«Бацьчина» катівня

Екс–кандидат у президенти Білорусі Олесь Михалевич, який зараз перебуває на підписці про невиїзд, позавчора провів несподівану прес–конференцію. Заяви політика, якого дехто звинувачував у, м’яко кажучи, зайвому центризмі, спричинили сенсацію, на якусь мить затьмаривши в білоруському інформаційному просторі навіть скандал із нібито поставками військової техніки до Кот–д’Івуару. Нагадаємо, днями Генеральний секретар ООН Пан Кі Мун заявив, що режим Лукашенка забезпечував зброєю тамтешнього диктатора. МЗС Білорусі відреагувало заявою про те, що країна стала жертвою цілеспрямованої «інформаційної атаки». А поки зовнішньополітичне відомство дебатувало з Генсеком ООН і спростовувало повідомлення західних ЗМІ про те, що до Мінська прилітав літак із Лівії — чи то по зброю, чи то із золотом Каддафі, — «інформаційна атака» на режим з’явилася з несподіваного боку.

Концтабір у центрі Мінська?

Журналісти прийшли на чергову прес–конференцію руху «За свободу», але вона почалася з несподіваної появи Михалевича. Наймолодший кандидат на виборах–2010, юрист, підприємець і політик заявив: у СІЗО КДБ до нього застосовували тортури, і його звільнення під підписку про невиїзд 19 лютого стало можливим тільки тому, що він підписав з КДБ договір про співпрацю.

За словами Олеся Михалевича, він пішов на цей крок не тому, що підпис із нього «вибили», а цілком свідомо. Адже це був єдиний вихід — вийти на свободу і розповісти правду. Політик висловив упевненість, що катували не лише його, а й інших політв’язнів. Але до багатьох із них тижнями і навіть місяцями не допускають адвокатів, утримуючи в повній інформаційній ізоляції.

Дійсно, про стан багатьох в’язнів і СІЗО МВС («володарки»), і тим більше СІЗО КДБ («американки») можна тільки здогадуватися. Наприклад, інший екс–кандидат на пост глави держави, Микола Статкевич, не бачив свого адвоката ні багато ні мало з 29 грудня 2010 року. І в більшості арештантів, обвинувачених у справі про масові заворушення, ситуація якщо і краща, то ненабагато — та й то, ясна річ, настільки відносно, що саме слово «краща» стрімко втрачає сенс. Адже всіх їх звинувачують за однією статтею і всім, у залежності від поєднання частин цієї статті обвинувачення, загрожує від 3 до 8 або від 5 до 15 років ув’язнення.

«Я повинен розповісти всім, повинен виконати свій громадянський обов’язок», — пояснив свою поведінку Олесь. «Одразу після затримання мені в ультимативній формі було наказано виступити в ефірі Білоруського телебачення й засудити Площу (себто демонстрацію опозиції, яка 19 грудня минулого року в центрі Мінська проте­стувала проти фальсифікації результатів президентських виборів на користь Олександра Лукашенка. — Ред.). Коли я відмовився, мене помістили в камеру. А через кілька днів почалися тортури».

За словами Михалевича, особливо жорстоко його катували 10 січня. Заводили руки за спину, надягали наручники, а потім заломлювали руки вгору і вимагали необхідних свідчень. Олесь каже, що його дзвінок дружині Мілані, коли він попросив її не їздити до Польщі (тамтешній Сейм розглядав білоруське питання напередодні ухвалення санкцій Євросоюзу), був наслідком саме таких «процедур». Але Мілана все одно поїхала. Втім у дорозі її зупинили й зробили невиїзною з країни. Та чоловік усе одно вдячний їй за цю спробу.

Сенсація чи провокація?

Для Олеся тортури тривали два місяці. Потім йому дали на підпис папір, у якому йшлося про те, що він згоден співпрацювати з КДБ. «Я підписав його і вийшов на свободу. Вийшов для того, щоб усе це вам розповісти. Вважаю свою заяву публічною відмовою від співпраці зі спецслужбами», — сказав Михалевич.

Керівник центру інформації і громадських зв’язків КДБ Олександр Антонович заяву екс–кандидата спростував. «Щодо застосування тортур, то ця заява однозначно не відповідає дійсності», — наголосив речник спецслужби.

Колишній начальник «володарки» Олег Алка (автор книжки про зниклих політиків і розстрільний пістолет), який нині мешкає у Німеччині, прокоментував прес–конференцію Михалевича у своєму блозі в «Живому журналі». На його думку, КДБ використовувало колишнього кандидата і за допомогою його зізнання веде свою гру.

«Зізнання» Михалевича поставило під сумнів обставини звільнення з–під варти інших в’язнів «американки». Тепер виходить, що і їм доведеться пояснити умови свого звільнення», — вважає Алка. І ці пояснення, побоюється він, будуть у будь–якому випадку виглядати запізнілими й нещирими, що позначиться на репутації цих людей.

Дехто з тих, кого звільнили із СІЗО на підписку про невиїзд, дійсно прокоментував заяви Олеся Михалевича. Сергій Возняк та Віталій Римашевський запевняють, що до них особисто тортур не застосовували. Те саме сказала й Настя Положанко, додавши, що до жінок ставлення було дещо м’якше. Це підтвердила й журналістка Наталя Радіна, заявивши, однак, про спробу КДБ схилити до співпраці і її (зі словами «подумай, а то ніколи не зможеш мати дітей»).

Андрій Дмитрієв коментувати слова Михалевича відмовився, пославшись на те, що «ще не час». Можна, мовляв, нашкодити іншим — тому самому Некляєву, якого, за чутками, можуть повернути у в’язницю з–під домашнього арешту. Григорій Костусєв сказав, що в КДБ з ними поводилися ввічливо, чим його навіть «приємно здивували».

Враховуючи те, що два останні герої 20–21 грудня в ефірі Білоруського телебачення або виправдали побиття Некляєва, або засудили організаторів Площі... хто б сумнівався в нинішньому їхньому красномовстві. Так і залишилося загадкою, під тортурами обидва політики зачитували тексти на кшталт «міліція не винна» зі щирого подиву перед манерами людей у погонах чи за власними переконаннями.

Можливо, відповідь спробує дати Генпрокурор, лист якому відразу після зізнань Михалевича написали правозахисники. Хоча надії на це мало. Зате міжнародна солідарність із в’язнями КДБ дала про себе знати відразу. Михалевичу зателефонував міністр закордонних справ Чехії Карол Шварценберг, якого екс–кандидат попросив порушити питання про тортури в Білорусі перед уповноваженим ООН. Дружині Олеся того самого дня подзвонила перша леді Польщі Анна Коморовська зі словами підтримки: «Я вас розумію — сама була в такій ситуації 30 років тому». У листопаді 1979 року нинішнього президента Польщі Броніслава Коморовського за участь у демонстрації опозиції засудили до місяця ув’язнення.

ДО РЕЧІ

Учора в Мінську був «судний день» — відбувалися слухання у справах одразу кількох учасників опозиційного мітингу 19 грудня. Громадянам Росії Івану Гапонову та Артему Бреусу відмовили в проханні відпустити з–під варти на підписку про невиїзд. Процес над білорусом Дмитром Медведем суддя вирішила перенести на 10 березня — «у зв’язку з новими обставинами звинувачення».

Коли цей номер «УМ» був зданий до друку, ще тривали слухання у справі Олександра Молчанова, Дмитра Новикова та Олександра Отрощенкова, прес–секретаря опозиційного кандидата в президенти Андрія Санникова. Отрощенков — єдиний із трьох, хто категорично не визнав свою вину в «масових заворушеннях».

Тим часом знову заарештували журналістку Наталю Радіну, яку раніше відпустили було на підписку про невиїзд. Друзі Радіної пов’язують її арешт із тим, що напередодні журналістка підтвердила заяви Олеся Михалевича про тортури, які застосовують до політв’язнів у СІЗО.