Я категоричний противник погромiв та iнших проявiв екстремiзму пiд час проведення протестних акцiй проти влади. Коли бачу розбитi вiтрини, перевернутi машини, закривавлених людей, стає моторошно. Проте щодо теперiшньої ситуацiї в Українi можна зробити виняток.
Я людина вже доволi статечна, i хотiлося б ще побачити хоч якийсь натяк на стабiльнiсть у становленнi нашої країни. Але за 20 рокiв незалежностi останнiй рiк пiсля приходу до влади В. Януковича став щодо цього найтривожнiшим i безнадiйним. За 19 рокiв три президенти не могли додуматися, щоб здати Севастополь, а Януковичу це вдалося за кiлька днiв. Це що, ознака генiальностi чи щось iнше?..
Наприкiнцi своєї «розмови з країною» вiн усiм своїм серцем «спiвчував» українському народовi за таке «щасливе» життя вже сьогоднi, але хутко цей термiн перенiс орiєнтовно на кiнець 2012 р.
Ситий голодному не брат. Якщо людина має «Межигiр’я», «Синьогору», «Сухолуччя», «Форос», лiтаки, гелiкоптери, люксовi автомобiлi й багато чого нам невiдомого, то спiвчувати пiшим i голодним — це фарисейство. Потурання антиукраїнськiй дiяльностi чиновникiв, розгул «общєпонятного». При вiдборi на «Євробачення» всi учасники вiдрекомендовувалися росiйською мовою. Якщо нею послуговується «шушера», можна ще змиритися, але коли з особливою зухвалiстю це роблять державнi чиновники i нема нiякої реакцiї гаранта — це ганьба.
Наприклад, товаріщ Костусєв в Одесi вольовим рiшенням увiв «общєпонятний» на всi випадки життя. Вiн зобов’язує використовувати червонi прапори з серпом i молотом паралельно з українським. Побачимо реакцiю наших державних дiячiв...
До речi, ще не так давно, на початку минулого столiття, самi росiяни вважали, що росiйська мова призначена для жлобiв, а дворянство спiлкувалося французькою. Ось так, тов. Костусєв. Але нiчого дивного, якщо до керiвництва телекомпанiєю прийшли арфушi та бенкендорфи. Та неперевершеним «подарунком» українському народовi вiд Президента залишається Табачник.
На взаємовигiдних умовах Президенту пiдспiвує великий об’єднаний хор Верховної Ради пiд керiвництвом Литвина, який заповзято вiдпрацьовує свої минулi грiхи епохи Кучми. У нього є дублер, який часто представлявся конюхом, тому що збирався чистити стайнi. Вiн, мабуть, розрахований на особливо обдарованих депутатiв, якi не в змозi приймати «правильнi» самостiйнi рiшення. Телеоператор часто фiксує його та його асистентiв стегна, якi блукають мiж рядами, щоб натиснути кнопки вiдсутнiх колег. У залi ВР iнодi можна налiчити 10—15 депутатiв, якi й вирiшують нашi долi. Користуючись безкарнiстю та безвiдповiдальнiстю, так званi народнi обранцi поводяться самовпевнено, зухвало, iнодi вiдверто цинiчно, особливо промосковськи налаштованi. Окрiм того, що вони нас оббирають, вони нас ще й дратують. Упродовж рокiв незалежностi над нами висить постiйний страх: то другої державної мови, то закриття українських музеїв нацiональної пам’ятi, українських шкiл, переписування української iсторiї тощо. Вони нас «дiстали», i дуже хочеться, щоб те африканське домiно швидше докотилося до України. Не маючи реальних важелiв впливу на цих високоiмунiтетних депутатiв, хотiлося б, щоб пiсля того, як цi трударi пiсля виснажливої працi на сесiях роз’їдуться на комфортний вiдпочинок, пiдiгнати бульдозер до будинку ВР i зробити з нею те, що свого часу зробили римляни з Карфагеном. І коли повернуться тi щасливцi з вiдпочинку, щоб вони побачили на руїнах їхнього Клондайку вбитий кiлочок, а на ньому прибиту дощечку з написом:
«Волею українського народу —
скасована довiчно!».
Олександр ГОЛОВНЯ,
ветеран працi
Київ