Український культурний центр «Юність», Харківський обласний центр народної творчості та обласна художня галерея «Мистецтво Слобожанщини» незабаром можуть канути в Лету за велінням регіональної влади. Рішення про їхню ліквідацію було прийняте так швидко і безкомпромісно, що в місті заговорили про почерк типових рейдерів, які кинули оком на престижні будівлі в центральній частині Харкова. Місцева влада при цьому не поспішає проливати світло на деталі так званої «оптимізації» культурних закладів, над якими завис ліквідаційний меч. Принаймні адресу обіцяного об’єднаного центру, що має з’явитися замість трьох знищених, так само, як і прізвище його керівника, обласні чиновники з депутатами майже півтора місяця зберігають у суворій секретності.

Вікторія Горбунова.
Мрія про Маленьке життя.
— К.: Нора–Друк, 2010. — 200 с.

Роман Вікторії Горбунової — психолога–консультанта за фахом — доволі типове явище в сучасній літературі, що підпадає під категорію «виробнича проза» (нехай навіть «виробництво» це доволі тонкого емоційного кшталту). І створюють це явище, як свідчить анотація, переплетення власного досвіду авторки, а також переживань колег та історії її клієнток. У принципі, всі професії важливі, але читати «виробничі» історії, погодьмося, цікавіше, коли ми, по–перше, не дуже добре розуміємось на окремих різновидах цих професій на кшталт ландшафтного дизайнера чи системного адміністратора. Ну i, по–друге, коли «фахова» розповідь лунає з перших вуст.

Черговий, уже 61–й, Міжнародний берлінський кінофестиваль завершився. Призи роздано. Вони, як завжди, задовольнили не всіх. Незважаючи на відому з минулих років непрогнозованість рішень берлінського журі, вердикт суддів цього разу був на диво передбачуваний. Він збігся передусім з оцінками критиків, які й поставили на перші рейтингові місця журійних обранців — іранську картину «Надер і Сіміна, розлучення» Асхара Фархаді («Золотий ведмідь» і аж два «срібнi» за акторські ансамблі) та угорського «Туринського коня» Бели Тарра («Срібний ведмідь», Гран–прі)...