Насос–«невидимка»

16.02.2011
Насос–«невидимка»

Бойлерну, де мав би працювати насос для води, використовують не за призначенням. (Фото Катерини ГОРНОСТАЙ.)

Життя сім’ї Рудників останній десяток років перетворилося на каторгу. Мати з донькою, що мешкають у Шевченківському районі столиці, вже й забули, що таке сімейний затишок і здоровий сон. Під їхню квартиру «Київенерго» «вселило» машину, робота якої змушує дрижати всю оселю. Із 2001 року Рудники шукають правди в комунальних інстанціях. Але чиновники, як то часто буває, проблему ігнорують — пишуть відписки й удають, що проблеми немає. Мовляв, пані Марія з донькою Тетяною існування насоса для подачі гарячої води в підвалі вигадали — за документами, його там... немає.

 

Без сну й спокою

«Cьогодні ми з донькою тільки дві години поспали, — говорить Марія Тихонівна Рудник, мешканка 21–ї квартири в будинку на Саратовській, 16, запрошуючи до помешкання. — Дійшло вже до того, що я сказала і «Київ­енерго», і ЖЕКу: забирайте мою хату, а мені дайте найгіршу «діру» Києва. Аби тільки я могла спокійно засинати і прокидатися».

Марія Тихонівна, що працює прибиральницею, і її донька Тетяна, закрійник, уже десять років не мають нормального сну. Із восьмої вечора до шостої ранку в підвальному приміщенні, під квартирою Рудників, працюють двигуни насосів, що забезпечують постачання гарячої води в будинки всього 12–го мікрорайону (13 будинків і два дитсадки).

«Як увімкнуть увечері того насоса, як почне дзеленькотіти — то ми й на ногах, усю ніч майже не спимо. Сусідка — жінка похилого віку, їй–то байдуже, вона не чує. Але ж ми при слуху і здоров’ї! Поки що...» — говорить Марія Тихонівна.

Кілька років сім’я Рудників оббиває пороги районних комунальних інстанцій, мріючи про спокій і тишу. Однак прикрість цієї «насосної історії» в тому, що, за офіційною версією, ніяких насосів у підвалі немає — їх звідти давно витягли. А отже — і мотиву для скарг теж немає.

Бойлерну — в оренду, мотори — в підвал

Ця історія бере свій початок у 2001 році. Тоді в бойлерну будинку, у підвал, замість котлів для забезпечення гарячою водою встановили мотори з насосами для її подачі. Від їхньої роботи стоїть страшенний гуркіт.

Після двох місяців того дзеленчання Марія Тихонівна викликала санепідемстанцію. Працівниці, що проводили заміри, здивувалися: «Одна працівниця була в шоці, — говорить пані Марія. — Каже: «Я сиджу кілька хвилин, а по мені «блохи скачуть!». Після висновків СЕС, що звуковий тиск перевищує допустимі норми, насоси затягли глибше у підвал. Але в «Київ­енерго» чомусь заявили, що ті висновки санітарно–епідеміологічної станції недійсні».

За логікою, насоси мали б розміщуватися у новій бойлерній, поруч із будинком, яку для цього і звели в 1984 році. Однак устаткування, встановлене там, у 2001 р. за одну ніч порізали й вивезли як металобрухт. Те саме зробили й з котлами у підвалі, а на їхньому місці встановили мотори для подачі води. Справжні муки сім’ї Рудників почалися у 2003–му, коли ці мотори з насосами замінили на потужніші — їхні попередники не забезпечували подачу води на верхні поверхи.

Марія Тихонівна зверталася до влади Шевченківського району з проханням перенести насоси в бойлерну, за межі будинку. Однак виявилося, що те приміщення передали в оренду компанії «Мегаполіс–Інвест», а в 2007 році рішенням Шевченківської райради нову бойлерну взагалі продали (принаймні так мовиться в офіційній відповіді колишнього голови Шевченківської адміністрації Віктора Пилипишина). Відтак у бойлерній «засів бізнес»: почали ремонтувати автомобілі й зварювати ворота, а квартиру Марії Тихонівни трясло ще дужче.

Законспіроване нещастя

«Коли ми вже з сокирами почали виходити, на це відреагували: для «відводу очей» за будинком звели ще одне спецприміщення (вчетверо менше за бойлерну 84–го року) і оголосили, що насоси туди перенесли, навіть документально засвідчили. Але ж труби до нашого будинку від тієї «каплички» прокладали в ямі 30 сантиметрів завглибшки — гарячу так «мілко» не проводять! Потім і робітники, що облаштовували «міні–бойлерну», зізналися, що насправді йдеться про водопровід не гарячої, а холодної води. Тож насоси з гарячою водою насправді лишилися під моєю квартирою». Проте комісія у складі працівників санепідемстанції, «Київенерго» та ЖЕКу «Діброва» насосів у підвалі ніяк знайти не може, про що пише у відписках.

Тоді Марія Тихонівна ініціювала повторну перевірку шуму санстанцією, у 2006 році. Однак, за дивним «збігом», вказаний час для її здійснення збігся з тим, коли «Київенерго» вирішила тимчасово відключити гаряче водопостачання, вчепивши записку біля під’їзду: «У зв’язку з ремонтними роботами з 9.00 до 12.00 буде відсутня гаряча вода» (СЕС призначила перевірку на 11.00 того ж дня). Тож міряти було нічого. Коли Марія Тихонівна прийшла розказати про ці «дивні обставини» тодішньому очільникові району Вікторові Пилипишину, той відповів: «Це просто збіг. Нічим допомогти не можу: якби всім допомагав, у самого грошей не було б».

«Сама б той дріт перерубала»

«Ось бачите? — Марія Тихонівна показує кілька дротів завтовшки з палець, що тягнуться знадвору до щитової на першому поверсі. — У 2008 р. стіну продовбали, а зі щитової, як мені один працівник із ЖЕКу сказав, ті дроти у підвал ведуть. І там десь ті кляті насоси з моторами й стоять. Але потрапити туди немає змоги».

«Знаєте, може, я б і сокирою той дріт перерубала — та треба знати як, бо так можна собі ще віку вкоротити, — каже Марія Тихонівна. — Але, може, й осмілюся, бо те дзеленькотіння може до чого хоч довести».

За весь цей час сім’я Рудників назбирала цілу колекцію «відписок»: від начальника ЖЕКу «Діброва» Григоренка, голови Шевченківської РДА Пилипишина, мера Черновецького, його заступника Голубченка. Усі вони дають типову відповідь: заспокойтеся, насоси і електрообладнання давно витягли, нова бойлерна у належному стані. При тому квартира від шуму «ходить дригом» щоночі й періодично протягом дня.

Рудники до результатів роботи комісій, що приходять, аби «розібратися» із «насосною ситуацією», ставляться скептично — вони відомі заздалегідь — моторів не знайдуть. Найближчим часом має прозвітувати ще одна. До її складу ввійдуть працівники ЖЕКу (адже вони відповідають за підвальне приміщення), міської СЕС (яка вимірюватиме шум) і «Київенерго» (ця служба відповідає за подачу гарячої води).

Напередодні перевірки «УМ» звернулася в усі ці служби, аби ті поділилися баченням ситуації їхнiх фахівців. Однак у ЖЕКу «Діброва» протягом дня для коментаря не знайшли головного інженера. У районній СЕС говорити відмовилися, посилаючись на те, що коментарі давати їм заборонила міська санслужба, яка, у свою чергу, «переадресувала» «УМ» у міськдержадміністрацію. Те саме зробили і в «Київ­енерго».

Редакція газети надіслала листи з проханням посприяти у вирішенні ситуації новому голові Шевченківської адміністрації Сергієві Зіміну, заступникові голови КМДА Олександрові Мазурчаку та опозиційним фракціям у Київраді «Блоку Кличка» та БЮТ. А пані Тетяна та Марія звертаються особисто до голови КМДА Олександра Попова з проханням вирішити їхню проблему, сподіваючись на його особисте бажання як керманича столиці поліпшити життя кожного киянина. А для їхнього спокійного сну потрібно небагато — кілька метрів труб і перевстановлення гучних насосів у місце, призначене для цього.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>