Схиляю голову перед майстернiстю Лiни Костенко, яка у прозовому романi «Записки українського самашедшего» зафотографувала цейсiвською оптикою першi роки бурхливого життя України на початку нового тисячолiття.
І мене охопила ейфорiя Майдану, та я не став «самашедший», бо iз шiстдесятникiв — «самдошедший» до розумiння, що майже всi полiтики i чиновники, що товпляться на майданних подiумах i святкових трибунах, збагачуються за рахунок мого зубожiння. Пам’ятаю i вiрш мого генiального земляка про революцiю i чим вона закiнчується: «На майданi пил спадає, замовкає рiч. Вечiр. Нiч». Пишу, бо мiй знайомий (вважає себе «просунутим»), прочитавши книжку Лiни Костенко, сказав, що екс–Президент постає в нiй зрадником iдеалiв Майдану, погодившись на «Великий Компромiс» iз тими, кого називав злочинцями. Мої заперечення, що розумiти так написане може людина з хворобливою психiкою, чи «тушка», чи активiст «п’ятої колони», його не переконали. А скiльки таких? З позицiї старiшого (за героя роману), я «ганебний вчинок» нетипового кандидата у президенти (компромiс щодо змiн Конституцiї–2004) розумiю глибше...
Пояс смертника «нетиповий Прем’єр» надiв на себе 26 квiтня 2001 р., коли «олiгархи i комунiсти сплелися в єдиному оргазмi i з’їли Прем’єра». Вiн же знав, що чекає в цiй країнi нетипового Прем’єра, що зазiхнув на президентське крiсло — саме те, що Петлюру, Коновальця, Бандеру, Чорновола. Розумiння своєї iсторичної мiсiї i спонукало пiти цим шляхом — Українi потрiбен не типовий.
«Якщо не вiн, то хто? І це правда». І сказав «Так!». От я думаю i аналiзую.
Перше. Уявiмо, що в груднi 2004 р. вiн не пiшов на компромiс. Невже «Хамове плем’я» не розiгнало б Майдан, як це робить «бацька» в Бiлорусi? Цитую з книжки: «У Києвi з’явилися бритоголовi i стягують вiйська спецпризначення», «На танковому полiгонi курсанти вiдпрацьовують свою майстернiсть», «Пiдтягуються представники кримiнального свiту», «З автобусiв вивалюються п’янi дiвки i хриплять на камеру: «Будем, блядь, вас всех давить», «З Донецька прибувають частини бандформувань — «Тигри» й ОМОН, «Беркути» й «Грифони», «Солдатам роздали бойовi патрони», «Влада застосовує свiй резерв — стратегiчного розколу, манiпулює ним i залякує», «Врiжеться група вiдморозкiв у гущу Майдану, спровокує бiйку, посiє панiку — i все», «Деякi гарячi голови вже хочуть брати штурмом парламент i не з трояндою в руцi». Але наш лiдер їх зупинив — «щоб анi шибка не трiснула». Бо вiн українець козацького роду, мудрий...
Чи була надiя вистояти спонтанному Майдану, коли громадянське суспiльство роз’єднане, коли його подiум iз рiзних причин заповнили хамелеоннi полiтики — потенцiйнi «тушки»? Вдивляюся у знiмок майданного подiуму 2004 року i стає моторошно — все спливло нагору.
Друге. Уявiмо, що вiн не пiдписав угоду i став Президентом, що неймовiрно. Прокучмiвськi депутати не узгодили б Прем’єром розсудливого Порошенка, а переконливою бiльшiстю (натовп тiльки «за») пiдтримали б ледi Ю з такою самою злорадною втiхою, бо знали, що тiльки вона (з її хворобливою жадобою всевладдя) зможе артистично й цинiчно розколювати суспiльство, наклепом, брехнею i популiзмом сiяти в людях недовiру до цiнностей Майдану, i продовжили б монiторинг на продаж землi, щоб люди все бiльше зубожiли, поки «Хамове плем’я» не привласнить за безцiнь i безкарно найцiннiшi дiлянки землi, лiсiв, озер, берегових смуг. А якщо б до парламенту у 2006 р. пройшли й iншi партiї, iмпiчмент нетиповому Президенту було гарантовано, бо керiвником бiльшостi партiй «центр» заздалегiдь укоренив своїми висуванцями. А звинувачень — хоч греблю гати (читав у ЗМІ): син зрадника, чоловiк агента ЦРУ, нацiоналiст, самоотруївся, присягав на Острожськiй Бiблiї, займався пасiкою...
Третє (реальнiше за друге). Не пiшов на компромiс — став опозицiонером. Враховуючи його популярнiсть, польовi командири, розлюченi втратою влади, звинуватили б його в усiх грiхах i за пiдтримки агресивної бiльшостi запровадили б до Лук’янiвського СІЗО, де й дотруїли б ще до суду. Україна не Чехiя, тож Гавела з нього не вийшло б.
І останнє. Не вiриться менi, «що поколiння, якого ми гледiли, уже прийшло», i теж «боюся, що їх ошукають». «Бо росiйськi бєси сплелися з малоросiйською чортiвнею i вiками творять веремiю». Не подiляю i висновку «самашедшего», що «Вiн серед тих, кого назвав злочинною владою». Нетиповий, вiн i в той час був тiльки з народом, як i до того, i завжди. «Куди менi йти з моєю правдою в Українi?» «Я iду, щоб повернутися» — це його слова. І вiн повернувся — «лупати цю скалу»... Та ми не допомогли. Результати всiх пiсляпомаранчевих виборiв показали, що ми бiльш нiж на двi третини «самашедшi» — i надовго, бо дозволили олiгархiчним кланам докорумпуватись настiльки, що «пiдрахуї» нетипового кандидата завжди вiдрахують. Ми залишаємося «совковi», як i були, повернулися у минуле. І знову як у 2003 роцi: «Чому стоїть у суспiльствi глухий дух плебейства?», «Чому до влади дорвалися шахраї та невiгласи?», «Чому все купується i продається?» — «У Бiблiї це незивається: «Пiшло угору Хамове плем’я».
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
