому «законне»: є інформація, що будинок готували «під офіси» лише наполовину, іншу частину мали віддати під квартири чиновникам, у тому числі й працівникам прокуратури і суду». Сусід Миколи Павловича Дмитро Дідович додає: будівельники знали, що все у них «замазано», тому з мешканцями особливо не церемонилися. Виконроб навіть казав, що більше зло у цій справі — саме їхній старий будинок, на вікна якого приречені дивитися працівники офісів, тому вказував на «місце» киян — тицяв пальцем у бік Троєщини й додавав, що фундамент витримає не тільки передбачені 7 поверхів, а всi 16. І відповідний проект уже є.
Обурені мешканці подали до суду. Однак справа за їхнiм позовом після Подільського районного й апеляційного «зависла» у Вищому адміністративному суді. А з 2008–го, кризового, року будівництво зупинилося. Відтодi на будмайданчику щодня тиняється двоє–троє працівників, крани завмерли, а виконроб знизує плечима на запитання, чи збирається «Ю–Ай–Пі» доводити каркас до пуття. Схоже, криза справді зламала задуми фірми остаточно: телефони, вказані на щиті з проектом офісного центру, на дзвінки «УМ» не відповідали.
«Ініціатива, гідна Киянина»
Тепер мешканці будинку №11, розуміючи, що і суд навряд чи виграють, та і офіси з квартирами навряд чи добудують, виступили із дещо наївною, з огляду на сьогоднішні реалії, але благородною ініціативою. Люди просять голову КМДА Олександра Попова втрутитися в ситуацію й домогтися передачі довгобуду в комунальну власність, аби довести його до пуття і надати приміщення Музею історії Києва, фонди якого після виселення із Кловського палацу через непридатні умов зберігання столиця може втратити.
«Ми написали Попову листа, чекаємо на його представника. У зверненні ми просимо голову адміністрації доручити солідній будівельній фірмі реконструювати зведений каркас для розміщення у ньому Музею історії Києва та музею Подолу. Водночас зазначили, що каркас треба «знизити» до 4–5 поверхів, аби повернути нам сонячне світло. Можна й пам’ятник князеві Ігорю встановити у дворі музеїв, адже поруч — вулиця Ігорівська…», — ділиться ідеями пенсiонер Микола Павлович Вовкотруб і додає, що й ремонт Андріївської вулиці не завадив би — вона у вибоїнах.
Лист до Попова сповнений оптимізму: «Олександре Павловичу, ми бачимо, що, крім вас, це конфліктне і в той же час вкрай назріле питання ніхто не вирішить. А ви вже зарекомендували себе як справжній діючий господар міста». Утім поки що журналіст «УМ» лишається першим і останнім, хто хоч якось зреагував на ініціативу мешканців Подолу. У цій історії щире бажання киян зробити місто кращим — показове. Це саме те, чого бракує і бракувало міській владі.
Насправді ситуація, коли столиця європейської країни не має музею своєї історії, а чиновники й не намагаються вирішити це питання, виглядає дивною. Особливо в контексті підготовки до Євро–2012. Адже цьогоріч передбачені витрати у галузі культури лише на добудову Театру на Подолі та на ремонт будинку Київського театру оперети. А отже, європейці не побачать експонатів часів палеоліту, неоліту, Трипілля, періоду Київської Русі, колекцію ікон, стародруків, поштових листівок, побутових речей киян різних часів. Ці знахідки, схоже, «законсервованими» лежатимуть ще невідомо скільки, займаючи два поверхи Українського дому
