«Плутанина правди і краси»

Років зо три тому, перед початком останньої кризи, ми констатували помітне зростання випуску фотокнижок, виникло навіть спеціалізоване видавництво — «Артбук». Водночас у столиці та регіонах пожвавішала виставкова репрезентація фотомистецтва. Усе це разом вказувало на інтелектуальну стабілізацію суспільного буття, котра тягне за собою потребу громадян у самоосмисленні в координатах Часу. А саме фотографія є найчутливішим його репрезентантом із–поміж усіх мистецтв.

Та горезвісна криза (а ще більше, можливо, суттєва зміна владної конструкції) повернула громадян до стану виживання, який аж ніяк не сприяє абстрактному мисленню. Феномен фотографії знову винесено за дужки дискурсу. І це при тому, що дослідники відзначають справді всепроникну здатність фотомистецтва: «Фотография — это доминирующее в современном обществе изображение... постоянный аккомпанемент нашей жизни» (Елена Петровская. Непроявленное. Очерки по философии фотографии. — Москва: Ad Marginem, 2002); «фотообрази характеризуються буквальністю влади, якою вони наділяють... Фотоапарати можуть створювати миттєві моди і тривалі виробництва... Фотографія — один з головних способів продукування якості, приписаної речам і ситуаціям» (Сьюзен Зонтаґ. Про фотографію. — К.: Основи, 2002).

Сьогодні осмислення цих непростих впливів знову перестало цікавити українське суспільство, і зміна книжкової кон’юнктури зафіксувала падіння інтелектуальних запитів суспільства: торік вийшло лише три книжки, що їх можна беззастережно кваліфікувати як фотомистецькі. Не дивно, що найкраща з них потрапила до топ–частини рейтинґу. «Друге Міжнародне фотобієнале. Рівне. 2009» (Луцьк: Ініціал) — це класичний каталог великої виставки. Класичний у тому сенсі, що представлено дві третини експонатів у дизайні, дбайливо підпорядкованому єдиній меті, — анітрохи не відволікати увагу від зображення. Упорядникам це вдалося, і вони справедливо назвали свій альбом «медіумом» до магічного фотосвіту.

Отже, бачимо близько трьох­сот світлин із понад чотирьох сотень експонованих на форумі, що не має аналогів в Україні. На цю вже другу імпрезу зголосилися 453 фотографи з найдальших закордонів; прислали понад чотири тисячі робіт, але журі схвалило до експозиції лише кожну десяту і втричі скоротило кількість авторів. До цього суворого журі ввійшли почесні члени головних світових фотоасоціацій: двоє швейцарців, один німець і двоє українців — Сергій Стрельников та Сергій Бусленко. Останній — голова й ініціатор усього: і самого бієнале, і каталогу.

«Суворість» журі забезпечило високу якість і виставки, і видання. Досить сказати, що на стадії відбору відмовлено в участі представникам таких традиційно фотографічних країн, як Чехія, Польща, Литва, Японія, Франція. Натомість несподівано щедро представлено малознану у нас фотографію Гонконгу (18 авторів) та Індії (14 художників). У справді екзотичних роботах перших помітно «пробивають» традиції старої китайської шовкографії, а індійське світлярство схоже за стилістикою на «фотографію факту» в інтерпретації Worldpressfoto. Є тут і світові зірки — наприклад, американець Howard Schatz, майстер постановочної підводної (але не тільки) зйомки — два роки тому я бачив у Нью–Йорку, як його альбоми виставлялися по книгарнях у найліпших місцях.

Здебільшого гарні книжки мало надаються на повторне спілкування. Те, що зробив Сергій Бусленко, роковане на довге життя: цей альбом гарантує несподівані враження за кожного нового його розгортання.

* * *

Таки Україна — територія незнана: стагнує фотомистецьке книговидання, а водночас виникає нова фотоперіодика, як–от щодвамісячний журнал ART Portfolio. Його керівники — головний редактор Ганна Юхно та креативний директор Павло Салига — мають рацію: такого в нас іще не було. Видання засадничо ігнорує комерційних фотографів, а натомість пропонує всім охочим розмістити своє портфоліо — 300 гривень за сторінку, й вона ваша. А якщо «ви нас здивуєте» — 30–відсоткова знижка.

За такого розкладу варто було би сподіватися окупації журналу фотосірістю. Але у перших трьох числах, хоч як дивно, цього не сталося: чи то укладачі послуговуються не винятково «продажною» технологією, чи таки справді мають змогу встояти перед грошовою пропозицією. А може, причина успіху лежить у царині психології: молодому фотографові важко пробитися на сторінки професійних часописів, а тут подибуємо портфоліо навіть 20–рiчних. А це той вік, як свідчить метр цього мистецтва, «когда человек выбирает фотографию, делая это не с целью заработать состояние» (Хельмут Ньютон. Автобиография. — Москва: Эксмо, 2004). Тож маємо стосторінкові збірки візуальних CV тих амбітних творців, котрі ще перебувають у щасливій стадії, про яку писав інший метр фотомистецтва: «Когда фотограф наводит видоискатель, линия прицела проходит через его глаз, голову и сердце» (Анри Картье–Брессон. Воображаемая реальность. — Санкт–Петербург: Лимбус Пресс, 2008).

Ще одним ноу–хау журналу є коментарі до публікованих світлин, що їх пишуть двоє штатних копірайтерів (також професійні фотографи). Це, власне, творчість у чистому вигляді: творення чогось із нічого. Ось, наприклад, такий пасаж щодо конкретної світлини, де автор «упіймав» незапланований сонячний відблиск: «За великим рахунком, це брак. Але на нього можна поглянути, як на невід’ємну частину фотографії — те, що перетворює її на унікальну». Або таке: «Все просто і глибоко... Спокій і тривога... Загадка або історія». І нарешті: «Що коїться з цією жінкою?»

Власне, це ні про що і водночас — про все. Як література. Тим більше, що одні дослідники вважають, що «в наше время фотография все больше перемещается в область дискурсии... До изобретения фотографии этой общественно востребованной характеристикой — документальностью — был наделен газетный репортаж» (Е. Петровская), а інші, що «утрата контекста подчас является самым важным элементом фотографии» (Олег Шишкин. Ч/Б. — Москва: Новое литературное обозрение, 2005). Завершимо цитатою чи не найбільшого знавця фотопотенцій Сьюзен Зонтаґ: «Плутанина правди і краси, яка лежить в основі фотографічного ремесла». Це й буде найкращим підсумком до рецензії на журнал «ART Portfolio», як також потвердженням правдивості його редакторів, котрі запевняють, що «наш журнал поза часом, це повноцінний альбом, наповнений фотомистецтвом».