Таке враження, що чинна в Українi влада завзято працює на тотальне знищення українських нацiональних цiнностей: iсторiї, нацiональної пам’ятi, мови, культури, церкви, навiть самої незалежностi. І не отримує супротиву. А безкарнiсть ще бiльше розпалює антиукраїнськi iнстинкти. Набирає швидкостi каток полiтичних репресiй.
Наш Президент наче змагається з бiлоруським i московським керманичами — хто далi просунеться в напрямi «керованої демократiї». Я раджу Вiктору Федоровичу зробити свiй внесок у це змагання: наприклад, для наведення порядку у Верховнiй Радi депутатiв–«регiоналiв» озброїти гумовими кийками–«демократизаторами». Бити ними по головi зручнiше i, далебi, гуманнiше, нiж стiльцем...
Правда, Путiну i Лукашенку таке нi до чого: там у парламентi опозицiї взагалi немає. Та й у нас вона якась слабенька. «Регiонали» з нею розправляються голими руками, чи то пак — кулаками. А що? Як кажуть, сила є — розуму не треба. А навiщо «бiльшостi» в нашому кумедному парламентi розум? Махне Чечетов рукою зверху вниз — голосуй «за», махне вбiк — «проти». Чи багато iнтелекту треба, щоб не переплутати?
Та Бог їм суддя, цим «народним обранцям». Бо хто ще, крiм Бога? Суддi нашi заангажованi й корумпованi, навiть Конституцiйний Суд став дiяти за принципом: «Чєго iзволiтє?».
А от щодо виконавчої влади — тут Донецьк «порожняк не жене». Мабуть, по всiй Українi не залишилося бiльш–менш важливого чиновника, якого б не породила благодатна донецька (на крайнiй випадок — луганська) земля. То чи не задорого перетягувати донеччан на всi посади в Київ? Дешевше було б столицю перенести в Донецьк. А вiдтак перейменувати Україну в Донецьку малоросiйську республiку у складi «єдiного русского мiра». А поки що Україна живе наче у подвiйнiй окупацiї: спочатку Москва приручила «донецьких», а потiм вони окупували всю державу. Куди не плюнь.., вибачте, куди не кинь поглядом — скрiзь «донецькi».
Злагоджено працюють свої та сусiдськi українофоби. На двадцятому роцi незалежностi в Лисичанську (Луганщина) лiквiдують єдину на стотисячне мiсто україномовну школу. І якщо одним помахом московського попiвського кадила можна українцiв примусити перейменувати столичну вулицю (ну не любить Кирил Мазепу!), викинути музеї з Києво–Печерської лаври, побудувати в парковiй зонi ще один свiй храм, то вже знешкодити єдину в Росiї українську бiблiотеку або прихлопнути нацiонально–культурну автономiю українцiв — раз плюнути. Плюнути українцям у душу — все одно вони утруться i скажуть: «Дощ iде»...
Недарма ж ще на початку незалежностi якийсь лаврський чин «iзрьок»: «Я в гробу вiдєл вашу нєзалєжность!»
Таким є їхнє бачення i сьогоднi. Недарма ж Президент iз його челяддю — частий гiсть у Лаврi, тулиться до московського Кирила. Нi, я не проти свободи вiросповiдання. Але... Московський патрiархат у Київського серед бiлого дня вiдбирає храми з допомогою банд бритоголових, а ось козакiв з «оселедцями», якi захищали б, щось не видно.
А мiлiцiя, як завжди, не втручається. Зате якщо йдеться про нацiонал–патрiотiв, вона в усiй красi. От запорiзька мiлiцiя вночi влаштувала облаву на «терористiв» — патрiотiв з органiзацiї «Тризуб» i «Свобода» з приводу пiдриву (чи не самими комунiстами?) вже безголового Сталiна. Хiба не так дiяли сталiнськi енкаведисти проти «україноговорящiх», або окупанти проти пiдпiльникiв? Дякувати Богу, не поскидали хлопцiв у шахти. А так ламали дверi, хапали навiть хворих i неповнолiтнiх, по–звiрячому били.
Українофобський репресивний каток набирає обертiв, i на українство йде наступ на всiх фронтах, хоча, власне, фронтiв то й не видно, крiм окремих плацдармiв у Захiднiй Українi. Втомилися українцi? Чи зневiрилися? Щоб знищити iсторичну пам’ять, приховати жахи комунiстичного режиму, керувати державними архiвами призначили... комунiстку, а Інститут нацiональної пам’ятi вiдправили на заслання до Кабiнету Мiнiстрiв пiд нагляд «патрiотiв» а–ля Табачник.
А те, що не пiддається контролю, знищується. І не буде несподiванкою, якщо якась комiсiя з нагляду за мораллю вирiшить знести меморiал Голодомору в Києвi, бо «свiча» в пам’ять жертв геноциду стурбованому мiнiстру, як вiн сказав, нагадує фаллос.
Саме такiй «високоморальнiй» людинi, яка так смачно вiдзначилася на «виправленнi» iсторiї, русифiкацiї освiти, придушеннi Могилянки тощо, до снаги вже незворотно донищити патрiотичне виховання молодi. Тож i передали пiд крило цього мiнiстра ще й Мiнiстерство молодi i спорту. А вiн очiльником українського (!) центру оцiнювання якостi освiти призначив І. Зайцеву (ви не повiрите — з Луганська!), яка з програми дiй викреслила слова «нацiонально–патрiотичне виховання»...
А каток нахабно пре i пре. Уже Бандера не Герой України — так вирiшив донецький суд. Система дає зрозумiти: куди ви, хохли, лiзете зi своїми героями? Мовляв, влада не вiдступить — «позадi Москва!» Тому й позову Н. Вiтренко проти указу В. Ющенка про вшанування нацiональних героїв — зелена вулиця, а до позову В. Януковича з приводу заперечення ним Голодомору — зась.
То що ж робити? Чекати, поки з’являться новi «шiстдесятники» вже XXI столiття, лицарі без страху i докору, i почнуть усе спочатку?
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
