Чотири роки ще суворішого режиму

17 лютого у Фрунзенському суді Мінська відбулося засідання у справі першого обвинуваченого у справі про масові заворушення. Судили Василя Парфенкова, відомого як представника незареєстрованої в мін’юсті Партії свободи (сам факт нереєстрації діючої організації вважається владою Білорусі злочином, що підпадає під статтю Кримінального кодексу). За участь у мітингу незгодних із тріумфально переможними для Олександра Лукашенка результатами президентських виборів хлопця, який 2004 року був активним учасником і київського Майдану, засудили до чотирьох років ув’язнення в колонії суворого режиму. Адвокати мають намір оскаржити це рішення, хоча добре розуміють, що в таких справах долі обвинувачених вершать значно вище, ніж навіть у Верховному суді.

Сходив на мітинг — опинився у СІЗО

У 2002 році Василь брав активну участь в обороні Куропат — місця масових розстрілів НКВС під Мінськом — від наміру влади знести встановлені там хрести і розширити кільцеву дорогу. Тоді він врятував двох людей, коли невідомі вночі підпалили намет, відбивав напади на волонтерів хуліганів та провокаторів, отримавши перелом руки. Парфенков також був найактивнішим білоруським учасником української Помаранчевої революції, за що навіть після її перемоги потрапив до в’язниці за штурм штабу Януковича. Друзі Василя вважали його зниклим, але незабаром після мінської Площі–2006 Василь знайшовся в одній із білоруських колоній, де добував свій термін.

На виборах президента Білорусі 2010 року Василь Парфенков працював у штабі Володимира Некляєва, збирав за опозиційного кандидата підписи, проводив агітацію. На суді він розповів, як був свідком побиття Некляєва невідомими по дорозі на Жовтневу площу, де 19 грудня збирався мітинг опозиції, як його разом з іншими активістами і журналістами поклали обличчям у сніг.

Некляєва відвезла «швидка», а Парфенков далі попрямував на площу. При розгоні акції його не затримали, але у списках постраждалих його ім’я фігурувало як ім’я людини, що потрапила до лікарні, ймовірно, з переломами обох рук. Потім до 3 січня Василь відповідав на телефонні дзвінки, а 4–го його разом із другом затримали.

Що відбувалося з хлопцями в КДБ, зараз сказати складно. Проте факт, що друга через три дні відпустили, навіть не взявши з нього підписки про невиїзд. Василеві ж незабаром пред’явили звинувачення: стаття 293, участь у масових заворушеннях. І він опинився в СІЗО на сумновідомiй Володарці.

Кандидати, натовп і загадкові шафи

Василь сказав на суді, що прийшов на Площу, щоб висловити свою громадянську позицію — незгоду з результатами виборів. Він визнав свою провину частково: тільки в тому, що брав участь у забороненій владою ході. Але своєї участі в «погромах, підпалах, насильстві над особистістю, знищенні майна» (а розшифровка «масових заворушень» за Кримінальним кодексом звучить саме так) не визнав. За словами Парфенкова, він не бив вікна в Будинку уряду, а під натиском натовпу мимоволі штовхав дерев’яну огорожу.

Підсудний наголосив, що кандидат у президенти Віталій Рімашевський звернувся до учасників акції з проханням не ламати двері, потім до них підійшли кандидати Микола Статкевич та Андрій Санников і попросили всіх заспокоїтися. За словами Василя, після цього він особисто став утримувати інших людей від ескалації конфлікту. Проте слідство, посилаючись на відеоматеріали, стверджує, що Парфенков 61 раз ударив по шафах, якими були забарикадовані двері будівлі. «Але в претензіях адміністрації Будинку уряду згадок про шафи взагалі не було», — каже правозахисник Олесь Беляцький, який стежив за перебігом процесу. До речі, та сама адміністрація за той час, поки тривало слідство, зменшила суму зіпсованого майна приблизно вдвічі. Тепер вона становить 14 мільйонів 48 тисяч рублів (близько 3,5 тисячі євро).

І без лому є прийоми

Цікава ситуація склалася з речовими доказами. Було оголошено, що 62 арматурні прути, 11 ручок від лопат та один лом, які фігурували в справі, експертиза не віднесла до поняття «холодна зброя». Крім того, на цих речах не знайшли взагалі ніяких відбитків пальців. Експертиза відкинула і запропонований слідством термін «вибуховий пристрій» щодо нібито принесеної протестувальниками на площу петарди.

На думку Олеся Беляцького, справа Парфенкова «однозначно не тягне на статтю про масові заворушення — максимум на адміністративне правопорушення». Але, як відомо, білоруські суди не є незалежними, і рішення ухвалює зовсім не суддя. «Вирок у цій справі буде винесено в президентській адміністрації», — попередив правозахисник за годину до оголошення вердикту.

Чому влада вирішила судити першим саме Василя Парфенкова? Незалежні газети сходяться на думці, що на ньому буде будуватися пропагандистська кампанія: відкрито радикальні погляди, відкрите визнання своєї провини, участь у «кольоровій» революції за межами своєї країни, непогашена судимість, до того ж — активіст нелегальної партії націоналістів... Дійсно, все це добре вкладається в логіку офіційної пропаганди, щоб претендувати на чергову «страшилку» для народу. Ймовірно, розпочавши із розправ над «простими учасниками», суди будуть ускладнено переходити до «організаторів та учасників», а потім і просто до «організаторів» (тих, хто взагалі не був 19 грудня на Площі або навіть у Мінську).

Найближчий суд відбудеться сьогодні — над громадянами Росії Іваном Гапоновим і Артемом Бреусом. Два дні влада вагалася, чи не зробити його закритим, але нарешті проблиски розуму восторжествували: громадськість зможе потрапити в зал суду, хай навіть, як водиться, в обмеженій кількості.

Некляєва «розважають» кадебісти, а кореспондента «УМ» розшукують «люди в цивільному»

Якщо так піде далі, суди за Площу можуть розтягнутися на півроку: адже кількість тих, хто проходить у справі як обвинувачений чи підозрюваний, наближається до 60.

Увечері того самого дня, коли засудили Василя Парфенкова, хтось «згори» вирішив урівноважити батіг пряником: відпустили на підписку про невиїзд 20–річну Настю Положанко, одну з лідерів Молодого Фронту (за кримінальними справами заарештовано все його керівництво).

Починаючи з 27 січня, на підписку відпустили журналістку Наталію Радіну (зараз вона перебуває за місцем прописки у батьків у Кобрині), активіста штабу Некляєва, журналіста Сергія Возняка, керівника штабу Санникова Володимира Кобця, довірену особу Статкевича Олеся Арестовича, прихильника Об’єднаної громадянської партії Олега Корбана. Володимира Некляєва, який переніс у СІЗО, як з’ясувала його адвокат, чотири гіпертонічних кризи, помістили під домашній арешт. Такий самий захід обрано для відомої журналістки, дружини Андрія Санникова Ірини Халіп. Тепер вона нарешті разом із трирічним сином, але не має права виходити з дому і навіть підходити до вікон, користуватися будь–якими засобами зв’язку, приймати гостей і одержувати листи. Крім того, домашній арешт Некляєва і Халіп передбачає постійну наявність у них удома охорони з КДБ.

Два адвокати під тиском спецслужб відмовилися захищати Ірину Халіп. Мін’юст вирішив скористатися цим приводом і позбавити адвокатів ліцензій (а заодно ще пару–трійку захисників — за дивним збігом обставин, усі вони захищають політв’язнів).

Обшуки і допити в країні тривають. За даними правозахисників із центру «Весна», які ведуть моніторинг у цьому питанні, їх кількість уже наближається до 400. За два місяці. Це при тому, що деякі обшукувані й допитувані просять «поки не афішувати» події, сподіваючись, що до кримінальної справи їх не «долучать».

До кореспондента «УМ» також навідувалися «люди в цивільному», втім, у той день вдома нікого не було. Шукали чомусь не мене, а мого родича, який на виборах входив до штабу Андрія Санникова.

Про візит чи то чекістів, чи то військових контррозвідників у наше селище на околиці столиці повідомили сусіди. Діалог у них із «гостями» вийшов цікавий: «Знаєте таких–то і таких?» — «Звичайно, хто ж їх не знає!» — «Де живуть?» — «Поняття не маємо!»

Троє в цивільному переконалися, що наше місце проживання нікому не відоме, помилувалися навколишніми видами з пагорбів і поїхали дихати вихлопними газами в столицю. Так що влітку я знову пригощу своїх сусідів яблуками і запрошу до нас на свято Купала...

P.S. Як з’ясувалося згодом, загадкові візитери таки не залишили нас у спокої. Увечері 18 лютого авторка цих рядків виявила на дверях свого приватного будинку сліди зламу. Сусіди кажуть, що вдень, коли нікого не було вдома, біля наших воріт стояло чуже авто й курили троє невідомих чоловіків. Очевидно, в нашому будинку вони шукали якийсь компромат, можливо, на інших людей, пов’язаних зі штабом Санникова. У мене, звісно, є сокири, коси й вили, але це ж не привід для КДБ лізти в хату за відсутності господарів!

РЕАКЦІЯ ЄС

Верховний представник Європейського Союзу із закордонних справ та політики безпеки Кетрін Ештон виступила із заявою з приводу судового вироку Василю Парфенкову. Баронеса висловила жаль і заявила, що «політичним мотивам немає місця в судовому процесі». Ештон наполегливо закликала білоруську владу забезпечити «справедливий і відкритий суд для всіх звинувачених» і нагадала, що «Білорусь повинна враховувати зобов’язання, які взяла на себе в рамках Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та відповідати міжнародним стандартам у галузі демократії, верховенства закону і прав людини». Верховний представник ЄС також запевнила, що Європа, як і раніше, уважно стежить за ситуацією, що склалася в Білорусі після президентських виборів, у тому числі за подальшими судами у «справі 19 грудня».