Ця купа гною тепер стала зоною посиленої уваги.
44-річний Володимир жив самотньо на задвірках села навіть за прядивськими мірками. Його оселя розташувалася на самісінькій околиці села окремим хутірцем — у негоду сюди по геть розбитій дорозі й взагалі спробуй дiстатися. Із сусідських була ще одна садиба, а основне поселення відділяла від них пристойна відстань. Однак ці дві оселі мають статус вулиці, яка чомусь називається іменем Лазо.
З іншого боку, в Прядивці сховатися від людського ока не так просто. Село є село. Тим паче, що Володимир своєю «четвіркою» світлого кольору постійно їздив на базари продавати м'ясо, молоко чи ще щось. Отож саме через це був на виду постійно. Та й до місцевого магазину, за зізнанням продавщиці Зіни, навідувався майже щодня. Зазвичай купував хліб, але нерідко — й спиртне. Зіна, щоправда, щодо цього його від інших ніскільки не відрізняє: «Як будь-який нормальний чоловік...» Знали люди і про те, що він вирощував чимало різної живності. Хоч фермером і не вважався. Швидше, його можна було назвати міцним одноосібником. Ще відзначався деякими дивацтвами. Зокрема, навіщось звозив звідусіль непридатну техніку — пізніше ми нарахуємо на його подвір'ї аж одинадцять одиниць. Та й взагалі тягнув до своєї оселі все, що тільки можна. Гори пластикових пляшок, зношених до решти автомобільних шин, перегорілих лампочок і ще бозна-чого, а також повсюдне безладдя мимоволі змушують його назвати таким собі прядивським Плюшкіним.
А ще Рудий мав репутацію людини жорстокої, в тому числі і щодо близьких. Навіть до суду доходило. Одного разу, приміром, зачинив майже на тиждень у погребі свого тоді ще дев'ятирічного сина, аж доки у школі не забили тривогу. Пізніше познущався над своєю співмешканкою — він їй зламав обидві руки. Та вирок суду знову виявився напрочуд м'яким — лише півтора року позбавлення волі умовно.
Не вважали Рудого відлюдником ще з однієї причини. Він постійно залучав на допомогу по своєму не такому вже й малому господарству найманих робітників. Підбирав їх зазвичай з кола осіб без певного місця проживання. Розмови ж про те, що він з ними жорстоко розправляється, ходили по Прядивці роками. Інколи чутки й підтверджувалися.
— Працювала у нього якась жінка, — розповіла мені місцева мешканка Діна Лавріненко. — Згодом вона втекла зі страшно розбитим обличчям. Однак усіх просила не говорити, що її бачили. Настільки його боялася...
Отож про «чортів» у «тихому болоті» Рудого знали давно. Однак те, що з'ясувалося згодом, викликало у мешканців Прядивки справжній шок.
Першою забила на сполох сусідка Рудого. Жінка помітила, що він не з'являється на подвір'ї днів десять. Та й як не помітиш, коли до цього порпався по господарству щодня. Зателефонувала до райвідділу міліції. Слідчо-оперативна група виїхала на місце події. В оселі Рудого вони застали молодика у стані глибокого запою. Той відпиратися навіть не збирався:
— Рудого вбив я.
І повів оперативників до сараю і показав там труп Володимира. А потім молодик і взагалі приголомшив. Він повідомив, що в мішку поруч знаходиться ще один труп, розчленований. Заглянули туди оперативники — ледь не зомліли.
— Ще і в купі гною один труп..., — не вгавав молодик.
— Коли мені про це повідомили, до Прядивки виїхала вже посилена слідчо-оперативна група, — розповідає начальник Царичанського райвідділу міліції Михайло Сензюк. — Те, що побачили на місці, усіх буквально шокувало. Повсюди суцільне безладдя, велика кількість живності — ми нарахували до двадцяти поросят, десятеро телят, дві корови, гуси, кури, качки... І все таке худюще... Поросята взагалі здалися якимись плоскими. Коли я зайшов до сараю, то вони, голодні, на мене буквально накинулися.
Як далі повідомив начальник райвідділу, цей молодик — 20-річний М., виходець із сусіднього Магдалинівського району. Він щойно звільнився з місць позбавлення волі, але притулитися не було до кого. З Рудим здибався випадково. Той відразу запропонував йому допомагати по господарству. За це обіцяв платити щомісяця 300 гривень і годувати. М. на таку пропозицію пристав. На місці, за його зізнанням, з'ясувалося, що там уже працює ще один такий найманець. Одного разу господар відправив М. працювати на город, заявивши, що порозмовляє з тим працівником. Погукав його приблизно за півгодини. Як розповідав М., у сараї він побачив уже розчленований труп свого «колеги» — тож разом його рештки склали до мішка, якого поставили біля поросят. При цьому Рудий грізно попередив: «Якщо комусь скажеш — таке буде й тобі». Потім наказав узяти вила і відкопати у купі гною ще одного трупа — мовляв, сховаємо їх разом. Однак з того нічого не вийшло.
М. копати припинив. Господар протягом двох днів про це не згадував. М. же затямив собі, що подібна доля чекає і його. Але втікати не наважився. Більше того, куди прийнятніший вихід побачив для себе в іншому — вирішив Рудого... вбити. Обрав для цього підходящий момент: коли той нахилився вмитися, декілька разів ударив його ззаду по голові сокирою. Потім протягом десяти днів безпробудно пив — благо, випивки в обійсті вистачало, як і закуски. Тільки засоленого м'яса оперативники виявили у погребах дві столітрові діжі та ще зо три — шістдесятилітрових. Звісно, запідозрили, що воно може бути людське, але з підтвердженням доведеться зачекати.
Звичайно, щиросердне зізнання М. навряд чи врятує. Існуючим законодавством за навмисне вбивство передбачено позбавлення волі терміном щонайменше на 8 років.
Як повідомив Михайло Сензюк, вже з'ясовано особу найманого робітника, труп якого був розчленований. Це — виходець із сусіднього Петриківського району, 1958 року народження. Він теж повернувся з місць позбавлення волі. Рудого ж знав раніше, тож і пристав на його пропозицію. Звісно, чоловіка ніхто не розшукував. Як виявилося, Рудий підбирав собі найманих працівників саме з цієї категорії — їх зазвичай знаходив на ринках, у тому числі і в Дніпродзержинську. Тож про кількість трупів поки що говорити рано. Один з них, скелетований, про який розповів М., вони вже відкопали. Тож вищезгадану купу гною було взято під охорону з тим, щоб її всю перелопатити.
Мешканців Прядивки звістка про жахливі знахідки на вулиці Лазо, звісно, вразила. Одні це вважають несподіванкою, інші — закономірністю. Зокрема, вищезгадувана Діна Лавріненко не сумнівається, що трупів було більше, хоча з місцевими людьми, за її свідченням, Рудий загалом спілкувався нормально. Як не дивно, жінка запропонувала нагородити вбивцю Володимира... премією — мовляв, він позбавив прядивців нелюда, від якого можна було чекати чого завгодно.
Про якісь психічні відхилення у Рудого теж начебто говорити не доводиться — чоловік усе ж таки водив автомобіль.
У садибі, де мешкав Рудий, ми застали жінку, її вже дорослого сина та батька. Вона неохоче повідомила, що є законною дружиною Володимира. Розлучилися лише п'ять років тому, хоч офіційно шлюб і не розривали. Вона повідомила, що від чоловіка вона могла чекати всього, але не такого.
Біля вищезгаданої купи гною, яка стала зоною посиленої уваги, тепер чатував охоронець. Михайло Сензюк не виключає, що згодом з'ясуються і нові подробиці, не менш шокуючі. Але й без того подібної надзвичайної події на території загалом тихого Царичанського району, що розташувався на прикордонні з Полтавщиною, не пригадують навіть старожили.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
