Із героєм цього матеріалу ми знайомі давно — доводилося і працювати в одній структурі, і жити по–сусідству в одному під’їзді тернопільської багатоповерхівки. І завжди, як завдяки власним спостереженням та висновкам, так і відгукам оточуючих, я знала, що Віталій Сороколіт — чоловік розумний та інтелігентний, порядний і принциповий. А віднедавна — так просто пишаюся особистим знайомством з людиною, яка в умовах нашого правового безміру і традиційної громадянської безхребетності проявила таку сміливість, твердість і наполегливість у відстоюваннi власної честі і гідності та загальної справедливості. І апогеєм цього можна вважати те, що сталося 21 лютого цього року на засіданні Гусятинського (Тернопільська область) районного суду. Саме на ньому підприємця Віталія Сороколіта за клопотанням прокурора звільнили від кримінальної відповідальності, яка «висіла» над ним довгих три роки і загрожувала великим строком позбавлення волі. Посадовець прокуратури послався на те, що у грудні минулого року в раніше винятково кримінальній 212–й статті, за якою звинувачувався підсудний, були внесені зміни в 4–й пункт, згідно з яким особа, яка вже сплатила податки та компенсувала державі шкоду від несвоєчасності їх сплати, звільняється від кримінальної відповідальності. І ось коли все нарешті начебто вирішилось позитивно, Віталій Сороколіт тут же на суді відразу заявив, що... відхиляє згадане клопотання прокурора і оскаржуватиме відповідне рішення суду.
Пояснити читачам усі тонкощі судової справи, яка налічує шість томів по кількасот сторінок у кожному, дуже складно. Тому, що стосується вона не виробництва, скажімо, шкарпеток чи ковбаси, а комп’ютерного програмування, та ще й у сфері, де треба бути особливим спеціалістом. Думаю, горе–правоохоронці згодом теж пошкодували, що полізли у такі «хащі». І вже однозначно вони не сподівалися, що таким міцним горішком виявиться підприємець, на якого вони «наїхали». «Ще до всієї цієї історії, — каже Віталій Сороколіт, — податківці вже колись вимагали від мене показати калькуляцію, тобто матеріальні витрати, на програмне забезпечення, але ж це абсурд, бо програмне забезпечення — це продукт розуму. А проаналізувати, скажімо, створену мною програму можуть тільки фахівці, та й то маючи вихідні коди. Але на яких підставах я як автор мав би відкривати їх стороннім людям, адже тоді вони запросто можуть вкрасти чи використати мою інтелектуальну власність?»
Своєрідним продуктом розуму стала і створена Сороколітом інтегрована комп’ютерна система обліку та управління виробництвом (бізнесом), якій він дав ім’я фірми —«Мелвіс». Відтак її успішно апробувало чимало українських фірм. А у 2007–му розробку талановитого українця належно оцінила і одна солідна зарубіжна фірма, яка підписала з ним ліцензійну угоду на десятирічний термін використання за умови обслуговування самим автором. Оплату — чотири мільйони гривень — було проведено одним платежем. Цю суму підприємець задекларував і сплатив відповідні податки. Та, мабуть, надто вже ласою видалася вона податківцям, і... почалося!
— Знаєш, на початку 90–х мій тодішній бізнес пробували осідлати відверті рекетири, — починає розповідь Віталій Сороколіт. — Як і всі тодішні підприємці, я багато через що пройшов, але ще тоді твердо для себе вирішив, що платити і підгодовувати злочинні структури не буду нізащо. Це — мій життєвий принцип, яким я ніколи не поступався і не поступлюся. Але протистояти тодішньому дикому рекету було простіше, ніж теперішньому державному...Після того, як я задекларував ті чотири мільйони, мене відразу почали «грузити». Враховуючи, що бізнес мій був цілком легальним, а всі розрахунки — прозорими і йшли через банк, то традиційно «наїхати» їм не вдалося. Тож спочатку викликали в податкову і відверто натякнули на «ціну компромісу». І якби я тоді відразу на той «компроміс» погодився, то наступного трирічного мордування, звичайно, не було б, але я все одно вже був би під ковпаком, бо їхня логіка така: раз ти готовий платити, значить, у чомусь таки винен. Таке враження, що вони бачать злочинця в кожному — мовляв, якщо ти заробляєш нормальні гроші, то чесно ти цього робити не можеш! Це — принцип нашої нинішньої системи.
Коли в податковій зрозуміли, що на «компроміси» я йти не хочу, то відразу призначили перевірку. Але не планову, а позапланову, яку можна проводити тільки за рішенням суду. Вже це було неправомірно, але перевіряючих я допустив, бо був спокійний, оскільки бізнес вів абсолютно законно. Перевірка пройшла нормально, нічого «такого» не виявили. Але чомусь ні акта, який складається, якщо виявлено порушення, ні довідки, яку видають, коли все в нормі, мені чомусь не дали. Сказали, що ще невідомо, чи область пропустить (перевірка проводилась в районі, де зареєстрована моя фірма, за участю представника обласної ДПА). Відтак через тиждень начальник районної податкової каже, що треба їхати в обласну. Приїжджаю, і в керівному кабінеті мені знову прямим текстом кажуть про суму «компромісу». Вони там, схоже, настільки звикли, що з ними діляться, що вже, мабуть, і не уявляли собі іншої ситуації. І тоді я теж дозволив собі просто запитати, за що саме я повинен платити. У відповідь почув навіть трохи знічене, що якщо не зрозумів, то, мовляв, і казати більше нема чого... А вже наступного дня мене викликав начальник слідчого відділу податкової і зажадав, щоб я підготував йому детальну інформацію про те, яким саме програмним забезпеченням займаюся. «Чому я повинен це робити?» — запитую. «Тому, що від мене залежить ваша подальша доля». І це було сказано ще навіть до відкриття кримінальної справи!
— Після чергового «натяку на компроміс» і моєї чергової відмови я нарешті отримав акт перевірки, — продовжує розповідь Віталій. — У ньому було коротке формулювання про те, що витрати на розробку однієї комп’ютерної програми є поліпшенням іншої, тож, за висновком податківців, їх не можна відносити до валових витрат, а треба подавати на збільшення тієї іншої програми з відповідною амортизацією. Цей неправильний висновок й обійшовся мені потім у мільйон вісімсот тисяч гривень і три роки моральних знущань. Тоді ж я зразу сказав, що такий акт не підпишу, відтак подав офіційне заперечення із законним обґрунтуванням своєї правоти. Але на нього ніхто вже уваги не звернув, бо, очевидно, вже пішла команда «фас!». Контраргумент прозвучав єдиний — мовляв, така думка обласної податкової.
Я розпочав процес адміністративного оскарження, але податківці продовжували наполягати — схоже, навіть не читаючи моїх заперечень, і не думаю, що хоч один iз них достатньо розбирався в програмному забезпеченні. Дійшло вже до столичної ДПА, де мою скаргу три години детально розглядали на рівні керівників департаментів і за моєї присутності. Поставилися з повагою, і наприкінці було явно видно, що таки усвідомлюють мою правоту. Однак рішення, сказали, надішлють пізніше. А потім уже в коридорі почув від одного з членів комісії тихе: «Віталію Івановичу, ви зрозумійте, що дечого ми не можемо... Але я вам щиро бажаю успіхів — боріться!» Що я і почав робити.
Уже через кілька днів після того, як я почав оскаржувати акт перевірки, облпрокуратура порушує проти мене кримінальну справу за статтею 212 частина 3 — ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах (попередньо ТОВ «МЕЛВІС» було донараховано мільйон гривень податку на прибуток та ще вісімсот тисяч штрафних санкцій). Тобто мені навіть не дали законної можливості довести свою невинність через результати оскарження. До того ж на той час прокурор просто не міг знати, чи маю я сплачувати за щось і скільки, бо це прерогатива податкової. Думаю, вони собі просто вирішили, що я — людина інтелігентна, життєвого гарту у подібних справах не маю, тож варто добре притиснути, і — зламаюся, підкорюся. Відтак взяли мене в оборот вже по–серйозному...
Віталій Сороколіт розповів про обшуки, які відразу почалися не лише у його домі, а й у стареньких батьків, брата і навіть сватів. Про незаконне накладання арешту на майно. Про те, як одного ранку, коли він віз до школи десятирічного сина, під час зупинки перед світлофором до машини раптом увірвалися працівники податкової міліції і просто на очах у шокованої дитини грубо начепили на нього наручники, травмувавши при цьому зап’ясток. А потім уже в приміщенні податкової півдня не давали змоги навіть піднятися зі стільця. Бо по обидва боки стояли молодики з гумовими палицями, яким наказали: «Як тільки встане — бити!»
Причому так брутально з підприємцем повелися вже після того, як він сплатив той злощасний мільйон вісімсот.
— Я проплатив цю суму для того, щоб не було підстав для мого арешту, — пояснює Віталій. — Цього вони явно не чекали і навіть посміялися, коли сказав, що заплачу. А після цього викликає начальник слідчого відділу і так ввічливо говорить: «Ми наводили довідки, тож знаємо, що ви нормальна людина, нормально працюєте, ну але десь, може, помилилися...». «Ні, — кажу, — не помилився». «Ну як же? Ви ж проплатили? Значить — визнали, що винні». «Не визнав, не винен і доведу це, а ви мені ці гроші повернете». «Як ви собі це уявляєте, що вам повернуть iз держави мільйон вісімсот? Не смішіть людей!» Після цього він запропонував мені написати заяву, що визнаю вину і прошу замінити статтю 212 частина 3 на 212 частина 2, що передбачало б звільнення від кримінальної відповідальності. І тоді вони, мовляв, ідуть мені назустріч, і я нормально працюю далі.
Сороколіт відмовився від чергового компромісу із совістю, бо вирішив відстоювати справедливість до кінця. Але от iз грішми вийшло зовсім не так, як уявлялося податківцю. Очевидно, через те, що законодавчих підстав для зарахування цієї суми в бюджет все–таки не було, солідна сума вже три роки «висить» у казначействі, як... переплата по податку. Саме як переплата значиться вона досі й на особовому рахунку фірми «Мелвіс». «Це — ще один доказ, що ці гроші стягнули з мене незаконно, — каже Віталій. — Бо інакше б вони вже давно були зараховані в бюджет. Я постійно звертався з цього приводу в податкову, і вони мені весь час підтверджували, що на рахунку фірми висить переплата. Коли ж просив повернути, то відповідно до ходу судового процесу мені відповідали, що поки що не можна, бо триває процес адміноскарження, потім — бо судовий розгляд, потім — апеляція, і так далі».
Визначення «незаконно» звучить у розповіді Віталія Сороколіта про його трирічну боротьбу за свої права дуже багато разів. Але в усіх (наданих і редакції «УМ») документах — скаргах, апеляціях, заявах, запереченнях — воно детально роз’яснено і підтверджено відповідними витягами із законодавства. Коли читаєш всі обґрунтування на власний захист та звинувачення на адресу конкретних посадових осіб — експертів, податківців, слідчих, суддів, прокурорів — навіть сумнівів не виникає, що готувала їх людина з вищою юридичною освітою та ще й чималим практичним досвідом юриспруденції. У Сороколіта немає ні того, ні іншого, однак упродовж останнього року всю відповідну документацію він готував сам — біда, так би мовити, навчила, а гострий розум допоміг розібратися.
— Спочатку, коли ще був «необстріляний», мав адвокатів, — каже підприємець. — Перший був місцевого рівня, другий — знаний в Україні. Коли я проштудіював Кримінальний та Кримінально–процесуальний кодекси і судочинство, вникнув у всі нормативні документи і зрозумів, що зі мною роблять, i перейшов у контрнаступ на прокуратуру, то моїм захисникам стало явно незручно вести справу. Коротше кажучи, адвокати не витримали всього цього маразму і дали зрозуміти, що буде краще, якщо далі я захищатимусь сам. А я зрозумів, що адвокат — це людина, яка повинна зробити добро так, щоб нікого при цьому не образити (сміється). Ризикувати готові не всі, тож, за великим рахунком, спасіння потопаючого в такій ситуації — це передусім справа рук самого потопаючого. Тож з минулорічного серпня, коли почалося повторне судове слідство, всі 11 судових засідань я відбув сам. До речі, протокол тих засідань складений так, що приховує фабрикування справи — прогнувшись перед прокуратурою, суддя Гусятинського райсуду Людмила Козяр усе «причепурила», щоб максимально згладити наругу, яку наді мною чинили. Добре, що на час другого слухання я вже добився ведення аудіозапису.
На основі цього запису Віталій Сороколіт підготував зауваження до протоколу судового розгляду на 44 сторінках, де знову ж таки юридично грамотно розклав усе «по поличках». Там же 50–м пунктом зазначена його вимога внести у протокол зміст його «Заяви про злочин», адресований, окрім судді, Президенту та Генеральному прокурору України, а також Уповноваженому Верховної Ради з прав людини.
Деякі витяги з вищезгаданої «Заяви про злочин» варто процитувати, бо вони викликають дуже багато запитань. Отже, «28.03.2008р. постановою, винесеною першим заступником прокурора Тернопільської області радником юстиції Люшненком М. О., було порушено кримінальну справу по обвинуваченню мене, Сороколіта В. І., за ч. 3 ст. 212 КК України. Приводом до порушення кримінальної справи, як вказано у постанові, стало безпосереднє виявлення злочину прокурором у порушенні мною «...вимоги п.п.5.3.2 п.5.2 ст.5... Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яких не існує у законі». (До речі, Віталій Сороколіт стверджує, що цю помилку переписували потім тривалий час в усі документи, аж поки він нарешті не вказав на неї — тоді йому просто змінили звинувачення).
«Підставами для порушення кримінальної справи стали матеріали перевірки додержання службовими особами товариства з обмеженою відповідальністю «Мелвіс» податкового і валютного законодавства, які 08.04.2008 р., тобто через 10 днів після порушення кримінальної справи, постановою Тернопільського міськрайонного суду були визнані незаконними, такими, що не можуть бути доказами по кримінальній справі».
«02.02.2010 р. вступили в законну силу Постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008р. та Ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2010р., якими скасовано рішення податкового органу по донарахуванню ТОВ «МЕЛВІС» зобов’язання по податку на прибуток в сумі 1 млн. грн. та 800 тис. грн. штрафних санкцій.
Незважаючи на те, що судові рішення обов’язкові до виконання, та на відсутність узгоджених податкових зобов’язань у ТОВ «МЕЛВІС» кримінальна справа не закривається, навпаки, наступні шість місяців у рамках її розслідування працівники слідчого відділу вдаються до фальсифікацій та штучного створення доказів...»
У підсумку своєї заяви Віталій Сороколіт перераховує 15 статей Кримінального кодексу з розділів «Злочини у сфері службової діяльності» та «Злочини проти правосуддя», за якими звинувачує цілу низку посадових осіб та працівників обласних прокуратури та Державної податкової адміністрації і просить притягнути їх до відповідальності за груповий злочин. Він також подав апеляцію на постанову районного суду (саме ту, якою його звільнено наприкінці лютого від кримінальної відповідальності) до Апеляційного суду Тернопільської області та оскаржив дії судді у Генеральній прокуратурі. І каже, що якщо буде вичерпано всі ресурси українського судочинства, то готовий звертатися і до міжнародних інстанцій.
Звичайно, що три роки величезної нервової напруги далися Віталію Сороколіту нелегко. Можна тільки уявити, що пережила його сім’я! Позначився постійний стрес і на здоров’ї — не раз, бувало, майже втрачав свідомість під час судових засідань, не раз зашкалював тиск і забирала «швидка», а після одного з обстежень лікарі просто попередили про загрозу інсульту. Але він не здався, не «розклеївся», навчився рятуватися бігом та аутотренінгом і швидко приводити себе в форму для чергового етапу боротьби. При цьому — незважаючи на те, що не витримали пресингу і звільнилися фактично всі працівники фірми — він не тільки не дав занепасти своєму бізнесу, а й навіть розвинув його.
— Скажи чесно — ти не боявся?
— За себе — ні, бо не звик боятися і вмію управляти своєю волею, а за сім’ю — звичайно. Хоч ми вже всі якось адаптувалися.
— А що, якби не було тієї грудневої зміни у кримінальній статті?
— Для мене було б тільки простіше, бо тоді не було б і відповідної постанови суду від 21 лютого, яку мушу оскаржувати, бо вона звільнила мене від кримінальної відповідальності, але не підтвердила мою вину чи її відсутність. Їм же це тільки на руку, бо можна було спокійно закрити справу, попередньо вимордувавши мене три роки. Але, з іншого боку — та постанова тільки додала енергії і впевненості, що перемога буде за мною, хоч я ніколи у цьому і не сумнівався. Адже доказів моєї вини нема і не може бути.
— І ти впевнений, що зможеш покарати тих, кого вважаєш винними?
— Розумієш, я не ставлю за мету когось карати. Моя мета — показати, що відбувається, і як цьому можна протистояти. Адже в основі всього того, що відбувалося — зловживання владою людей, які хочуть поставити на коліна, заявляючи, що вони можуть дозволити порушувати закон, але за це їм треба платити! Це — те саме «кришування» і корупція. А на останньому суді було порушене моє конституційне право бути визнаним судом винним чи невинним, бо якоїсь серединки тут бути не може. Тобто я прагну елементарної справедливості! І якщо я невинен, то, значить, винні ті, хто мордував мене нізащо всі ці три роки! Закон має покласти на них певну відповідальність, а мені мають повернуті мої кошти і компенсувати матеріальну та моральну шкоду. І якщо при цьому держава взагалі не вважатиме за потрібне когось карати — що ж, хай буде так.
На останньому судовому засіданні у райцентрі Гусятин повідомлення про вилучення з обвинувачення статті про службове підроблення та клопотання про зняття з Віталія Сороколіта кримінальної відповідальності озвучував начальник відділу нагляду за дотриманням законів органами податкової міліції при проведенні оперативно–розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Тернопільської обласної прокуратури Федір Нужда. До нього й звернулася власкор «УМ» за коментарем. Спочатку прокурор погодився на зустріч для розмови, але потім чомусь передумав і телефоном повідомив, що його коментар передасть прес–служба. Відтак наводжу отримане дослівно. «Підприємець Сороколіт обвинувачувався за частиною 3 статті 212 («Умисне ухиляння від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів») та частиною 2 статті 366 ( «Службове підроблення») Кримінального кодексу України. Слідство у кримінальній справі проведене повно, об’єктивно та неупереджено. Оскільки обвинувачений ще до притягнення його до кримінальної відповідальності сплатив належні податки та фінансові санкції, то судом його звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 4 статті 212 ».
Що ж, коротко, але — не ясно. Бо, приміром, дуже хотілося запитати у пана прокурора щодо згадуваних у цьому матеріалі судів, з рішень яких випливало, що підприємець все–таки не мав платити тих мільйона вісімсот. А також про те, чому так і не було знайдено законних підстав для зарахування грошей у бюджет. На жаль, можливості наразі не виявилося. Недоступною через перебування на лікарняному була впродовж останніх кількох днів і суддя, яка вела справу.
Народився у 1959 році у селі Котівка Гусятинського району Тернопільської області. Вищу освіту здобув у Тернопільському фінансово–економічному інституті ( зараз — національний економічний університет) за спеціальністю «економіст». Після закінчення вузу відслужив в армії, кілька років пропрацював за спеціальністю на виробництві, а відтак — на комсомольській та партійній роботі. У 1987—1988 роках — директор заводу «Госплитво», у 1989—1991 — директор АТ «Тарнекс», яке одним iз перших в Україні почало займатися сучасними комп’ютерними та поліграфічними технологіями. 1991—1993–й — директор товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація ІНВЕСТ». У 1994–му створив і очолив ТОВ «МЕЛВІС», яке спочатку займалося виробництвом у різних галузях, але з 1998–го року спеціалізується на розробці програмного забезпечення. Одружений. Має дорослу заміжню доньку та сина–школяра. Безпартійний.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
