В Україні досі немає усталеної транскрипції написання японських слів: хто пише сусі, хто суші, хто суши чи сущі... Те ж саме і з сасімі–сашімі. Японці кажуть щось середнє між «сі» та «ші», але ближче до «ші». Отже, суші. Це шматочки сирої риби на колобках із рису, вимоченого в оцті, які їдять із васабі (японським хроном) та соєвим соу­сом. Аби смак різних видів риби не зливався, між двома суші зазвичай їдять маринований імбир. Сашімі — це ті самі суші, тільки без рису, тобто просто сира риба. Порядні суші–бари та ресторани в Японії продають суші, зроблені з риби, яку виловили у день продажу вранці. А якщо рибалкам не пощастило — ресторатори так і пишуть: «Вибачте, сьогодні не зловили багато риби, тому не зможемо порадувати вас смачненьким». Хоча уява про те, що японці їдять виключно суші та сашімі, хибна. Це, здебільшого, святково–представницький варіант. Зазвичай на столі рис, суп місо (на основі бобової пасти), смажена, тушкована або запечена риба та овочі (часто мариновані).

Багатьом відомо про особливий спосіб заварювання зеленого чаю по–китайськи. У Японії існує своя традиція чаювання, яка має витоки ще з VII століття. Саме тоді на територію Країни Східного Сонця, завезли порошковий зелений чай, розповідає Ольга Сільницька, викладач курсів чайної церемонії, що діють при Японському культурному центрі в Україні. Відтоді у монастирях почали заварювати з перетертого чайного листя густий (як домашня сметана) напій — його пили для безперервних нічних медитацій, щоб не заснути.

Щоб влаштувати собі домашній японський обід, без походу у відділ супермаркету, де є розкладка «Усе для суші», чи замовлення в інтернет–магазині не обійтися. Якщо вам потрібен привід — 3 березня у Країні Схiдного Сонця — день дівчаток. Тож часу ще вдосталь, щоб придбати все необхідне і трохи потренуватися. Повірте, не тільки святі горшки ліплять, і не тільки нащадки самураїв уміють формувати різні суші–роли–сашимі.