У кабінеті маестро (зліва направо): Володимир Птушкін, Юлія Гомельська й Володимир Губа. (Фото Наталії РЕКУНОВОЇ.)
Днями у київській квартирі–музеї знаменитого українського симфоніста знову було людяно: щорічно в цю пору там вручають премію імені Бориса Лятошинського, згідно зі статутом «за видатні досягнення в галузі професійної композиторської творчості». «Точніше сказати, це конкурс симфонічної музики, тому ми подавали саме такі роботи», — каже одна з трьох лауреатів Юлія Гомельська. Ця тендітна одеситка — призер багатьох міжнародних конкурсів, певний час навчалася у Великій Британії, де поставила дитячий балет «Джейн Ейр».
Ще двоє лауреатів премії Лятошинського — народний артист України Володимир Губа та заслужений діяч мистецтв України Володимир Птушкін. Для піаніста й професора Харківського університету мистецтв Володимира Птушкіна ця нагорода стала символічною: «Колись давно мене провели в клас Лятошинського, тоді я й гадки не мав, що стану композитором, думав, буду просто піаністом». Тепер, за визначенням своїх колег, він пише розкішні сюїти, яскраві оркестрові п’єси й чудові ліричні монологи. Журі ж премії серед іншого оцінило його твір, який свого часу виконували у Ватикані під час меси. Представляти Володимира Губу, може, для деяких наших читачів здасться зайвим, але все ж нагадаємо: цей композитор створив музику до багатьох українських художніх, документальних і мультиплікаційних фільмів, серед них — «Захар Беркут», «Олеся», «Гетьманські клейноди», серія мультиків про козаків. На жаль, зараз кінематографічна діяльність Губи не така плідна: «До роботи в кіно запрошують, але значно менше — відомо ж, у якому стані наш кінематограф».
Незважаючи на деякий песимізм (грошова винагорода премій становить по одній тисячі гривень кожному лауреатові, а іменні медалі, призначені для переможців конкурсу, цього року вручили востаннє), урочистий вечір закінчився традиційною грою переможців на роялі Лятошинського у його робочому кабінеті. «Тут усе залишилося так, як було за часів Бориса Миколайовича, — спробував відтворити давню атмосферу онук композитора Дмитро Гомон. — Адже церемонія нагородження відбувається у нас із 1996 року, тому ми вирішили нічого не міняти, хоча насправді квартира давно потребує ремонту».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
